Меню сайту
Категорії розділу
Нові коментарі
Дякую
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Головна » Статті » Вчителю-предметнику » Конспекти уроків української мови та літератури |
Урок української літератури 11 клас
|
ТЕМА. БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ. ВІРШ «АВТОПОРТРЕТ» ЯК ПОЕТИЧНЕ КРЕДО МИТЦЯ. ВІРШ «РІЗДВО», МАЙСТЕРНЕ ПОЄДНАННЯ В НЬОМУ ЯЗИЧНИЦЬКИХ ТА ХРИСТИЯНСЬКИХ УЯВЛЕНЬ НАШИХ ПРЕДКІВ. ВІРШ «ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ», ЗАХОПЛЕННЯ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ ВІЧНОЮ КРАСОЮ СВІТУ Мета: визначити поетичне кредо митця та його міфопоетичне сприйняття світу на основі змісту вірша «Автопортрет», проаналізувати майстерність поєднання язичницьких та християнських уявлень наших предків у вірші «Різдво», проаналізувати вірш «Зелена Євангелія»; розвивати навички аналізу поетичного тексту, збагачувати словниковий запас учнів та їх знання про своє коріння, зв’язне усне мовлення, навички виразного читання та групової роботи; виховувати повагу до духовної спадщини нашого народу. Обладнання: тексти творів Б.-І. Антонича, інформаційні картки «Символіка давніх слов’ян», відеоролик із записом святкування Різдва, презентація «Дохристиянські вірування слов’ян». Учні знатимуть: зміст виучуваних поезій, символіку давніх слов’ян; християнські та язичницькі уявлення наших предків. Учні вмітимуть: визначати поетичне кредо митця; виразно читати й аналізувати поезії; розповідати про світоглядні уявлення наших предків. Тип уроку: комбінований. ХІД УРОКУ І. Організаційний момент ІІ. Актуалізація опорних знань 1. Заслуховування варіантів виконання творчого завдання (Усне повідомлення «Над якими філософськими питаннями змусив мене замислитися вірш «Вишні».) 2.Коротка порівняльна характеристика лірики Б.-І. Антонича та П. Тичини . ІІI. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів Слово вчителя - Поезія Б.-І. Антонича вражає своїм первісним, міфопоетичним поглядом на світ. Мабуть, його вірші ще довго будуть викликати бажання дослідників зрозуміти все, що автор хотів донести до свого читача, дійти до самої суті його творчого задуму. Ми ж спробуємо дати власне тлумачення його ліричних мініатюр. ІV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу Аналіз вірша «Автопортрет» 1. Вступне слово вчителя. - Що таке автопортрет? - Хто з митців, як правило, найчастіше створює автопортрети? - Назвіть відомі вам автопортрети художників. - Вірш «Автопортрет» дослідники називають поетичним кредо митця, адже в ньому відбилося міфопоетичне сприйняття світу поетом, його медитації-роздуми над своїм пракорінням. Автопортрет за жанром — медитація. За епіграф у вірші «Автопортрет» Б.-І. Антонич узяв рядки зі своєї першої збірки поезій «Привітання життя». 2. Словникова робота Автопортрет— портрет художника, виконаний ним самим. У літературі — твір, у якому митець змальовує свій внутрішній світ, світовідчуття, портретні характеристики за допомогою слова. Поганин — той, хто визнає язичество; ідоловірець. Слов’яни до X ст. були язичниками. Теорія літератури Міфологізм— спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури, відображення в літературному творі давніх міфологічних уявлень через трансформовані форми поетичного осмислення, наприклад, символ. Архетип— первісний образ, оригінал, загальнолюдські символи, покладені в основу міфів, фольклору та самої культури в цілому, які переходять з покоління в покоління (дурний король, зла мачуха, вірний слуга, шляхетний розбійник тощо). 3. Виразне читання вірша «Автопортрет» підготовленим заздалегідь учнем 4. Перегляд мультимедійної презентації «Дохристиянські вірування слов’ян» - Багату духовність українського народу складає релігійний світогляд. Без перебільшення можна сказати, що населення України в усі часи особливу увагу приділяло релігійним питанням і наділене було духовними прагненнями пошуку істини. Разом з віруванням у різних богів давні слов’яни обожнювали різних духів та сили природи: сонце, місяць, зірки, град, повітря, вітер та ін. Про це детальніше дізнаємося з підготованої вами презентації. 5. Евристична бесіда з учнями -Як називав себе поет? (Поганин, поет «весняного похмілля».) -Прокоментуйте ці визначення. (Він — з лемків, у світосприйнятті яких відчувається синтез язичництва та християнства). -Назвіть образи вірша «Автопортрет». (Сам поет, сонце, природа, весна.) -Який образ є центральним? (Образ сонця, яке пов’язувалося у слов’ян із початком нового року, весною, воскресінням природи.) -Назвіть образи-архетипи. -До якого різновиду лірики можна віднести вірш? (Філософсько-медитативна лірика.) -Визначте ознаки Антоничевого ідеалу світообудови. (Гармонія буття, первісне, язичницьке бачення світу: злиття людини з природою, захоплення нею.) -На думку вчених, у світогляді стародавніх слов’ян, так само як і послідовників християнства, ніколи не домінувало зло, перевага віддавалась добру. Чи можна сказати те ж саме про поезію Б.-І. Антонича? Аналіз вірша «Різдво» 1. Перегляд відеоролика про святкування Різдва. - Коли відзначають Різдво? - Що вам відомо про це свято? - Перегляньте сюжет, у якому показано, як святкують Різдво в Україні. - Поет не випадково називає місцем народження Бога Лемків-щину. Цікавий факт: Лемківщина як герографічна одиниця проіснувала лише десять років після смерті Б.-І. Антонича. Мабуть, тривожні думки поета щодо долі своєї батьківщини змусили його згадати про необхідність жертовності заради життя народу, країни, самозречення Ісуса Христа заради людства. Саме таким шляхом ішли ті, хто боровся за Україну. І лише надія на відродження, нове життя підтримувала їх на цьому шляху. Поета не лякає трагічність людської долі («народитися, щоб вмерти»): він оптимістично сприймає світ, бо в ньому панує народження, як і тоді, коли на світ прийшов Ісус. Ще одним язичницьким символом є місячний знак — «золотий горіх». Місяць — символ Матері-Богині, Цариці Небесної; циклічного ритму часу; вічності; постійного оновлення; духовного аспекту світла у пітьмі У християнській традиції місяць порівнюють із Церквою Божою на землі, оскільки вона запозичує своє сяйво від сонця правди, Христа. 3. Словникова робота Крисаня, і, ж., діал. Капелюх, бриль. 4. Виразне читання вірша учнем 5. Евристична бесіда з учнями -Хто виступає у вірші замість біблійних волхвів? -Про який язичницький обряд лемків йде мова? -Які язичницькі символи використано у вірші? -Кого з біблійних оповідань (окрім Бога) згадано у вірші? -Чому завія «світова»? -Назвіть образи-архетипи. 6. Робота з узагальнювальною таблицею (самостійна робота учнів). - Узагальніть опрацьований матеріал у вигляді таблиці «Язичницькі та християнські уявлення наших предків у вірші «Різдво» Б.-І. Антонича» - Прочитайте записи, які ви зробили. Аналіз вірша «Зелена Євангелія» 1. Вступне слово вчителя У вірші «Зелена Євангелія» поет розкрив про особисте світосприйняття, яке сформувалося під впливом міфологічних уявлень давніх слов’ян. Зрозуміти його можливо тільки за умови ознайомлення з символікою давньослов’янської міфології. Релігійні вірування стародавніх слов’ян максимально наближались до життєвих реалій і відображали в міфологічній формі прагнення поєднатися з природою, навколишнім середовищем, охороняти їх. Слов’яни вірили, що добрі сили завжди мають перевагу над злими, що тільки мир і злагода дають змогу гідно продовжувати життя, забезпечують процвітання роду чи племені. 2. Групова дослідницька робота - У вас на партах є інформаційні картки. Користуючись ними, підготуйте інформацію про символічне значення образів-символів і висловте її після прочитання позії. 3. Виразне читання вірша «Зелена Євангелія» учнем. 4. Ознайомлення з міфологічною символікою давніх слов’ян. І група. Білий(колір) — символ світла, сонця, життя, вічності, святості, божества; місяця; смерті; радості, святковості; сакрального для українців кольору житла, одягу та ін.; сходу, добра; краси; чогось блискучого, прозорого, невидимого; зими, снігу. Поширеними образами фольклору, міфів є білі боги, білі коні. Мовознавці стверджують, що в Україні-Русі слово «білий» первісно означало «блискучий, прозорий, невидимий», а пізніше — «чистий та світлий». Для українців білий колір — споконвіку священний. Про це свідчить ім’я давнього Білобога, колір хат-білянок, вбрання, рушників, ритуальних предметів. У свідомості українців «біле» пов’язувалося з божественним, чистим, світом у цілому, красою, душевністю та ін. Зверніть увагу: «білий світ», «білозір» (красень), «білий день», «біле полотно», «біле личко», «білі хати», «білі вишні», топонімічні назви: Білгород, Біла Церква, Біла Русь та ін. Практично всі святкові народні обряди проводили саме в білому одязі. ІІ група. Зелений колір— символ природи, молодості, плодючості полів, краси і радості, ствердження життя; з іншого боку — символ депресії, інертності, байдужості і смерті.Його полярна символіка пояснюється місцем зеленого в системі кольорів. Зелений колір домінує у християнському мистецтві, оскільки є мостом між двома групами кольорів — теплими та холодними, отже, перебуває на межі, а тому належить до обох груп. О. Потебня стверджував, що слово «зелений» пов’язане зі світлом і вогнем, і тому символізує молодість, красу й радість: Не хилися, явороньку, ще ти зелененький; Не журися, козаченьку, ще ти молоденький. Аналогічна символіка у Я. Музиченка: «Широко знана весільна пісня «Зеленеє жито, зелене» символізує молодість, добробут, кохання, надію на продовження роду: Зеленеє жито, зелене, Хорошії гості у мене. Зеленеє жито за селом, Хорошії гості за столом…. ІІІ група. Земля— символ астральний і космічний; символ матері-годувальниці, Вітчизни, духовності, життя, багатства, щедрості, родючості, плодючості, позитивного й негативного начала, світла і темряви, гріхопадіння, місця вигнання людини із раю. До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір’ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з’їдають жменьку землі — і ця клятва уважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір. Наші предки вважали, що земля жива, бо «тілько живе може живому життє дати». А земля давала життя й житу, і пшениці, й усякій пашниці. «Земля наша мати, всіх годує», «Земля дає все і забирає все», — стверджують прислів’я. Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. Образ землі-матері є поетичним символом у фольклорі укра-їнського та інших слов’янських народів. Для українців земля завжди була засобом існування, году-вальницею. IV група. Вода— символ першоматерії, плодючості; початку і кінця всього сущого на Землі; Праматері Світу; інтуїтивної мудрості; у християнстві — символ очищення від гріхів (в обряді хрещення); смерті й поховання; життя й воскресіння з мертвих; чистоти і здоров’я; чесності й правдивості; кохання; сили; дівчини й жінки. Символіка води надзвичайно багата і глибока. У Русі-Україні вода вважалася посередником між життям та смертю, потоком творення й водночас знищення. Слов’яни-язичники мали подібні уявлення про воду. Про це свідчать прадавні закляття та колядки. Наприклад, в одному із заклять мовиться: «Водичко, найстарша царинко». А космогонічна українська колядка стверджує: Що ж нам було з світа початку? Не було нічого, — одна водонька. Як плодюча та родюча стихія, вода обожнювалася. За космогнічними поглядами давніх слов’ян, вода, поєднавшись із первісною матерією чоловічої статі, утворила струмки, ріки, озера, загалом усе на Землі. Воду вважали святою, очищувальною силою, здатною принести щастя. Поширеними у стародавньому світі були обряди обмивання — «очищення водою», окроплення, обливання. V група. Дзбан— глечик; символ води. Кінь — символ сонця й водночас потойбічного світу; циклічного розвитку світу; нестримних пристрастей та інстинктів; чоловічого начала; інтуїтивного пізнання; у слов’ян-язичників — символ смерті й воскресіння сонячного божества; багатства, могутності; степу, швидкості; волі; символ вірності, відданості. У давніх слов’ян з конем пов’язували смерть чи народження сонця. Археологічна знахідка оберіг-качка з головою коня свідчить про уявлення слов’ян, що сонце вдень їде на небесній колісниці, запряженій кіньми, а вночі перепливає підземними ріками за допомогою качок. Ясен— символ Перуна. 5. Слово учителя. - Вірш «Зелена Євангелія» — це спроба створити власний світ, у якому все гармонійно поєднується: життя і смерть, два начала — жіноче і чоловіче, вічне і швидкоплинне, одвічні природні цикли: доба, пори року, циклічність людського життя. У цій картині переплітаються національні та загальнолюдські архетипи (земля, вода, кінь, ясень, дзбан, сонце, кольори — зелений та білий) з історією людства (Євангелія), природними процесами та створеним поетом світом. Для того щоб створити цей світ, кожен повинен очиститися, спробувати подивитися навколо очима первісної людини, яка жила у злитті з природою й залежала від неї. Тому і звучить у поезії гімн природі, весні, землі. Пейзаж характеризує внутрішній світ герой, його поганське світосприйняття навколишнього. Стародавні слов’яни вірили у безсмертя душі. Вони вважали, що після смерті небіжчика його душа могла стати добрим духом дерева, птаха або тварини, могла вселятися в іншу людину. Незалежно від перевтілень душі, вона завжди відгукувалася добром на поклик людини. Тому білий колір у вірші — не випадковий. Картина, створена поетом у вірші «Зелена Євангелія», існує у трьох світах — реальному, алегоричному та філософському. V. Систематизація та узагальнення вивченого «Мозковий штурм» - Б.-І. Антонич стверджував: «Мистецтво не відтворює дійсності, ані її перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність». Проілюструйте цей вислів прикладами з вивчених на уроці віршів. VІ. Домашнє завдання 1. Опрацювати матеріал уроку. 2. Вивчити напам’ять одні з поезій. 3. Творче завдання для охочих. Створити сенкан «Ліричний герой поезій Б.-І. Антонича». VІІ. Підсумок уроку, оцінювання. Рефлексія -Найбільше мене вразив вірш… -Найсильнішою емоцією під час читання віршів Б.-І. Антонича була… Додаток 1 Символіка давніх слов’ян І група. Білий(колір) — символ світла, сонця, життя, вічності, святості, божества; місяця; смерті; радості, святковості; сакрального для українців кольору житла, одягу та ін.; сходу, добра; краси; чогось блискучого, прозорого, невидимого; зими, снігу. Поширеними образами фольклору, міфів є білі боги, білі коні. Мовознавці стверджують, що в Україні-Русі слово «білий» первісно означало «блискучий, прозорий, невидимий», а пізніше — «чистий та світлий». Для українців білий колір — споконвіку священний. Про це свідчить ім’я давнього Білобога, колір хат-білянок, вбрання, рушників, ритуальних предметів. У свідомості українців «біле» пов’язувалося з божественним, чистим, світом у цілому, красою, душевністю та ін. Зверніть увагу: «білий світ», «білозір» (красень), «білий день», «біле полотно», «біле личко», «білі хати», «білі вишні», топонімічні назви: Білгород, Біла Церква, Біла Русь та ін. Практично всі святкові народні обряди проводили саме в білому одязі. ІІ група. Зелений колір — символ природи, молодості, плодючості полів, краси і радості, ствердження життя; з іншого боку — символ депресії, інертності, байдужості і смерті.Його полярна символіка пояснюється місцем зеленого в системі кольорів. Зелений колір домінує у християнському мистецтві, оскільки є мостом між двома групами кольорів — теплими та холодними, отже, перебуває на межі, а тому належить до обох груп. О. Потебня стверджував, що слово «зелений» пов’язане зі світлом і вогнем, і тому символізує молодість, красу й радість: Не хилися, явороньку, ще ти зелененький; Не журися, козаченьку, ще ти молоденький. Аналогічна символіка у Я. Музиченка: «Широко знана весільна пісня «Зеленеє жито, зелене» символізує молодість, добробут, кохання, надію на продовження роду: Зеленеє жито, зелене, Хорошії гості у мене. Зеленеє жито за селом, Хорошії гості за столом…. ІІІ група. Земля— символ астральний і космічний; символ матері-годувальниці, Вітчизни, духовності, життя, багатства, щедрості, родючості, плодючості, позитивного й негативного начала, світла і темряви, гріхопадіння, місця вигнання людини із раю. До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір’ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з’їдають жменьку землі — і ця клятва уважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір. Наші предки вважали, що земля жива, бо «тілько живе може живому життє дати». А земля давала життя й житу, і пшениці, й усякій пашниці. «Земля наша мати, всіх годує», «Земля дає все і забирає все», — стверджують прислів’я. Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. Образ землі-матері є поетичним символом у фольклорі укра-їнського та інших слов’янських народів. Для українців земля завжди була засобом існування, году-вальницею. IV група. Вода— символ першоматерії, плодючості; початку і кінця всього сущого на Землі; Праматері Світу; інтуїтивної мудрості; у християнстві — символ очищення від гріхів (в обряді хрещення); смерті й поховання; життя й воскресіння з мертвих; чистоти і здоров’я; чесності й правдивості; кохання; сили; дівчини й жінки. Символіка води надзвичайно багата і глибока. У Русі-Україні вода вважалася посередником між життям та смертю, потоком творення й водночас знищення. Слов’яни-язичники мали подібні уявлення про воду. Про це свідчать прадавні закляття та колядки. Наприклад, в одному із заклять мовиться: «Водичко, найстарша царинко». А космогонічна українська колядка стверджує: Що ж нам було з світа початку? Не було нічого, — одна водонька. Як плодюча та родюча стихія, вода обожнювалася. За космогнічними поглядами давніх слов’ян, вода, поєднавшись із первісною матерією чоловічої статі, утворила струмки, ріки, озера, загалом усе на Землі. Воду вважали святою, очищувальною силою, здатною принести щастя. Поширеними у стародавньому світі були обряди обмивання — «очищення водою», окроплення, обливання. V група. Дзбан— глечик; символ води. Кінь — символ сонця й водночас потойбічного світу; циклічного розвитку світу; нестримних пристрастей та інстинктів; чоловічого начала; інтуїтивного пізнання; у слов’ян-язичників — символ смерті й воскресіння сонячного божества; багатства, могутності; степу, швидкості; волі; символ вірності, відданості. У давніх слов’ян з конем пов’язували смерть чи народження сонця. Археологічна знахідка оберіг-качка з головою коня свідчить про уявлення слов’ян, що сонце вдень їде на небесній колісниці, запряженій кіньми, а вночі перепливає підземними ріками за допомогою качок. Ясен— символ Перуна. Використана література та інші інформаційні джерела 1. Антонич Б.-І. Знак Лева / Львів: Каменяр, 1998. — 253 с. 2. Антонич Б. І. Три перстені. Зелена євангелія: Поезії / Львів: Каменяр, 1994. — 271 с. 3 . Весни розспіваної князь: Слово про Антонича.— К., 1989. 4. Ільницький М. Богдан — Ігор Антонич. Літературний портрет.— К.,1991. 5. Жулинський М. Богдан-Ігор Антонич //Слово і доля. — К-,2002. 6. Підручник. Українська література. Профільний рівень. 11 клас. Семенюк Г.Ф., Ткачук М. П., Слоньовська О. В. Вид-во «Освіта». 7. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів.Філологічний напрям (профіль української філології) за загальною редакцією доктора філологічних наук Р.В. Мовчан. 8. www.osvita. ua 9. www. teacher. ua Можливо Вам це буде цікаво | |
| Переглядів: 1703 | |
| Всього коментарів: 0 | |
