Меню сайту
Категорії розділу
Нові коментарі
Дякую
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Головна » Статті » Вчителю-предметнику » Конспекти уроків художньої культури, 11 клас |
Урок 16. Паркова культура Японії
|
Мета: - активізувати знання учнів про паркову культуру Європи та її особливості; - ознайомити учнів з особливостями паркової культури Японії. Завдання: - сформувати уявлення про духовну складову японського ландшафтного саду; - розглянути основні види японських садів; - розкрити особливості чайного саду та його зв’язок з філософією чайної церемонії; - узагальнити знання учнів про паркову культуру Європи та Японії. План лекції: 1. Духовне начало японського ландшафтного саду. 2. Філософія чайної церемонії/ 1. Духовне начало японського ландшафтного саду Справжній японський сад можна назвати витвором мистецтва – мікрокосмом, що відображає світ. Художні враження, що виникають у людини від споглядання краси такого саду, допомагають відчути закони гармонії всесвіту. Японський сад вражає своєю вишуканою красою та формою, продуманістю до останньої деталі, а найуважніший відвідувач зможе прочитати і таємні знаки, дбайливо залишені господарем. Щоб зрозуміти сутність композиції, необхідно повністю зануритися в споглядання пейзажу, проникнутися духом Японії та її філософією. Філософія, благородна вишуканість японських садів дає розуміння національного та релігійного сприйняття дійсності японцями, історичної і географічної своєрідності цієї країни. Релігії Японії — дзен-буддизм і синтоїзм вчать тому, що спогляданням природи або її куточків, перетворених людиною, можна зрозуміти основні питання буття. Японці надзвичайно чутливі до природи: непривабливого для них в світі не існує. Основою національної релігії стало поклоніння водоспадам, горам, деревам. Характерна ознака японського менталітету — уміння активно сприймати будь-який образ, домислюючи його і співпереживаючи разом з автором. Це пояснює лаконічність і разом з тим багатозначність, символізм, властиві японським садам. Японський сад має тільки одну мету — допомогти людині відмовитися від всього суєтного і знайти душевну рівновагу в середовищі садово-паркового мистецтва. Історично склалися такі типи традиційних японських садів: • палацові; • храмові; • сади чайної церемонії; • сади біля житлового будинку. Кожен із цих садів може бути плоским або поєднувати плоску поверхню з піднесеністю, великим за площею або зовсім маленьким. Найбільшими за площею є паркові сади, що прийшли з Китаю в VI – VII ст. До сьогодні вони практично не збереглися через численні війни і стихійні лиха. Як приклад такого саду можна навести «Парк божественних статуй» в Кіото: у таких паркових садах проводилися змагання музикантів і складалися вірші, придворні каталися на човнах і брали участь в бенкетах. Зрозуміло, що все це відбувалося за участю імператорської сім’ї. Як правило, паркові сади влаштовувалися на рівнині поряд з природним водоймищем, іноді частиною садів ставали розташовані поряд рисові поля. Після того, як у Японії поширився буддизм, форма паркових садів дещо змінилася, чому неабияк сприяли майстри, що приїжджали з Індії та Китаю. Обов’язковими елементами стали арочні містки та кам’яні насипи, що нагадували буддійську тріаду (великий камінь, середній і маленький поряд). У період Хейан (XІ — XII ст.) з’являються палацові сади з витонченими формами. Ці сади використовувалися для розваги знаті, придворних свят, а також для роздуму і відпочинку. За площею вони займали часом досить значні території. У основі палацового саду лежать озеро та острів. Тому сад облаштований так, щоб його можна було споглядати як з будинку, так і з води. Обов’язковими елементами палацових садів були мости, огорожі, пагоди і композиції з природного каменя — все це повинно було підготувати відвідувача до споглядання і роздумів. Поява в Японії садів при монастирях тісно пов’язана з дзен-буддизмом, за яким краса природи є однією з форм розуміння істини. Це сприяло естетичності сприйняття, виробленню поетично-метафоричного способу мислення. Основним принципом у створенні саду була гармонійна рівновага всіх його елементів. Цей принцип можна сформулювати як заперечення рівності: об’ємно-просторові елементи саду не повинні бути однакового розміру, в їх розміщенні недопустима симетрія. Сади при храмах створювалися за принципом монохромної картини, всі елементи якої відповідали одному загальному задуму. Деякі храмові сади призначалися для споглядання з приміщення. Часто при храмах створювалися сади «парі сан суй» — так звані «сухі пейзажі», де гори і озера позначаються аскетичною композицією з каменів і піску. Такий вид саду з’явився в XII — XIII ст. разом з дзенським плоским садом, теж невеликим за площею, іноді оточеним стіною. Головне завдання храмових і монастирських садів — пробудити відчуття причетності людини до життя природи, а також прагнення максимально наблизитися до її ритму. Ченці прогулювалися садом, досягали повної відчуженості від повсякденного життя. 2. Філософія чайної церемонії Походження японського чайного саду пов’язане з чайною церемонією, що з’явилася в XVI ст. В цей час виникло поняття «тяло» — шлях сподівань, шлях єднання людей у процесі відсторонення від мирської суєти. Чайний сад (тяніва) складав єдиний ансамбль з чайним будинком, його композиція повинна була справляти враження життя природи в її сезонному ритмі. Чайний сад — це доріжка з каменів неправильної форми, покладених серед мохів, що петляла серед кущів, дерев і приводила до джерела води, де здійснювалося омивання рук. Поряд з цією посудиною розташовувався кам’яний ліхтар, який в нічний час доби освітлює весь майданчик. Чайний будиночок був схожий на простий сільський будинок без будь-яких надмірностей, оскільки людина приходила не для того, щоб милуватися розкішним інтер’єром, а, навпаки, для того, щоб навчитися бачити красу в найпростіших речах. Чайна церемонія, як правило, чітко визначала поведінку учасників церемонії в тих або інших ситуаціях. Зокрема, в садку не було прийнято голосно розмовляти або сміятися, тим самим відволікаючи інших відвідувачів. Все облаштування саду та будиночку спрямоване на те, щоб допомогти знайти себе і гармонію з природою, що є одним з головних принципів організації японського саду. У японських садах основна увага приділяється деталям, де результат визначається не кількістю, а якістю. Камінь і кілька гілок бамбука — це вже сад, у якому все на своєму місці. Будь-яка неуважність до розташування може порушити гармонію, а вибір рослин вплине на настрій. Основа краси — не в буянні яскравих фарб, а в заспокійливій грі півтонів. Основним атрибутом японського саду є камені. Естетичні властивості необробленого каменя застосовувались в архітектурі «саду каменів». Японський сад каменів — унікальне явище. Основна його площа засипана піском або дрібною галькою, на якій безладно розкидані групи необроблених каменів. Проте розташування груп і композиція каменів у групах підкоряються світоглядним концепціям дзен-буддизму. Камені в групах розташовують по три відповідно до буддійської тріади. Сади каменів функціонально призначені для медитацій, відпочинку від повсякденних проблем. Композиція подібних садів, за принципами «дзен-буддизму», підсилює потяг японців до милування природою, роздумів, усамітнення. Тут чітко виступають такі принципи формування садів, як уміння бачити красу звичайного та витонченість простоти. Створенням садів такого типу найчастіше займалися ченці в монастирях. Література: 1. Виноградова Н. А., Николаева Н. С. Искусство стран Дальнего Востока. — М, 1979. (малая история искусств). 2. Конрад Н. И. Очерк истории культуры средневековой Японии. — М., 1980. 3. Николаева Н.С. Японские сады. — М., 1975. 4. Энциклопедия для детей. Т. 7. Искусство. Ч. 2. / Глав. ред. М. Д. Аксенова. — М., 2003. Можливо Вам це буде цікаво | |
| Переглядів: 8651 | |
| Всього коментарів: 0 | |
