Мета: прослухати інформацію, розглянути всі статистичні, медичні дані з проблеми; з’ясувати причину застосування тілесних покарань під час виховання дітей; надати дітям певну інформацію щодо вирішення обговорюваної проблеми, якщо вона існує в їхній сім’ї; довести необхідність пошуку інших засобів виховання і впливу батьків на дитину.

Дійові особи: учні, що виступають у ролях судді, прокурора, адвоката, секретаря, психолога, міністрів, свідків та присяжних; батьки, які запрошуються до обговорення.

Оформлення «судового залу»: у центрі класу попереду стоїть стіл судді, зліва — стіл прокурора, справа — стіл адвоката. Напроти судді — трибуна для свідків. За окремим столом — присяжні. Решта учнів у «судовому залі» за партами.

Обладнання: суддівські атрибути, трибуна для свідків, роздатковий матеріал, мультимедійна дошка.

Секретар. Встати! Суд іде!

Суддя. Прошу сідати! Слухається справа використання тілесних покарань у вихованні дитини.

Прокурор. У матеріалах, поданих на розгляд суду, наводяться незаперечні факти, які підтверджують: тілесні покарання є причиною неврозів, соціальної неадаптації, пасивності, боягузтва, надмірної жорстокості, агресивності дітей. Також вони є наслідками депресій, фобій, роздумів про самогубство та помсти.

Адвокат. Ваша честь, і всі присутні в цьому залі! Я закликаю вас уважно й неупереджено вислухати обидві сторони: обвинувачення і захисту, допитати свідків і всіх, хто захоче висловитися, і на основі всього почутого винести справедливий вирок.

Прокурор. Ваша честь! Прошу вислухати свідків обвинувачення.

Секретар. Викликається для свідчень перший свідок з боку обвинувачення.

До залу входить перший свідок — лікар. Суддя. Що ви можете сказати про тілесні покарання?

Лікар. Тілесні покарання — це вид насильства та жорстокого поводження з дитиною, травматичний досвід для дитини, який позначається на її подальшому розвитку та тягне за собою цілу низку негативних наслідків.

Діти із сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення у себе до надмірної жорстокості.

Адвокат. Ваша честь, дозвольте поставити запитання свідку?

Суддя. Дозволяю.

Адвокат. Чим ви можете підтвердити свої слова?

Лікар. Я 20 років працюю в травматології. Ось один із випадків, який трапився у моїй практиці. До мене потрапив п’ятирічний хлопчик із поламаною ключицею. Його привіз батько і пояснив травму тим, що син впав із дивана. Дитину вилікували. Через півроку цей хлопчик знову потрапив до нашого відділення з побоями. З’ясувалося, що в обох випадках батько жорстоко карав дитину за незначні провини.

Адвокат. Тілесні покарання припустимі. Чи відома вам подальша доля дитини? Можливо, батько кілька разів покарав дитину, що в подальшому позитивно вплинуло на поведінку і розвиток сина?

Лікар. Добре, якщо б це було правдою. Але доля хлопчика склалася інакше. Батько бив його ще не раз. Із роками він став замкненим, озлобленим і впертим. І зрештою потрапив до дитячої колонії.

Суддя. Чи є ще запитання до свідка?

Адвокат. Ні, Ваша честь.

Секретар. Викликається другий свідок з боку обвинувачення.

До залу заходить другий свідок — учитель молодших класів.

Суддя. Що ви можете розповісти суду?

Свідок 2. Я — вчитель молодших класів. Хочу розповісти випадок, який відбувся з однією із моїх учениць. Я давно помічала, що коли дівчинка отримує низьку оцінку, на її очах з’являються сльози, вона ніби боїться чогось. Я завжди говорила, що нічого страшного не сталося і вона може покращити свою оцінку, але дівчинка просила не ставити їй поганих оцінок тремтячим голосом.

Одного дня дівчинка не прийшла до школи. Вона потрапила до лікарні через побої власного батька.

Адвокат. Ваша честь, дозвольте поставити запитання свідку?

Суддя. Дозволяю. Адвокат. Свідок, скажіть, звідки вам відома інформація, що дівчинка потрапила до лікарні через побої власного батька? Адже, я думаю, що такої інформації батьки вчителям не надають?

Свідок 2. Так, не надають. Я дізналася про це, коли мати подала на батька в суд за злочин, скоєний проти власної дитини.

У суді батько не заперечував, що бив дитину. Він пояснив це тим, що дочка не хотіла вчитися. Та хіба можна таким чином змушувати дитину до навчання? Так дитина не тільки не буде гарно навчатися, вона буде просто боятися це робити, щоб не помилитися. Що і спостерігалося у дівчинки.

Адвокат. Який вирок виніс суд для батька?

Свідок 2. Суддя призначив батьку умовне покарання: три роки ізоляції від суспільства з трирічним випробуванням на волі. Батько, звичайно, запевнив, що надалі не битиме дитину але, як показує практика, якщо батьки починають бити дитину, то це продовжується й надалі.

Суддя. У захисту запитання є?

Адвокат. Ні, ваша честь.

Секретар. До зали суду викликається представник правоохоронних органів.

До зали заходить лейтенант міліції.

Прокурор. Шановний, пане лейтенанте, розкажіть, будь ласка, про випадок, який трапився в одній із шкіл України минулого року.

Лейтенант. У березні 2010 року в Ужгороді учитель ударив кулаком в обличчя ученицю 8-го класу за те, що у неї зламалася ручка. Батьки не витримали знущання над дочкою і заявили до міліції.

Прокурор. Скажіть, це вперше трапився такий випадок?

Лейтенант. Ні, пане прокурор. Це був не перший подібний факт. З’ясувалося, що вчитель регулярно б’є інших дітей. Було порушено кримінальну справу за статтею 125 Кримінального кодексу України, що передбачає легке умисне тілесне ушкодження, але покарання за подібні вчинки — просто смішне.

Прокурор. Тож чим закінчилася ця справа?

Лейтенант. Педагога, який дозволив собі вдарити школярку, звільнили. На вчителя чекав або штраф у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів, або ж рік громадських робіт.

Прокурор. Чим закінчився інцидент для дівчинки? Лейтенант. Мати дівчинки говорила, що дочці тоді завдали не стільки фізичної травми, як психологічної, і про це свідчив стан дитини після уроку — зі слів матері: «Вся червона, особливо очі, щока опухла. Дівчинка два дні не ходила до школи».

Прокурор. А що на це казав сам вчитель?

Лейтенант. Вчитель коментувати події відмовився, на телефонні дзвінки не відповідав. Мати дівчинки розповідала, що після інциденту педагог підходив до неї і просив забрати заяву із міліції. Проте вибачення не просив.

Прокурор. Ваша честь, у мене запитань більше немає.

Суддя. У захисту є запитання до свідка?

Адвокат. Ні, Ваша честь.

Секретар. Викликається психолог для надання свідчень.

До зали заходить психолог.

Адвокат. Що ви можете сказати стосовно покарань при вихованні дитини?

Психолог. Сьогодні проблема застосування тілесних покарань при вихованні дитини є причиною для дискусій.

Коли у батьків виникає питання «карати» чи «не карати», то хочеться сказати одне: ні у вітчизняній, ні у зарубіжній психології покарання стосовно дітей ніхто не скасовував. Інше питання — як, коли і чим карати?

Адвокат. Наголошую на тому, що тілесні покарання припустимі, просто вони повинні бути дещо обмежені. Чи не так, пане психолог?

Психолог. Це справді так. По-перше, покарання не повинне бути відстрочене в часі. Якщо батьки «згадують» минулі провини дитини і карають за них, таке виховання відбиває в дитини бажання виправляти свою провину. По-друге, покарання має відповідати провині. Образно кажучи, нашкодила дитина на «п’ять копійок» — на «п’ять копійок» повинна й отримати покарання.

Адвокат. Пане психолог, ви нещодавно проводили опитування серед батьків. Розкажіть нам, будь ласка, детальніше про це. Які результати ви отримали?

Психолог. Так, дійсно, ми з колегами проводили соціальне опитування, метою якого було виявити, до яких покарань вдаються батьки при вихованні своєї дитини. І ось які результати ми отримали:

•  вдарити дитину — 62 %;

•  позбавити задоволення, розваги, прогулянки — 37 %;

•  залишити без телевізора — 20 %;

•  перестати розмовляти з дитиною — 17 %; відстьобати паском — 14 %;

•  позбавити грошей на кишенькові витрати — 14 %;

•  залишити без солодкого — 11 %;

•  конфіскувати іграшку — 7 %;

•  зачинити у кімнаті — 5 %;

•  відправити спати без вечері — 1 %.

Адвокат. Шановний суд, прошу звернути увагу на те, що все ж таки більшість батьків схильні до використання саме тілесних покарань: 62 % опитаних говорять, що били дитину.

Суддя. У обвинувачення запитання є?

Прокурор. Так, ваша честь. Скажіть, будь ласка, пане психолог, а чи можна уникнути тілесних покарань? І яким чином?

Психолог. Так, можна. І відповідь проста — це профілактика. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі: чому так робити не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила. Треба також вчити дитину думати, перш ніж щось зробити, бачити заздалегідь наслідки скоєного.

Суддя. Чи є ще запитання до свідка?

Прокурор. Ні, ваша честь.

Адвокат. Ні, ваша честь.

Секретар. До зали суду викликається свідок захисту.

До зали входить свідок 3.

Адвокат. Що ви можете сказати про виховання у китайських родинах?

Свідок 3. Я займаюся вивченням особливостей виховання у китайських сім’ях. Багато людей задаються питанням: як китайцям вдається виховувати таких успішних дітей? Відповідь проста: китайські матері ще із самих пелюшок виховують дітей за суворими законами. Вони вважають, що поки ти не досягнеш досконалості в чомусь, ти — пусте місце.

Прокурор. Чи не вважаєте ви жорстоким таке виховання? Адже відомо, що японським дітям до певного віку дозволяють робити все що завгодно, хоча ці країни за рівнем розвитку майже не відрізняються.

Свідок 3. Так, жорстоко. Так, несправедливо. Але щоб досягти чого-небудь, потрібно довго і наполегливо працювати, а оскільки діти, як правило, не люблять працювати, потрібно скоригувати їхні уподобання. Методи виховання китайських батьків, на думку європейців і американців, є досить жорстокими. Адже для них непристойно висловлюватися у бік своєї дитини — звичайна річ. Таке виховання у китайських сім’ях зовсім не означає, що батьки не піклуються про свою дитину, а навпаки — намагаються зробити все, щоб їхні діти виросли гідними людьми. Просто у них зовсім інша модель виховання.

Суддя. Запитання до свідка є?

Прокурор. Ні, ваша честь.

Адвокат. Ні, ваша честь.

Секретар. До зали суду викликається міністр закордонних справ.

До зали входить міністр закордонних справ.

Прокурор. Пане міністре, назвіть, будь ласка, офіційну цифру, у скількох державах заборонені фізичні покарання дітей?

Міністр закордонних справ. Щодо тілесних покарань у навчальних закладах, то 24 країни світу оголосили про те, що діти «не повинні підлягати фізичному покаранню». І першою це зробила Швеція. Відбулося це в 1970 році. Що ж стосується тілесних покарань дітей вдома, то проти цього виступило всього лише 10 країн. У Норвегії, Фінляндії, Данії, Австрії діють спеціальні закони, згідно з якими бити дітей категорично забороняється.

Прокурор. Пане суддя, у мене запитань до свідка більше немає.

Суддя. Запитання у захисту до свідка є?

Адвокат. Так, ваша честь. Пане міністре, ви згадували про таку країну, як Швеція. А скажіть, будь ласка, шведи взагалі не використовують тілесних покарань при вихованні дітей?

Міністр закордонних справ. Існують статистичні дані, що близько 20 % батьків у цій країні допускають фізичне покарання.

Адвокат. Шановний суд, звертаю вашу увагу на те, що саме ця країна першою у світі прийняла закон про недопустимість тілесних покарань.

Давайте поговоримо про таку розвинену країну, як США. Пане міністр, які закони у ній діють з цього приводу?

Міністр закордонних справ. Взагалі, восьмою поправкою до Конституції США забороняються «жорстокі та незвичні покарання», але Верховним судом США 1977 року биття не було зараховане до цієї категорії.

У США можна потрапити за ґрати, вдаривши сусідського пса, а от биття дитини, що не призвело до тяжких тілесних ушкоджень, не є причиною для покарання. Таке застосування сили не лише дозволяється, але й рекомендоване дитячими психотерапевтами. На їхню думку, так зване «м’яке» биття аж ніяк не впливає на характер дитини і не спричиняє жодних негативних наслідків. Головне, мовляв, бити дитину з любов’ю. Адвокат. Чи відомо вам, пане міністре, що в Англії, незважаючи на п’ятирічний термін ув’язнення за побиття дитини, 75 % дітей свій перший ляпас отримують не досягнувши одного року?

Міністр закордонних справ. Так, відомо. До речі, в Англії існують приватні школи, де, як правило, навчаються діти із заможних сімей, у них досі вчителі використовують різки.

Адвокат. Пане суддя, у мене запитань до свідка більше немає.

Секретар. Для надання свідчень запрошується міністр освіти.

До зали заходить міністр освіти.

Прокурор. Пане міністре, вам відомо, які види покарань застосовують у школах Фінляндії?

Міністр освіти. По-перше, до покарання входить письмове попередження чи позбавлення права бути присутнім на заняттях протягом максимум трьох місяців. По-друге, учня, який заважає вчителю і однокласникам, дозволяється вивести із класу під час уроку або залишити не більше ніж на дві години після уроків. По-третє, за невиконання домашнього завдання закон дозволяє залишити учня після уроків максимум на одну годину для виконання цього завдання, але обов’язково під наглядом дорослого. Решта видів покарань визначаються окремими указами.

Прокурор. Скажіть, будь ласка, ви знаєте про існування в Англії закону, згідно з яким за прогули уроків та лінощі дітей відповідають їхні батьки — сплачують штраф або відбувають тюремне ув’язнення?

Міністр освіти. Я знаю про цей закон. Наприклад, оксфордський суд присудив до двох місяців ув’язнення Патрицію Амос за те, що дві її доньки — 13 і 15 років — систематично прогулювали уроки. Це змусило дівчат наполегливіше навчатися та старанно відвідувати школу. До речі, при обговоренні змін у законодавстві більш високопоставлені британські політики зізнавалися в тому, що їм самим доводилося шльопати своїх нащадків у тих випадках, коли решта методів впливу виявлялися неефективними. До подібних методів доводилося вдаватися й колишньому міністру внутрішніх справ Британії Девіду Бланкетту, і колишньому главі англіканської церкви архієпископу Кентерберійському, і колишньому прем’єр-міністру Тоні Блеру.

Адвокат. Шановний суд, я хочу звернути вашу увагу на те, що навіть посадові особи, політики використовують тілесні покарання при вихованні своїх дітей.

Чи відомо вам, пане міністре, як в Італії карається законом вихователь, який застосовує рукоприкладство, що в подальшому призводить до летальних наслідків, тобто до смерті вихованця? Міністр освіти. Так, відомо. У такому випадку вчителю може загрожувати ув’язнення на термін від трьох до восьми років, який за умови вмілого захисту можна звести до дванадцяти місяців.

Адвокат. Хочу зауважити, що в Італії вбивство карається довічним ув’язненням, в той час як за вбивство дитини, хоч воно і є результатом нещасного випадку, позбавляють волі строком на один рік.

Пане міністре, а чи можете ви навести приклад такого випадку?

Міністр освіти. Так, можу. В одному із технічних училищ викладач, п’ятдесятирічний Енріко Ламбі, втративши терпіння, стусонув свого учня, дванадцятирічного Даніеля, який, втративши рівновагу, впав. При цьому хлопчик досить сильно вдарився об кут столу. З’ясувалося, що в учня розрив селезінки. За ненавмисне каліцтво учня професор отримав не від шести до дванадцяти років ув’язнення, а лише близько одинадцяти місяців умовно.

Адвокат. Пане міністре, розкажіть суду про випадок, який трапився в одній із мусульманських країн у школі.

Міністр освіти. У Пакистані вчитель однієї з державних шкіл столиці побив палицею десятирічного учня. Хлопець завинив лише тим, що не приніс щоденника із підписом батьків. І це непоодинокий випадок.

Адвокат. Звертаю увагу суду на те, що фізичні виховні заходи у цій країні вважаються ефективними, хоча нерідко стають причиною серйозних травм учнів.

Суддя. Чи є ще запитання до свідка?

Прокурор. Ні, ваша честь.

Адвокат. Ні, ваша честь.

Секретар. До зали суду викликається представник ЗМІ.

До зали суду заходить журналіст.

Адвокат. Шановний, пане журналісте, у вашій газеті нещодавно була надрукована стаття про фізичне покарання учня в одній з англійських шкіл. Будь-ласка, розкажіть суду про цей інцидент.

Журналіст. Семирічний учень приватної школи Великобританії отримав три ляпаси спортивним взуттям на резиновій підошві. Це покарання застосував директор школи після того, як учень отримав п’ять поганих оцінок. Справу було залагоджено за допомогою дружньої угоди.

Адвокат. Наголошую на тому і звертаю увагу суду, що відповідно до англійського законодавства окремі види покарання школярів вважаються припустимими, а рівень освіти в Англії вважається одним із найкращих у світі. Суддя. У обвинувачення є запитання до свідка?

Прокурор. Ні, Ваша честь.

Секретар. Для надання свідчень викликається соціолог.

До зали заходить соціолог.

Прокурор. Пане соціолог, що Ви можете сказати про рівень розповсюдженості тілесних покарань в українському суспільстві?

Соціолог. Нами було проведено опитування серед українського населення. На запитання «Як часто до вас особисто застосовувалися тілесні покарання, коли ви були дитиною?» приблизно 10 % опитаних відповіли — «дуже часто». «Досить часто» — 13 % опитаних, і лише третина опитаних, 34 %, відповіли, що «ніколи».

Прокурор. Звертаю увагу суду на те, що ці дані свідчать про серйозне поширення фізичного насильства в українському суспільстві, що має викликати занепокоєння як у політиків, освітян, соціальних працівників, працівників правоохоронних органів, так і у широкої громадськості.

Прокурор. А чи відомі вам причини розповсюдження тілесних покарань дітей в Україні?

Соціолог. Так, відомі. По-перше, це незнання альтернативних форм виховання дитини; по-друге, наявність в сім’ї завищених вимог до дитини; по-третє, відсутність інших способів мотивації дітей у сім’ях з високим достатком і наявності у дітей різноманітних матеріальних благ. Ще однією з причин є сімейні традиції щодо застосування тілесних покарань.

Прокурор. У мене запитань більше немає.

Суддя. Чи є у захисту запитання до свідка?

Адвокат. Ні, ваша честь.

Суддя. Чи є бажаючі виступити з боку захисту?

Обговорення проблеми батьками.

Адвокат. Шановний суддя, усі присутні в цьому залі! Вислухавши всіх свідків «за» і «проти», хочу сказати, що все ж таки фізичне покарання припустиме. Так, дійсно, таке виховання іноді призводить до небажаних, трагічних наслідків. Але ж при використанні тілесних покарань, як сьогодні вже було сказано, повинні бути певні обмеження, правила такого виховання. Ми бачимо, що в наш час все ж таки більшість батьків схиляються до фізичного покарання своїх дітей за неправильні вчинки. Тим паче, у багатьох країнах це не заборонено і не вважається ніяким злочином. Хочу звернутися до історії. Ще століття тому селяни відмовлялися віддавати своїх дітей до Яснополянської школи, котру створив їх пан Лев Толстой. Чому? Причина проста: дітей там не били. А якщо не били, вважали селяни,— отже, навчити нічому не могли. Адже дійсно, як навчити дитину життюв суспільстві, якщо не карати, не бити? Вони повинні знати, що є певні правила, порушувати які не можна. Вмовляння і пояснення не завжди приносять бажаний результат. Часто саме фізичне покарання стає більш дієвим методом при вихованні дитини.

Суддя. Надається останнє слово прокурору.

Прокурор. Дякую, ваша честь. Уважно вислухавши адвоката, хочу сказати, що фізичне покарання дітей — неприпустиме. Сьогодні було наведено багато прикладів того, що використання тілесних покарань негативно впливає на розвиток дитини. Побиття знищує особистість. На жаль, багато батьків проводять аналогії із власним дитинством: «Мене били, і я виріс нормальною людиною». Але немає сумнівів у тому, що наслідки жорстокого поводження з дитиною, навіть з добрими намірами, будуть сумними: невроз, пасивність, агресивність — і це не весь перелік! Вдарити дитину, дати їй запотиличник — звичайно, простіше, ніж терпляче пояснити їй, чому того робити не можна. Але ж краще запобігти, ніж потім карати. Допускаючи тілесне покарання дитини, дорослі тим самим вчать її бити і принижувати тих, хто слабший. Однак ми повинні виховувати правильно, бо відповідаємо за наших дітей. І добре було б узагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі. Наостанок хочу звернутися до закону. Фізичне насильство в родині визначається як «навмисне нанесення одним членом родини іншому члену родини побоїв, тілесних ушкоджень, що може привести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного або психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі й гідності». Це стаття 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї». Тілесні покарання, які застосовуються з виховною метою, підпадають під визначення фізичного насильства. Побиття різкою, паском, ляпаси тощо також є протипоказаними. У Сімейному кодексі України, статті 150, зазначено: «Батьки повинні піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток… Батьки зобов’язані поважати дитину… Забороняються фізичні покарання дитини батьками». Свій виступ хочу завершити словами римського поета Децима Юнія Ювенала: «Дитинство вимагає найбільшої поваги».

Секретар. Всім встати! Зачитується вирок у справі використання тілесних покарань у вихованні дитини.

Суддя. При розгляді справи «Чи допустиме тілесне покарання дітей» у складі судді (прізвище), при секретарі (прізвище), за участю прокурора (прізвище) і захисника — адвоката (прізвище), іменем Української держави суд постановив: визнати тілесні покарання неприпустимими при вихованні дитини. Пам’ятайте: їх використання призводить до психічних розладів дитини, страхів у неї, виникають фобії, дитина стає озлобленою. Існують більш позитивні методи навчання, коригування поведінки або дисциплінарного покарання дитини, більш позитивні для її розвитку. А коли легкі ляпаси дитині переростають у сильні штурхани, то суспільство, яке спокійно до такого ставиться, фактично спокійно терпить насильство.

Можливо Вам це буде цікаво