РІД, РОДИНА, РІДНЯ

Мета: підсумувати набуті знання з теми, виховувати повагу до роду, родоводу, родини; працювати над за­своєнням термінів і понять; оспівувати й опоетизовувати предків.

Кожне ж дерево з плоду свого пізнається. Біблія. Матф., 7. 18.

Вчитель: Дорогі діти! Підсумуємо сьогодні все ви­вчене про рід, родину, рідню і відчуємо серцем їхню значущість у житті кожного з нас. Що ж означає слово «рід»?

Учень: Рід — це одне чи ряд поколінь, які пішли від одного предка: рід по маминій лінії, рід по батьковій лінії. Наші прадіди уявляли життя людей на землі як велетенське Дерево Роду.

Учитель: Свій маленький листочок на цьому Дереві має кожен із вас. Люди завжди берегли пам'ять про своїх прадідів. Дехто міг нарахувати сім або й більше колін свого роду. Коліно — це одне покоління. От, на­приклад, ви — це одне коліно, ваші мама й тато — дру­ге, дідусь і бабуся — третє, прадідусь і прабабуся — четверте і т. д.

Діти, що в темі родоводу вас найбільше вразило, за­пам'яталося? Чи, може, виникли якісь міркування?

Учень: Ми іноді з гордістю називаємо 10 колін родо­воду якогось бульдога — переможця собачих виставок, а імен своїх же прадідусів і прабабусь не пам'ятаємо. А ми ж-таки «люди, не собаки», як писав Тарас Шев­ченко.

(Учень читає вірш Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати») .

Вчитель: Діти, яке поняття ви вкладаєте в слово «ро­дина» (сім'я)?

Учень: Родина (сім'я) — це мама і тато, брати і сест­ри, бабуся і дідусь, можуть бути і прабабуся, прадідусь, які проживають разом. Ще старших родичів ми нази­ваємо предками, пращурами.

Вчитель: Діти! Бережіть своїх живих предків — маму і тата, бабусю і дідуся, прабабусю і прадідуся, догля­дайте за могилами своїх пращурів. Які заповітні слова ви взяли з собою в життя?

Учень: Ми вивчили й оформили листівку, щоб жити за нею і передати в майбутньому своїм дітям і онукам. Ось вона (показує і декламує напам'ять): «Шануй і поважай бабусю і дідуся. Вони дали життя твоїй мамі і твоєму татові. Вони ночей не спали біля твоєї колис­ки. Пам'ятай, що сонце осяює твій радісний ранок. Для них сонце — на вечірньому крузі. Ніколи не забу­вай про свою рідну домівку».

Вчитель: Любі мої, я вірю, що ви будете виховани­ми, ніхто з вас ніколи-ніколи не стане на шлях переко­типоля... Хто нам розповість про  Кураїнку?

Учениця: У полі росла кураїнка. Поряд із нею — мама і тато, бабуся і дідусь, прабабуся і прадідусь. Вночі біг вовчик і зачепив кураїнку, вирвав її з грунту. Більше вона не могла пити водички, живитися. При­пекло сонечко і висушило кураїнку. Подув вітер — і покотив її полем. Капали сльози з її очей, боляче було відриватися від свого роду. Зачепилась вона за дерево в лісосмузі, а на ранок подув вітер з іншого боку, знову покотив її через поле. І стала вона перекотиполем...

Вчитель: Діти! Так і людина, як і рослина, не може жити без правічного ґрунту. Живосилом вирваний із природного середовища, живий організм почне всихати, перероджуватися на перекотиполе. І якщо хто з вас не засвоїть родовідних цінностей, то може на все життя залишитися Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він син, чия дитина. Жити на світі без зв'язків із родом, без родинної підтримки дуже важко. Ось як про це сказано в народній пісні:

Та журба ж мене ізсушила,

Та журба ж мене ізв'ялила,

Що найменша в степу птиця

Та й та мене била.

Ой тим же вона побиває,

Що роду немає.

Ой вийду я за ворота —

Стою, як сирота.

ніхто мене не спитає,

Що роду немає...

Як нема роду, родиночки, то «ні до чого притулитися», «нікому порадоньки дати»,

Уч е н ь: І навпаки:

В кого батько, в кого мати,—
Є з ким розмовляти;

В кого брати, в кого сестри,—

 Є з ким погуляти.

(Звучить  народний  варіант  пісні  «Там,  де  Ятрань круто в'ється»):

Ти, дівчино, ти, щаслива,

В тебе батько, мати є,

Рід великий, хата біла,

Все, що в хаті,— то твоє.

А я бідний, безталанний,

Степ широкий — то ж мій сват,

Шабля, люлька — вся родина,

Сивий коник — то ж мій брат.

Вчитель: Особливо нестерпним було становище поза родом у чужому краї,

Учениця;

Соловейку маленький,

В тебе голос тоненький,

Защебечи ти мені,

Бо я в чужій стороні,

Нема роду при мені.

А ні роду, ні родини,

Ні просвітньої години...

Вчитель: Далекий край — це і українська діаспора (розселення українців поза їх державою).

(Учні виконують пісню «Чуєш, брате мій!»).

Вчитель: Без зв'язку з ріднею, як із рідною країною, людина безпорадна. Тому з таким хвилюванням і щирим зверненням до родини, закликом збереження роду є слова:

Вербо ж ти моя, вербо,

Чого хиляєшся?

Ой роде ж лий, роде,

Чого цураєшся?

Ой роде ж мій, роде,

Не цурайся мене.

А ще, діти, страждала дівчина за своєю родиною, ко­ли виходила далеко та ще й невдало заміж. Тужить мо­лода невістка за рідним гніздечком і вирішила подати матусі знак, щоб врятувала її. Ще в дитинстві мене на­вчила бабуся Настя (мамина мама) народної пісні:

Ой піду я в ліс по дрова,

Склоню головоньку.

Завіз мене мій миленький

В чужу сторононьку.

А в чужій сторононці

Ні батька, ні неньки,

Тільки в саду на калині

Співа, співа соловейко.

Співай, співай, соловейку,

Всіма голосами.

А я піду в сад зелений,

Заллю, заллюся сльозами.

Ой зірву я з рожі квітку

Та й пущу на воду:

— Пливи, пливи, з рожі.квітка,

Аж до мого роду.

Пливла, пливла з рожі квітка

Та й стала кружиться.

Вийшла з хати стара мати

Та й ста, та й стала журиться.

— Ой чого ти, з рожі квітка,

Та так зів'яла?

Ой чого ж ти, моя доню,

Така, така сумна стала? —

Ой тому ж я, моя мамо,

 На воді зів'яла,

Що в чужую сторононьку

Заміж, заміж я попала.

Рідна домівка, рідне гніздо — так у народі назива­ють батьківську хату як особливе місце для людини, а тим більше для дитини. Великий український педагог Костянтин Дмитрович Ушинський писав: «Важко вира­зити словами те особливе, світле щось, що народжу­ється в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв'язки з тією родиною, з якої ми вийшли».

Учениця:

На світі білому єдине, Як і Дніпрова течія, Домашнє вогнище родинне, Оселя наша і сім'я. В щасливі і сумні години, Куди б нам не стелився шлях, Не згасне вогнище родинне, В людських запалене серцях.

(Дмитро  Білоус).

Вчитель:  Діти,  наші  уроки   з  народознавства   й призначені для того, щоб запалити серця великою любов'ю до роду, родини, рідні. Хто ж такі родичі?

Учень: Родич — той, хто перебуває в спорідненні з ким-небудь.

Вчитель: Відновімо ж у пам'яті значення слів-термінів про рідню. Та насамперед скажіть, якими сло­вами можна звернутися до мами, до тата?

Учень: Мамо, мамонько, мамочко, мамунечко, мамусенько, мамусю, матусю, мамцю, матінко, матіночко, матусенько...

Учениця: Тату, татку, таточко, татеньку, татусю, татуленьку, татуненьку, татусику, татцю, батеньку рід­ний...

Вчитель: А тепер назвіть родичів.

У ч е н и ц я: Дядько — батьків (материн) брат.

Тітка — батькова (мамина) сестра.

Дядина — батькова жінка (дружина).

Дівер — брат чоловіка.

Шурин — брат жінки.

Свояк — чоловік сестри жінки.

Зовиця — чоловікова сестра.

Двоюрідні брат і сестра — діти дядька і тітки.

Троюрідні — діти     маминих   і   татових   двоюрідних сестер і братів.

Теща — мати жінки.

Тесть — батько жінки.

Зять — чоловік дочки.

Свекор — батько чоловіка.

Свекруха — мати чоловіка.

Невістка — синова жінка.

Вчитель: Діти! Детальнішу інформацію про сту­пені родичівства, про родовідне дерево, про те, як скла­дати таблицю родоводу,,ви зможете прочитати в спеці­альному випуску всеукраїнської газети «Народознавст­во», що так і називається — «Наш родовід: хто кому ким доводиться». (Вчитель роздає на кожну парту при­мірник газети).

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне,—

Лиш той майбутнє Вивершить прекрасне!

Саме вам, діти, вивчати, берегти, шанувати і вивер­шувати. Ви підете до п'ятого класу. Хай буде щасливою ваша дорога! Нехай стелеться вона вам ось таким білим рушником (вчитель розстеляє вишитий біле по білому рушник). Нехай буде безхмарним ваше життя, а доля чесною, незрадливою на своїй квітучій землі поміж рід­них людей.

(На завершення уроку звучить «Пісня про рушник». Під час уроку можна використати пісні та вірші про маму і батька, «Виростеш ти, сину» на слова Василя Симоненка, «Два кольори» на слова Дмитра Павличка тощо).

Можливо Вам це буде цікаво