Меню сайту
Категорії розділу
Нові коментарі
Дякую
Статистика
Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0
| Головна » Статті » Психологічна вітальня » Корисні поради |
Робота з гіперактивними дітьми.
|
Досить часто трапляється так, що в класі є учень, і добре, якщо він один, який своєю надмірною активністю може звести нанівець гарний урок навіть досвідченого педагога. Означена активність майже завжди не стосується теми заняття, і звичайні методи керування класом на такого учня не діють. Такі діти додають клопоту не тільки тим, що відволікають інших, відбирають «дорогоцінний час» на зауваження, але й створюють підвищену загрозу небезпеки праці решти учнів. Гіперактивні діти знаходять джерела стимуляції в різних ризикованих або збудливих ситуаціях. Це їх підживлює та приносить задоволення і, крім того, привертає увагу дорослих. Подібні негативні прояви стимулюють учителів відшукувати продуктивні форми, методи і прийоми роботи, які б могли зацікавити дитину. Активна дитина - віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати; - швидко говорить і ставить нескінченні запитання; - не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами; - активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива); - неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини). Гіперактивна дитина: - перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити; навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика; - теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення; - її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію; - не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди поводиться однаково активно; - дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо. Перша група рекомендацій стосується зовнішніх проявів у поведінці близьких дитині дорослих людей. • Намагайтеся, по можливості, стримувати свої бурхливі афекти, особливо якщо ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емоційно підтримуйте дитину у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Виховуйте у собі інтерес до того, щоб якомога глибше пізнати і зрозуміти дитину. • Уникайте категоричних слів і висловлювань, жорстких оцінок, докорів, погроз, які можуть призвести до створення напруги і викликати конфлікт у сім'ї, намагайтеся якомога рідше говорити НІ, НЕМОЖНА, ПРИПИНИ — краще спробуйте переключити увагу дитини, а якщо вийде, зробіть це легко, з гумором. • Стежте за своїм мовленням, намагайтеся говорити спокійним голосом. Гнів та обурення погано контролюються. Висловлюючи невдоволення, не маніпулюйте почуттями дитини і не принижуйте її. Друга група рекомендацій стосується організації середовища і умов праці дитини в сім'ї. • Якщо є можливість, виділіть для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення. В оформленні бажано уникати яскравих кольорів, складних композицій. На столі і поблизу дитини не має бути предметів, які відволікають увагу. Гіперактивна дитина сама неспроможна зробити так, щоб ніщо стороннє її не відволікало. • Організація усього життя повинна діяти на дитину заспокійливо. Для цього разом із нею укладіть розпорядок дня і виявляйте гнучкість та наполегливість щодо його виконання. • Визначте для дитини коло обов'язків, а їх виконання тримайте під постійним спостереженням і контролем, але не занадто жорстоким. Частіше відзначайте та заохочуйте зусилля дитини, навіть якщо результати далекі від досконалості. Третя група рекомендацій спрямована на активну взаємодію дитини з одним із батьків або іншою близькою дорослою людиною, на розвиток здатності як дорослої людини, так і дитини відчувати один одного, зблизитися емоційно. Тут незамінною є найважливіша для дітей діяльність — гра, оскільки вона є близькою і зрозумілою для дитини. Використання ж емоційних впливів, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини надасть обом учасникам велике задоволення. Не опускайте рук! Любіть Вашу норовисту дитину, допомагайте їй стати успішною, здолати шкільні труднощі. Коли стає зовсім важко, пригадайте, що до підліткового віку, а у деяких дітей — і раніше, гіперактивність зникає. За спостереженням більшості лікарів і психологів, загальна рухлива активність із віком зменшується, а виявлені невротичні зміни поступово нівелюються. У мозку дитини з'являються зв'язки, яких не було, або вони були порушені. Важливо, щоб дитина підійшла до цього віку без вантажу негативних емоцій і комплексів неповноцінності. Поради вчителям, які працюють з гіперактивними учнями 1. Учитель повинен зрозуміти (якщо в цьому є потреба) причини нещастя, що спіткали дитину. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці відомості, він зможе правильно поводитися з учнем: не підвищувати голос і не сварити його, не сюсюкатись і не потурати йому, не поспішати самому і не квапити учня, не нервувати самому і не дратуватися через його певні вчинки, не порушувати домовленостей і планів тощо. Але в жодному разі учень не повинен відчути, що вчитель його жаліє. 2. Педагогу слід уникати крайнощів, як-то: надмірної суворості й потурання. Учні мають дотримувати безпечних для себе і своїх однокласників правил поведінки під час лабораторних та практичних робіт. Водночас кількість заборон потрібно звести до мінімуму, оскільки в гіперактивних дітей занижена реакція на шум, присутні зорові образи, негатив, отже, заборони для них — порожній звук. Якщо можливо, у роботі з гіперактивними учнями потрібно уникати заборон й намагатися не використовувати під час спілкування слова «заборонено», «не можна», «не треба», «припини», «ні» та інші. 3. Якщо під час занять існують певні заборони, то вони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані, крім того, учень повинен чітко знати, яке покарання на нього чекає в разі порушення. Краще замінити їх на правила, побажання, поради, починаючи розмову не з того, що не можна робити, а з того, як необхідно працювати. Не слід забороняти в категоричній формі. Замість наказів — прохання (але не потрібно підлещуватися). Потрібно досягати згоди і взаєморозуміння, пояснювати, чому «не можна», якщо це не вдається — перенести увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонувати іншу можливу в цей момент діяльність; поставити несподіване запитання, не пов’язане з темою уроку; відреагувати несподіваним для учня чином (пожартувати, повторити дії учня тощо). Якщо у такий спосіб учня відволікти не вдається — запропонувати альтернативний варіант (наприклад, учень постійно коментує та дає вказівки іншим учням — його варто назначити ланковим чи бригадиром малої робочої групи: «Хочеш командувати — командуй, але й відповідати за групу тобі»). Разом із тим слід зауважити, що гіперактивним учням не слід брати участі в командних змаганнях, де задіяні сильні емоції (тематичні змагання, брейн-ринги, олімпіади, естафети), тому що чим більше дітей у групі — тим вище перезбудження. 4. Система подання навчального матеріалу в шко¬лі — це переважно педагогічний монолог, який вимагає від дитини уважного слухання і виконавчої поведінки, тоді як гіперактивним дітям потрібні перш за все візуальні та тактильні опори в отриманні інформації. Тобто будувати уроки слід таким чином, щоб під час їх проведення постійно використовувати різноманітне дидактичне забезпечення, як-от: кольорові плакати (але не занадто яскраві, щоб зайвого разу не збуджувати дитину), картки, цікаві малюнки; на праці — зразки матеріалів, деталей, виробів, інструментів; фізиці — моделі, що демонструють різноманітні фізичні явища та процеси; на хімії — незвичайні ємкості, зразки реактивів тощо. Можливо, те нове, що ви особисто дасте дитині в руки, зацікавить її більше, ніж те, що вона збиралася схопити сама, без вашого дозволу. 5. Доцільно давати учневі, по можливості, посильні для нього доручення, визначати його обо¬в’язки і контролювати їх виконання. Використовуйте рухливість у своїх інте¬ре¬сах — відправте намочити ганчірку, полити квіти, зібрати або роздати зошити — повірте, від усвідомлення власної значущості дитина сама почне контролювати свою поведінку, а поки вона зайнята виконанням важливого доручення, у вас є можливість спокійно вести урок. І не забудьте подякувати дитині! Потрібно заохочувати зусилля учня, навіть якщо результати не настільки гарні, як би вам того хотілося. Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове — варто пояснити і показати, як його виконувати. Інструктаж має бути коротким, чітким, можливо, потрібно навіть пояснити зрозумілими дитячими словами (довге та занадто складно сформульоване завдання гіперактивна дитина не дослухає — перестане сприймати). 6. Не потрібно наполягати щоразу, щоб учень вибачився в разі виникнення порушень. У багатьох випадках, коли він заспокоїться, варто зробити вигляд, що нічого не сталося. Не читайте нотацій, адже учень все одно їх не чує й не сприймає. Якщо потрібно покарати — робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання суворо заборонені! Учитель може поставити поведінці (а не учневі!) негативну оцінку, тимчасово усунути від виконання практичної роботи (спробувавши пояснити, що в його стані це небезпечно), але обов’язково дати учневі інше завдання. 7. Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому бажано частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала — недопустима. Вважаємо, що учня слід хвалити завжди, коли йому вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов’язана з концентрацією уваги (читання інструкції, креслення, збирання складного виробу, схеми, прибирання робочого місця, змішування реактивів, написання алгоритму, дослідження через мікроскоп тощо). Тут буде не зайвою трохи завищена гарна оцінка. Але необхідно пильнувати, щоб система заохочень не перетворилася на систему оплати — обов’язковою умовою має бути виставлення (хоча б у щоденник учня) будь-якої, навіть низької оцінки. Завжди відзначайте успіхи — це зміцнює впевненість дитини у своїх силах. 8. Гіперактивний учень обов’язково повинен мати своє постійне робоче місце, де він може «усамітнитися». На його робочому столі не має бути інструментів та матеріалів, що відволікають увагу, адже дитина самотужки не може досягти того, щоб її нічого не відволікало (її непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже, їх потрібно мінімізувати). 9. Навчити дитину керувати своїми емоціями допоможуть «агресивні завдання». Наприклад, хочеш битися — бий, але не однокласників. Ось тобі молоток — забивай (витягуй, рівняй) цвяхи, випрямляй (згинай) жерсть. Або тримай дерев’яну дош¬ку — спробуй напиляти з неї п’ять однакових заготовок для своєї бригади. Також доцільно залучати й заохочувати надмірно активних учнів до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (розмітка, сортування, порівняльні операції, оцінка якості тощо). Такі завдання дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини. Для виконання домашнього завдання з фізики вчитель може не просто рекомендувати вивчити теоретичний матеріал, але й підібрати 2–3 задачі з цієї теми, продемонструвавши їх розв’язання перед класом; зробити доповідь, оформити стенд і т. ін. Можна запропонувати учням пояснити яке-небудь явище (чому нафта плаває на воді, чому велосипедист не падає, чому під час закипання води з’являються пухирці і т. ін.), застосувавши отримані на уроці тео¬ретичні відомості. Гіперактивні учні, простеживши зв’язок між теорією й реальним життям, швидше за все зацікавляться навчальним предметом. Учні середньої і старшої ланки можуть допомогти вчителеві у створенні карток, плакатів тощо. 10. Для підвищення мотивації навчання можна використовувати й такий метод: роздавши двом гіперактивним учням текст, інструкційну карту, завдання лабораторної роботи, вчитель просить відзначити в ньому ті частини, деталі, які можуть стати «складними» для більшості учнів класу, які працюватимуть з ним на уроці. Як правило, гіперактивні учні відзначають слова, приклади, завдання, де самі часто припускаються помилок. Тобто за допомогою активних учнів ви повідомите класу моменти, на які слід звернути особливу увагу, у той час коли самі учні будуть задіяні. 11. Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання плану дій, який потрібно складати разом із ними. Грамотно складений розпорядок роботи (вивчення теоретичного матеріалу, опанування прийомами роботи, тренувальні вправи, практичні заняття, контроль та самоконтроль, оцінювання) за умови його дотримання діє на надмірно активного учня заспокійливо. Оскільки йому через свою імпульсивність важко миттю перевести увагу з одної справи на іншу, контролювати час виконання завдань, бажано попередити його заздалегідь, звертати увагу на годинник. 12. Як показують недавні дослідження, гіперактивні діти мають зазвичай більш високий рівень інтелекту, ніж решта дітей. І дуже часто виявляється, що дитина, нездатна просидіти з підручником у руках більше ніж 10 хв, за цей короткий час встигає запам’ятати напам’ять цілу поему. Ці діти мають також рідкісну здатність виражати особисті відчуття й контролювати себе за допомогою руху. Часто вони стають обдарованими акторами, танцюристами або спортсменами. Тому якщо дитина систематично не виконує письмових завдань, запропонуйте їй скласти та розіграти невеличку сценку за темою домашнього завдання. Зазвичай гіперактивні діти знаходять театралів-однодумців серед більш спокійних дітей. А це вже вам готова активгрупа художньої самодіяльності для будь-якого свята чи конкурсу. Рухливі ігри «Знайди відмінність». Розвиток уміння зосереджувати увагу на деталях. Дитина малює будь-яку нескладну картинку (котик, будиночок і ін.) і передає її дорослому, а сама відвертається. Дорослий домальовує кілька деталей і повертає картинку. Дитина повинна помітити що змінилося в малюнку. Потім дорослий і дитина можуть помінятися ролями. Гру можна проводити із групою дітей, у цьому випадку діти по черзі малюють на дошці який-небудь малюнок і відвертаються (цьому можливість руху не обмежується). Дорослий домальовує кілька деталей. Діти, глянувши на малюнок, повинні сказати, які зміни відбулися. «Ласкаві лапки». Зняття напруги, м’язових затисків, зниження агресивності, розвиток почуттєвого сприйняття, гармонізація відносин між дитиною і дорослим. Дорослий підбирає 6—7 дрібних предметів різної фактури: шматочок хутра, пензлик, скляний флакон, намисто, вату і т.д. Усе це викладається на стіл. Дитині пропонується оголити руку по лікоть; вихователь пояснює, що по руці буде ходити «тваринка» і торкатися ласкавими лапками. Треба з закритими очима вгадати, яка «тваринка» доторкнулася до руки, — відгадати предмет. Дотики повинні бути такими, що погладжують, приємними. Варіант гри: «тваринка» буде доторкатися до щоки, коліна, долоні. Можна помінятися з дитиною місцями. «Кричалки — шепотілки — мовчалки». Розвиток спостережливості, уміння діяти за правилом, вольової регуляції. З різнобарвного картону треба зробити 3 силуети долоні: червоний, жовтий, синій. Це — сигнали. Коли дорослий піднімає червону долоню — «кричалку», можна бігати, кричати, сильно шуміти; жовта долоня — «шепотілка» — можна тихо пересуватися і шепотітися, на сигнал «мовчалка» — синя долоня — діти повинні завмерти на місці чи лягти на підлогу і не ворушитися. Закінчувати гру бажано «мовчалками». «Гамір». Розвиток концентрації уваги. Один з учасників (за бажанням) стає тим, що водить і виходить за двері. Група вибирає яку-небудь фразу чи рядок з відомої усім пісні, що розподіляють так: кожному учаснику по одному слову. Потім входить той, що водить, і гравці всі одночасно, хором, починають голосно повторювати кожний своє слово. Той, що водить повинен здогадатися, що це за пісня, зібравши її по слівцю. Бажано, щоб до того, як увійде той, що водить, кожна дитина повторила вголос слово, яке їй дісталося. «Мінялки». Розвиток комунікативних навичок, активізація дітей. Гра проводиться в колі, учасники обирають того, що водить, котрий встає і виносить свій стілець за коло, у такий спосіб виходить, що стільців на один менше, ніж граючих. Далі ведучий говорить: «Міняються місцями ті, у кого… (світле волосся, годинник тощо). Після цього ті, що мають названу ознаку повинні швидко встати і помінятися місцями, у той же час той, що водить, намагається зайняти вільне місце. Учасник гри, що залишився без стільця, стає тим , що водить. «Розмова з руками». Навчити дітей контролювати свої дії. Якщо дитина посварилася, щось зламала чи заподіяла кому-небудь біль, можна запропонувати їй таку гру: обвести на аркуші паперу силует долонь. Потім запропонувати їй «оживити» долоньки — намалювати їм вічка, ротик, розфарбувати кольоровим олівцями пальчики. Після цього можна затіяти бесіду з руками. Запитаєте: «Хто ви, як вас кличуть?». «Що ви любите робити?», «Чого не любите?», «Які ви?». Якщо дитина не підключається до розмови, проговоріть діалог самі. При цьому важливо підкреслити, що руки гарні, вони багато чого вміють робити (перелічити, що саме), але іноді не слухаються свого хазяїна. Закінчити гру потрібно «висновком договору» між руками і їхнім хазяїном. Нехай руки пообіцяють, що протягом 2-3 днів (сьогоднішнього вечора, чи у випадку роботи з гіперактивними дітьми, більш короткого проміжку часу) вони постараються робити тільки гарні справи: майструвати, здороватися, грати і не будуть нікого кривдити. Якщо дитина погодиться на такі умови, то через заздалегідь обговорений проміжок часу необхідно знову пограти в цю гру й укласти договір на більш тривалий термін, похваливши слухняні руки і їхнього хазяїна. «Говори!». Розвиток уміння контролювати імпульсивні дії. Скажіть дітям наступне: «Хлопці, я буду задавати вам прості і складні питання. Але відповідати на них можна буде тільки тоді, коли я дам команду: «Говори!» Давайте потренуємося. «Яка зараз пора року?» (Педагог робить паузу) «Говори!»; «Якого кольору в нас у групі (у класі) стеля?»… «Говори!»; «Який сьогодні день тижня?»… «Говори!»; «Скільки буде два плюс три?» тощо» Гра може проводитися як індивідуально, так і з групою дітей «Броунівський рух». Розвиток уміння розподіляти увагу. Усі діти встають у коло. Ведучий один за іншим вкочує в центр кола тенісні м’ячики. Дітям повідомляються правила гри: м’ячі не повніші зупинятися і викочуватися за межі кола, їх можна штовхати ногою чи рукою. Якщо учасники успішно виконують правила гри, той, що водить, вкочує додаткову кількість м’ячів. Зміст гри — установити командний рекорд по кількості м’ячів у колі. «Година тиші і година «можна». Дати можливість дитині скинути енергію, що накопичилася, а дорослому – навчитися керувати її поведінкою. Домовтеся з дітьми, що, коли воші утомляться чи займуться важливою справою, у групі буде наставати година тиші. Діти повинні поводитися тихо, спокійно грати, малювати. Але нагородою за це іноді в них буде година «можна», коли їм дозволяється стрибати, кричати. бігати тощо. «Передай м’яч». Зняти зайву рухову активність. Сидячи на стільцях чи стоячи в колі, ті, що грають, намагаються як найшвидше передати м’яч, не упустивши його, сусідові. Можна в максимально швидкому темпі кидати м’яч один одному чи передавати його, повернувши спиною в коло і забравши руки за спину. Ускладнити вправу можна, попросивши дітей грати з закритими очима чи використовуючи в грі одночасно кілька м’ячів. «Сіамські близнюки». Навчити дітей гнучкості в спілкувати один з одним, сприяти виникненню довіри між ними. Скажіть дітям наступне. «Розбийтеся на пари, устаньте пліч-о-пліч, обійміть один одного однією рукою за пояс, праву ногу поставте поруч з лівою ногою партнера. Тепер ви зрослися, як сіамські близнюки: дві голови, три ноги, один тулуб, і дві руки. Спробуйте походити по приміщенню, щось зробити, лягти, устати, помалювати, пострибати, поплескати в долоні тощо». Щоб «третя» нога діяла «дружно», її можна скріпити мотузкою, або гумкою. Крім того, близнюки можуть «зростися» не тільки ногами, але спинками, головами тощо. «Роззяви». Розвиток довільної уваги, швидкості реакції, навчання умінню керувати своїм тілом і виконувати інструкції. Усі граючі йдуть по колу, тримаючись за руки. За сигналом ведучого (це може бути звук дзвіночка, брязкальця, удар в долоні, руками чи яке-небудь слово) діти зупиняються, плескають чотири рази в долоні, повертаються і йдуть п іншу сторону. Хто не встиг – вибуває з гри. Гру можна проводити під музику чи під групову пісню. У такому випадку діти повинні плескати в долоні, почувши визначене слово пісні (обговорене заздалегідь). «Ковпак мій трикутний». Навчити концентрувати увагу, сприяти усвідомленню дитиною свого тіла, навчити керувати рухами і контролювати свою поведінку. , Граючі сидять у колі. Усі по черзі, починаючи з ведучого, вимовляють по одному слову з фрази: «Ковпак мій трикутний, мій трикутний ковпак. А якщо не трикутний, то це не мій ковпак». Після цього фраза повторюється знову, але діти, яким випаде говорити слово «ковпак» заміняють його жестом (наприклад, два легких удари долонькою по своїй голові). Наступного разу вже заміняються два слова: слово «ковпак» і слово «мій» (показати рукою на себе). У кожному наступному колі граючі вимовляють на одне слово менше, а “показують” на одне більше. У завершальному повторі діти зображають і тільки жестами усю фразу. Якщо така довга фраза важка для відтворення, її можна скоротити. «Слухай команду». Розвиток уваги, довільності поводження. Звучить спокійна, але не занадто повільна музика. Діти йдуть у колоні один за одним. Раптово музика припиняється. Усі зупиняються, слухають вимовлену пошепки команду ведучого (наприклад: «Покладете праву руку на плече сусіда») і негайно ж її виконують. Потім знову звучить музика, і усі продовжують ходіння. Команди даються тільки на виконання спокійних рухів. Гра проводиться доти, поки група в стані добре слухати і викопувати завдання. Гра допоможе перемінити ритм дії пустунів хлопців, а дітям — заспокоїтися і без праці переключитися на іншій, більш спокійний вид діяльності. «Розстав посади». Розвиток павичок вольової регуляції, здатності зосереджувати увагу на визначеному сигналі. Діти марширують під музику один за одним. Попереду йде командир, що обирає напрямок руху. Як тільки командир лясне в долоні, дитина, що йде останньою повинна негайно зупинитися. Всі інші продовжують марширувати і слухати команди. Таким чином, командир розставляє всіх дітей у задуманому ним порядку (у лінійку, по колу, по кутах і т.д.). Щоб чути команди, діти повинні пересуватися безшумно. «Король сказав…». Переключення уваги з одного виду діяльності на іншій, подолання рухових автоматизмів. Всі учасники гри разом з ведучим стають у коло. Ведучий говорить, що він буде показувати різні рухи (фізкультурні, танцювальні, жартівні), а граючі повинні їх повторювати тільки в тому випадку, якщо він додасть слова «Король сказав». Хто помилиться, виходить на середину кола і виконує яке-небудь завдання учасників гри, наприклад, посміхнутися, пострибати на одній нозі тощо. Замість слів «Король сказав» можна додавати й інші, наприклад, «Будь ласка» чи «Командир наказав». «Заборонений рух». Гра з чіткими правилами організує, дисциплінує дітей, згуртовує граючих, розвиває швидкість реакції і викликає здоровий емоційний підйом. Діти стоять обличчям до ведучого. Під музику з початком кожного такту вони повторюють рухи, що показує ведучий. Потім вибирається один рух, який не можна буде виконувати Той, хто повторить заборонений рух, виходить із гри. Замість показу руху можна називати вголос цифри. Учасники гри повторюють хором усі цифри, крім однієї, забороненої, наприклад, цифри «п’ять». Коли діти її почують, вони повинні будуть плескати в долоні (чи покружляти на місці). «Слухай оплески». Тренування уваги і контроль рухової активності Усі йдуть по колу чи пересуваються по кімнаті у вільному напрямку. Коли ведучий плескає в долоні один раз, діти повинні зупинитися і прийняти позу «лелеки» (стояти на одній нозі, руки в сторони) чи яку-небудь іншу позу. Якщо ведучий плескає два рази, ті що грають повинні прийняти позу «жаби» (присісти, п’яти разом, носки і коліна в сторони, руки між ступням)! ніг на підлозі). На три оплески граючі відновляють ходіння. «Завмри». Розвиток уваги і пам’яті. Діти стрибають у такт музиці (ноги в сторони — разом, супроводжуючи стрибки оплесками над головою і по стегнах). Раптово музика обривається. Граючі повинні завмерти в позі, на яку пришилася зупинка музики. Якщо комусь з учасників це не далося, він вибуває з гри. Знову звучить музика – ті то залишилися, продовжують виконувати рух. Грають доти, доки в колі не залишиться лише один граючий. «Давайте привітаємося. Зняття м’язової напруги, переключення уваги. Діти за сигналом ведучого починають хаотично рухатися по кімнаті і здороваються з усіма, хто зустрічається на їхньому шляху (а можливо, що хто-небудь з дітей буде спеціально прагнути привітатися саме з тим, хто звичайно не звертає на нього уваги). Здороватися треба певним чином: 1) один раз плеснули в долоні — здороваємося за руку; 2) двічі плеснули в долоні – здороваємося плечиками; 3) тричі плеснули в долоні — здороваємося спинками. Розмаїтість тактильних відчуттів, що супроводжують проведення цієї гри, дасть гіперактивній дитині можливість відчути своє тіло, зняти м’язову напругу. Зміна партнерів по грі допоможе позбутися від відчуття відчуженості. Для повноти тактильних відчуттів бажано внести заборону на розмови під час цієї гри. «Весела гра з дзвіночком»-. Розвиток слуховою сприйняття. Усі сідають у коло, за бажанням групи обирається той, що водить, однак якщо бажаючих водити немає, то роль того, що водить, віддають тренеру. Тому, що водить, зав’язують очі, а дзвіночок передають по колу. Задача того, що водить – піймати людину з дзвіночком. Перекидати дзвіночок один одному не можна. Ігри за партами Гіперактивні діти ледве витримують заняття в дитячому садку, а тим більше шкільний урок, тому для них необхідно проводити фізкультхвилинки, які можна виконувати як стоячи, так і сидячи за партами, на розсуд педагога. З цією метою корисно використовувати «Пальчикові ігри», що приводяться в книзі М. Рузиної «Країна пальчикових ігор», а також в інших виданнях. Практика показує, що діти старшого дошкільного і молодшого шкільного віку з задоволенням грають у такі ігри, як «Сходи в небо», «Ляльковий, віяло», «Гонки». Педагог може почати ігри з повідомлення про те, що зараз пальчики дітей почнуть «перетворюватися» то в казкових персонажів, то в забавних тваринок, то в екзотичних тварин. Потім варто запропонувати кілька ігор, подібних до приведених нижче. «Багатоніжки » Перед початком гри руки знаходяться на краю парти. За сигналом вчителя багатоніжки починають рухатися до протилежного краю парти чи в будь-якому іншому, заданому учителем напрямку. У русі беруть участь усі п’ять пальців. «Двоніжки» Гра проводиться аналогічно до попередньої, але в «гонках» беруть участь тільки 2 пальці: вказівний і середній. Інші притиснуті до долоні. Можна влаштовувати гонки між «двоніжками» лівої і правої руки, між «двоніжками» сусідів по парті. «Слони» Середній палець правої чи лівої руки перетворюється в «хобот», інші — у «ноги слона». Слону забороняється підстрибувати і торкатися хоботом землі, коли він йде повинен спиратися на всі 4 лапи. Можливі також гонки слонів. Щоб гра не перетворилася в постійну розвагу учнів і не заважала проведенню інших занять, перед її початком учитель повинен чітко сформулювати правила: починати і закінчувати гру тільки за визначеним сигналом. Одним із сигналів може стати картка з гри «Кричалки — шепотілки — мовчалки». «Морські хвилі» .Навчити дітей переключати увагу з одного виду діяльності на інший, сприяти зниженню м’язової напруги. За сигналом педагога: «Штиль» усі діти в класі «завмирають». За сигналом «Хвилі» діти по черзі встають за своїми партами. Спочатку встають учні, що сидять за першими партами. Через 2—3 секунди піднімаються ті, хто сидить за другими партами і т.д. Як тільки черга доходить до мешканців останніх парт, вони встають і усі разом плескають у долоні, після чого діти, що встали першими (за першими партами), сідають і т.д. За сигналом вчителя: «Шторм» характер дій і послідовність їхнього виконання повторюється, з тією лише різницею, що діти не чекають 2—3 секунди, а встають один за одним відразу. Закінчити гру треба командою «Штиль». «Ловимо комарів». Зняти м’язову напругу з кистей рук, дати можливість гіперактивним дітям рухатися у вільному ритмі і темпі. Скажіть дітям: «Давайте уявимо, що прийшло літо, я відкрила кватирку і до нас у клас (групу) налетіло багато комарів. По команді «Почали!» ви будете ловити комарів. От так!» Педагог у повільному чи середньому темпі робить хаотичні рухи в повітрі, стискаючи і розтискаючи при цьому кулаки. То по черзі, то одночасно. Кожна дитина буде «ловити комарів» у своєму темпі її у своєму ритмі, не зачіпаючи тих, хто сидить поруч. «По команді «Стій!» ви сідаєте от так, — педагог показує, як треба сісти, — на свій розсуд. — Готові? «Почали!»… «Стій!» Добре потрудилися. Утомилися. Опустіть розслаблені руки донизу, струсніть кілька разів долонями. Нехай руки відпочивають. А тепер — знову за роботу!» Корекційна робота з гіперактивною дитиною повинна бути спрямована на рішення наступних задач: 1. Стабілізація середовища в оточенні дитини, його взаємин з батьками й іншими дітьми. 2. Варто сформувати в дитини навички акуратності, самоорганізації, здатність планувати і доводити до кінця розпочаті справи; розвити в неї почуття відповідальності за власні вчинки. 3. Щораз дитині варто давати не більш 1-2 інструкцій, що повинні носити конкретний характер. 4. Правила поведінки, що пропонуються дитині, повинні бути простими, зрозумілими і цілеспрямованими, передбачати певний час на їхнє виконання. Варто пояснити їй, що за гарну поведінку вона отримає заохочення, нагороду. Навпаки, невиконання правил спричинить за собою покарання. Читання • Стежити пальцем. Запропонуйте дитині читати, ведучи указкою, пальцем чи закладкою. Це може допомогти уникнути втрати місця, пропуску і повторення рядків і слів. • Робити позначки. Нехай дитина позначає значками важливі абзаци, у такий спосіб потім вона зможе знайти їх. Позначайте кожну тему особливим значком: наприклад, "смайликом" - інформацію про персонажа, будиночком - опис середовища, зірочкою - важливі ідеї. • Задати темп читання вголос. Запропонуйте дитині робити короткий вдих на кожній комі і звичайний вдих наприкінці кожного речення. Це поліпшить темп його читання і розуміння прочитаного. • Знайти шість питань. Під час читання зосередьтеся на питаннях "хто", "що", "коли", "де", "чому" і "як". Допоможіть дитині відслідковувати їх за схемою. • Уявити собі це. Допоможіть дитині подумки уявити сюжет, дивлячись його, як кіно. В міру читання кіно повинне мінятися. Це допоможе їй запам'ятовувати образи, факти й ідеї. Письмо • Скласти схему. Нехай дитина розповість, що вона збирається написати, потім побудуйте карту чи схему. Нехай вона напише головну тему в кружку в центрі листа, потім напише підтеми в інших кружках і з'єднає їх сходинками з головним кружком. Це дозволить їй ясно сформулювати думки і відповідно зв'язати їх, незалежно від порядку, у якому вони з'явилися. • Використовувати організатор розповіді. Це годиться і для читання, і для письма. Дитина повинна скласти список, що включає образи, середовище (час і місце), проблему, мету, дію і рішення. Під кожним заголовком написати подробиці. • Намалювати це. Користуйтеся схемами чи малюнками, щоб скласти план і розповісти історію. Математика • Використовувати ігри. От приклад множення на 9. Покладіть руки рівно на стіл долонями вниз і напишіть на кожнім пальці зліва направо числа від 1 до 10. Множачи 5 на 9, загніть всередину палець номер 5. Числа перед ним будуть десятками, а після нього - одиницями. Чотири пальці ліворуч, п'ять праворуч - виходить 45. 5 x 9 = 45. • Використовувати підручні засоби. Робіть обчислення наочно - за допомогою кубиків, кісточок доміно, навіть гральних карт. • Намалювати малюнок. Наприклад, якщо завдання полягає в тім, щоб розділити 48 цукерок серед 12 учнів, намалюйте для кожного учня тарілку і "розкладіть" цукерки по тарілках. Бачення задачі допомагає дітям, що з усіх сил намагаються вчити математику традиційними способами. • Бачити знак. Нехай дитина виділить у кожній задачі знак дії (+, -, x ,  перед тим, як приступить до обчислень. Це закріплює модель необхідного обчислення. Вчитель англійської мови Барна Ірина Станіславівна.Спеціалізована загальноосвітня школа I-III ступенів №8 з поглибленим вивченням англійської мови Новокаховської міської ради Херсонської області. Можливо Вам це буде цікаво | |
| Переглядів: 2903 | |
| Всього коментарів: 0 | |
