УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ В СВІТІ

Америка

США

Галина Журба (1888—1979), Роман Купчинський (1894—1976), Євген Маланюк (1897—1968), Олекса Стефанович (1899—1970), Оксана Лятуринська (1902— 1970), Богдан Кравців (1904—1975), Докія Туменна (1904—1993), Вадим Лесич (1909—1982), Іван Керниць-кий (Ікер) (1913—1984), Наталя Лівицька-Холодна (1902), Василь Баока (Очерет) (1908), Зореслав (о. Се-вастіян Сабач (1909), Остап Тарнавський (1917), Ок­сана Соловей (1919), Олег Зуєвський (1920), Микола Понеділок (1922), Яр Славутич (1922), Леся Храплива (1927), Богдан Бойчук (1927), Юрій Тарнавський (1934), Богдан Рубчак (1935), Марія Ревакович (1960), Григорій Костюк (1902), Юрій Лавриненко (1905— 1987), Юрій Шевельов (Шерех) (1908), Роман Заво-дович.

КАНАДА

Дмитро Донцов (1883—1973), Улас Самчук (1905— 1987), Борис Олександрів (1921—1979), Олександер Смотрич (1922), Іоан Онужич (1954), Ліда Палій.

БРАЗИЛІЯ

Віра Вовк (1926),    Сильвестр Калннець, Валентина Куц, Осип Шпитько, Олена Колодій.

Європа

АНГЛІЯ

Микола Верес, Олександр Де, Бо'Гдан Бора, Олекса Воропай, Віра Рич.

ФРАНЦІЯ

Володимир Винниченко (1880—1951), Святослав Го-рдинський (1906—1993), Ілько Борщак.

АВСТРІЯ

Авенір Коломиєць (1905—1946), Марко Павлишин.

НІМЕЧЧИНА

Дмитро Чижевський (1894—1977), Тодось Осьмачка (1895—1962), Юрій Клен (1891 — 1947), Михайло Орест (Зеров) (1901 —1963), Іван Багряний (Лозов'ягін) (1906—1963), Ігор Качуровський (1918), Емма Андієв-ська (1931), Ростислав Єндик, Анна Горбач, Ігор Кос-тецький, Володимир Державин (1899—1964).

БЕЛЬГІЯ

Роман Бабовал (1950).

РУМУНІЯ

Д. Онищук, О. Масикевич, Г. Клемпуш, М. Коцар, О. Дуда, Є. Сав'юк, О. Мельничук, Ю. Ракоча, І. Шму-ляк, І. Федько, М. Волощук, Ю. Павліш, І. Ковач, М. Корсюк, С. Ткачук, К. Ірод, І. Непогода, І. Негрюк, В. Цаповець, Ю. Лукан, Т. Ребошапка, II. Романюк.

ЧЕХІЯ І СЛОВАЧЧИНА

Олександр Олесь (1878—1944)', Спиридон Черкасен-ко (1876—1940), Леонід Мосендз (1897—1948), Олег Ольжич (1907—1944), Олена Теліга (1907—1942), Юрій Драган (1894—1926), Максим Грива, Микола Чиоський, талена Королева (1888—1966), Ю. Боролич, І. Мі-іський, Ф. Лазорик, В. Гайний, В. Зозуляк, Ф. Іван-ч$в, І. Прокіпчак, С. Макаро, М. Шмайдо, І. Галайда, 6.**3бічний, О. Шельпець, С. Гостиняк, М. Дробняк, М. Шелест.

ПОЛЬЩА

Іван Киризюк (1949), Тадей Карабович (1959), Юрій •Гаврилюк (1964), Женя Жабінська (1965), Ліля Лучак, Я- Гудемчук, О. Ланський, Є. Самохваленко, І. Рейт, Є. Бондарчук, Аделя Білоус, А. Верба, М. Тарасенко, М. Запорожець, К. Кузик, Д. Галицький, 1. Гребінчишин, І. Шелюк, І. Бойчук.

Австралія

Дмитро Нитченко (Дмитро Чуб, Остап Зірчастий) (1905), Леся Богуславець (Ткач), Галя Кошарська, Юрій Ткач, Петро Кардаш, Роман Павлишин, Василь •Онуфрієнко, Ніколас Лазурський, Роман Лисенко.

Коментар  до таблиці

В українській діаспорі існували школи, творчі угрупування, об'єднання літературного життя письменників. З-поміж цих осередків у Європі найважливіші були в Празі,  Варшаві,  Парижі,     Берліні.  Великий  внесок  у розвиток    української      поезії зробили      представники «празької школи»: Є. Маланюк (за словами М. Неврло-го, її безумовний    лідер),    Ю.    Драган,    Л.    Мосендз, Ю. Клен  (Освальд Бургардт), Олег Ольжич, О. Теліга, О. Лятуринська, О.  Стефанович  (ЗО, с. 32), М. Грива, Г. Мазуренко,   М.   Чирський,    Ю.   Масляк,   Ю.   Липа, Н. Лівицька-Холодна   (15, с.  132). У статті «Три роки літературного життя на  еміграції»  В. Державин, один із    провідних    українських    літературознавців,    писав: «Творча доля нашої національної літератури на другій еміграції   залежить   насамперед     від  безперервности   і чинности    духових    традицій      нашого     передвоєнного письменства, піднесеного празькою поетичною школою на  небувалу мистецьку височину»   (15, с. 576).  І далі: «Героїчна  творчість  Олега  Ольжича   (Олега   Кандиби, сина Олександра Олеся, замордованого німецькими на­цистами в Саксенгавзені в червні 1944) і Олени Теліги, тієї найбільшої нашої, після Лесі Українки, поетеси (розстріляної в Києві в лютому-березні 1942 в Бабино­му Яру) становить і на сьогодні національний прапор нашої духовности, наше найглибше національне слово в поетичному мистецтві» (15, с. 576, 577).

У перші повоєнні роки У. Самчук був ініціатором створення нової літературної організації українських емігрантських письменників — Мистецького Українсько­го Руху (МУР), його і обрали першим головою цього літературно-мистецького об'єднання. Членами цієї орга­нізації були Ю. Шевельов, Г. Костюк, Ю. Лавріненко, Д. Гуменна.

   З 26 червня 1956 року почала діяти нова організація українських письменників — Об'єднання Українських Письменників в еміграції «Слово», метою якої було: «а) згуртувати українських письменників, які живуть в різних країнах поселення, на засадах вільного творчо-мистецького вияву; б) взаємна допомога у справах ви­давничих, творчих і побутових; в) організувати мораль­ну та фінансову допомогу хворим і непрацездатним членам Об'єднання; г) сприяти розвиткові незалежного українського письменства, літературно-мистецької кри­тики й теорії та зв’язку літератури з читачем» (41, с. 460). 1957 року в Нью-Йорку було підписано Статут ОУП. Серед членів-засновників об'єднання такі попу­лярні постаті, як П. Голубенко, С. Гординський, Г. Журба, Г. Костюк, Ю. Лавріненко, Є. Маланюк, Ю. Шевельов, Ю. Тарнавський та інші.

Помітним явищем української літератури на Заході є творчість так званої «Нью-йоркської групи поетів» — Б. Бойчука, Б. Рубчака, Ю. Тарнавського, Е. Андієвської, Г. Васильківської, Патриції Килини (американки за походженням, що пише українською мовою). Вони почали видавати річник «Нова поезія». Про естетичні засади групи Юрій Тарнавський писав: «НЙГ не була літературною школою, а групою людей, яких об'єднува­ло зацікавлення літературою, в першу чергу, нетради­ційною поезією. Була це реакція проти стилів, що існу­вали в українській літературі того часу як на еміграції, так і на Україні. Зверталися ми майже виключно до особистих тем, свідомо цураючись патріотичних... Від­чували ми всі, що українська література цілковито ли­шалась поза модерними літературними рухами західного світу і що нашим обов'язком було те змінити» (47, - с. 4). . Подаємо зразок поезії одного з представників «Нью-йоркської групи» —Юрія Тарнавського:

В кімнатах

Я люблю вигідну географію

архіпелагів моїх кімнат, .

монотонні краєвиди стін

і середземноморський клімат ванн.

Люблю лежати в білій тіні стель

і слухати, як ростуть годинники

і як меблі пускають коріння .

у вовняний гумус килимів.

Плекаю я в своїх кімнатах

слухняні клюмби порядку, -

а під теплими листвами ребер .                     . ,

серце, пласке, як блощиця.

Інший цікавий факт. Щоб зберегти повну свободу: думати й писати у згоді зі своєю совістю, Василь Барка, світової слави автор романів, поем, драматичних творів, есеїст, перекладач, патріарх української літератури (йому 87 років), не входить до жодних угруповань, спі­лок і клубів. За словами Дмитра Степовика, доктора мистецтвознавства, «друкувався по різних країнах і континентах...  Його знають скрізь. Крім України. Його друкують різні видавництва, крім українських. А всі тисячосторінкові філософські поеми й романи — про Україну» (40, с. 5). Це і роман-набат «Жовтий князь» (про страшний голодомор на Україні), і драматична поема «Кавказ», праця над якою забрала 47 років, і численні поетичні збірки.

Нас приємно дивує стурбованість більшості співвіт­чизників за кордоном долею України. Вони діляться досвідом, асигнують кошти, щоб незалежна Україна як повноцінна цивілізована країна якнайшвидше долучи­лася до світового співтовариства.

Так, Омелян Пріцак, професор Гарвардського уні­верситету, член Нобелівського комітету, очолює Інсти­тут сходознавства ім. А. Кримського в м. Києві. Тарас Гунчак, доктор філології, відомий історик,— редактор журналу «Сучасність», який нині виходить у Києві» Джордж Грабович, професор Гарвардського університе­ту,— автор праці «Поет як міфотворець» з нетрадицій­ним баченням Т. Шевченка. Осип Зінкевич, громадянин США,— директор українського незалежного видавництва «Смолоскип», в якому вийшла друком «Невольнича муза» І. Калинця, книга публіцистики Є. Сверстюка, збірка творів І, Багряного «Під знаком скорпіона»»

Тетяна та Омелян Антоновичі, визнані авторитети в ук­раїнській громаді США,— фундатори недержавної пре­мії за праці, що розкривають історію та культуру на­роду. Фундація Антоновичів існує вже 10 літ. Перший її лауреат — Василь Стус. Серед зарубіжних лауреатів премії — відомі у нас письменники В. Барка, Е. Андієвська, Н. Лівицька-Холодна, літературознавці Ю. Шевельов, Г. Костюк, Ю. Лавріненко, історик О. Субтельний, економіст Б. Гаврилишин. Високої честі удостоїли­ся й діячі материкової України — Л. Костенко, В. Шев­чук, І. Дзюба, І. Драч, В. Дрозд, М. Брайчевський.

Можливо Вам це буде цікаво