Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Предметні тижні » Шевченківські дні


Свято: МИ ЧУЄМО ТЕБЕ, КОБЗАРЮ, КРІЗЬ СТОЛІТТЯ, ТЕБЕ СВОЇМ СУЧАСНИКОМ ЗВЕМО.

ТЕМА. МИ ЧУЄМО ТЕБЕ, КОБЗАРЮ, КРІЗЬ СТОЛІТТЯ,

ТЕБЕ СВОЇМ СУЧАСНИКОМ ЗВЕМО.

В.Симоненко

 

 

             Мета уроку: показати значимість постаті Кобзаря для всього людства,

 розкрити велич його таланту, визначити роль Шевченка в літературі  та культурі українського народу, виховувати почуття національної гідності, патріотизму, гордості за великого поета-земляка, прищеплювати любов до Шевченкового слова.

            Обладнання: портрет Шевченка в рушнику, вислови про Т.Г.Шевченка, його вислови, відеофільм «Віртуальний музей «Шевченкова світлиця» в Тальнівському НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія» Тальнівської районної ради Черкаської області.

             Перебіг уроку.

1.Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий», на фоні музики учениця читає вступний уривок із поеми «Причинна» .

Учитель. 

Цими словами з балади «Причинна» починається  перша  сторінка «Кобзаря» Т.Шевченка. З них починається і сам Шевченко як поет. Ці рядки стали улюбленою народною піснею, символом нашої України в усьому світі. Але по-особливому сприйматиме їх світ у березні 2014 року, коли відзначатиме 200-річчя від дня народження геніального поета, видатного художника Тараса Григоровича Шевченка. Тож наш урок пам’яті  ми й присвячуємо Тарасу Шевченку, Великому Кобзарю, національному пророку, захиснику всіх  знедолених, нашому поводирю крутими дорогами становлення української державності.

         Слова любові, пошани, вдячності  наповнюють серця людей усього світу, бо Шевченко – не тільки наш поет, він належить усім народам. Його знають і цінують на всій планеті. По ньому пізнають нас, українців.  Особливою гордістю проймаються наші серця, адже  для нас Шевченко не просто геніальний поет, він – наш земляк, а ми – його нащадки.

         Він наша совість, наш порадник, наша найбільша правда. Ми вчимося в нього мудрості, любові до рідного краю і  народу, його мови, навчаємося бути чесними й справедливими, гуманними й порядними, працювати на благо України.

         Т.Г.Шевченко був, є і завжди буде для всіх нас взірцем, а його «Кобзар» - це і буквар, і пісенник, і підручник з історії України, і енциклопедія, і посібник з етики й народознавства.

        Учень читає вірш А.Камінчука «Кобзар».

                    У вікні – любисток, на підлозі м’ята,

                   В золотій оправі книга серед книг.

                   Наче щедре сонце поселилось в хаті,

                   Як велике щастя стало на поріг.

 

                   Мудра, світла книга, то «Кобзар» Тараса,

                   На столі, як свято, білий коровай.

                   І пішло повір’я з дідівського часу,

                   Як «Кобзар» у хаті – буде щастя, знай.

 

                   …Ти пройди по селах рідної Вкраїни:

                   В кожній хаті – книга, на стіні – портрет.

                   В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

                   Бо в святій пошані у  людей поет.

                  

                   То співець – предтеча, наш Кобзар Шевченко,

                   Знають його люди і широкий світ.

                   Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,

                   Він живе в народі, як і «Заповіт».

 

Учитель. 

Тарас Шевченко був людиною багатогранних уподобань. Він знав російську й польську мови, вільно читав твори, написані  цими мовами,  відвідував театр, оперу, вивчав французьку мову, дуже багато читав,  прекрасно малював. (Про становлення Шевченка як поета, художника, просвітителя, пророка ви дізнаєтесь з екскурсійної розповіді, переглянувши фрагмент відеофільму «Музей «Шевченкова світлиця» в Тальнівському НВК»).

 Перегляд фрагменту відеофільму

Учитель. 

Про життєвий шлях поета ви вже знаєте багато, бо знайомилися із його біографією впродовж усього шкільного курсу.

      Але ми не перестаємо дивуватися, вражатися, якою тяжкою була доля в поета. Прожив 47 років. З них 24  був кріпаком, 9 – вільним,  10  карався на засланнях, а решту три з половиною провів під поліцейським наглядом. Працював тяжко, страждав важко, щастя зазнав мало.

 

 

 

 

Виступи учнів.

1 учениця.  

Дитинство Тараса - кріпака було сумним: раннє сирітство (у 12 років залишився повним сиротою), козачкування в пана Енгельгардта, голодування і знущання. Та, попри нужду і страждання, юнак був цілеспрямованим, мав велике терпіння, дуже багато працював над собою заради досягнення поставленої мети. Криниця його душі не зміліла, а навпаки наповнилася ще більшою любов’ю і співчуттям до простих людей. Це чи не найбільший урок для всіх нас, який ми черпаємо із життя і творів Т.Шевченка.

      Докорінно змінилося його життя, коли переїхав із паном у Вільно, а потім у  Петербург. Зустріч із художником-земляком Іваном Сошенком  стала знаковою: Тарас був  викуплений із кріпацтва.

       Це були найщасливіші роки його життя: успішне навчання в Академії мистецтв, неабиякі успіхи в малярстві (три срібні медалі за його малюнки), вихід «Кобзаря», створення альбому «Живописна Україна», поїздка (після 14 років проживання в Петербурзі) на Україну, злет поетичної творчості – рукописна  збірка «Три літа», участь у Кирило-Мефодіївському товаристві.

2 учень.   

 З великою надією і мріями повертався поет у Петербург з України. Та його планам і задумам не судилося здійснитися: поета заарештували, кілька місяців він пробув у казематі третього відділу жандармерії, а потім його відправили в далеку Орську фортецю на заслання, там він пробув три роки, брав участь в експедиції на Аральське море, писав, читав, малював. Найтяжчим були останні сім років, коли Шевченко перебував у Новопетровському  форті на півострові  Мангишлак. Там на його уста була накладена печать мовчання.

         Після звільнення із заслання Шевченко записав у «Щоденнику»: «Мені здається, що я і нині точнісінько такий самий, яким був 10 літ назад. У моєму внутрішньому світі не перемінилася ні єдина риса. Добре це чи погано? Добре… ».

         Це ще один урок для всіх українців: у найтяжчих обставинах Тарас Шевченко не втрачав віри, був несхибним і вільнолюбивим, ніякі випробування не змогли зломити його стійкості у виборі життєвої позиції, його переконаності.

3 учень. 

Останні роки життя поета були  нелегкими. Нагляд поліції після повернення із заслання, постійні хвороби, невлаштованість  особистого життя  підірвали здоров’я Тараса Григоровича. Але все це не виснажило таланту поета, не погасило любові до людей.

Після смерті Тарас Григорович  Шевченко був похований у Петербурзі на Смоленському цвинтарі. Згодом його перепоховали на Чернечій горі в Каневі.

        Рідна черкаська земля прийняла поета-страждальця у своє лоно навічно.

        Сьогодні Тарасова  гора (так її називають усі), за висловом Олеся Гончара, стала «духовною вершиною нашого народу, що світить усій Україні».

         (Учителі замість цієї розповіді можуть використати фрагменти відеофільму – екскурсійні  розповіді:

-         про дитинство Шевченка,  викуп із кріпацтва, навчання в Академії мистецтв;

-         поїздка на Україну, рукописна збірка «Три літа», арешт;

-         перебування на засланні, звільнення. «Щоденник». Поїздка на Україну в 1859 р.;

-         останні роки життя. Звання академіка-гравера. Смерть.)

 

Учитель. 

Україна для Шевченка – це, насамперед, Черкащина, край, де він народився, де пройшли  його роки юності, куди він завжди линув душею. З ім’ям Тараса ми всі зростаємо, і кожен з нас по-своєму осмислює  постать Кобзаря. Тож і не дивно, що нас цікавлять насамперед зв’язки Шевченка з черкаською землею, місця перебування його на Черкащині. (Кожен учитель може подати місцевий матеріал, пов’язаний із ім’ям Тараса Шевченка).

     (Про першого видавця повного «Кобзаря» Т.Шевченка   В. Доманицького та ілюстратора його творів, народного художника  І.С. Іжакевича (уродженців Тальнівщини) можна переглянути фрагмент екскурсії «Шевченко і Тальнівщина»)

 Учитель. 

Рік 2014  - це рік вшанування не лише славного сина України Тараса Григоровича Шевченка, а й рік пам’яті вже згаданого народного художника І. Їжакевича, 150 років від дня народження якого буде відзначатися. Доля роз’єднала їх по віку на 50 років. А від дати смерті Шевченка до дня народження Їжакевича пройшло три роки.

       Але імена ці в українській культурі стоять поряд, їх об’єднує дуже багато. Обидва народились на благословенній черкаській землі в багатодітних родинах. Змалку пізнали трудність сільської праці, обидва мали велику жагу до малювання і в пошуках малярської науки ще підлітками покинули рідне село, обидва навчались в Петербурзькій Академії мистецтв, у різний час жили в Києві. Обидва понад усе любили свою рідну землю й віддали свій талант рідному  народові.

       Тому й не дивно, що Їжакевич виконав понад 200 різних ілюстрацій до творів Т.Шевченка. (Перегляд фрагменту відеофільму «Картина «Перебендя» І.Їжакевича»).

Учитель.  Тема «Шевченко  і сучасність» розкривається у заключній частині відеофільму, тому пропонуємо його переглянути. (Кожен учитель може додати власний матеріал про Шевченка як нашого сучасника).

 

 

 

 

       Заключне слово вчителя.

       Українець, рівних якому планета не мала і не відомо, чи матиме.

        Шевченко й Україна -  невіддільні одне від одного.  Нею він жив повсякчас, її вимріював, леліяв, за неї страждав, розплачувався казематом і засланням, гартуючи її міць, утверджуючи в ній прагнення до волі.

        Шануючи Великого Кобзаря, ми вклоняємось йому за нетлінне слово, за любов  до рідної мови, надію і віру, що Україна буде і що зійде над нею щаслива зоря  свободи й розквіту.

        Тож живімо Шевченковими заповітами – й ми збудуємо Україну. З Тарасом Шевченком і «Кобзарем» Україна і її народ – непереможні!

        Пошли нам, Боже, Шевченкового духу, його твердості, мудрості, віри в майбутнє нашої України.

         (Виходять три дівчини із запаленими свічками)

         Звучить «Молитва» Д.Павличка.

         Отче наш, Тарасе всемогутній,

         Що створив нас генієм своїм,

         На моїй землі, як правда, сущий

         Б’ющий у неправду, наче грім.

         Ти, як небо, став широкоплечо

          Над літами, що упали в грузь;

          Віку двадцять першого предтечо,

          Я до тебе одного молюсь…

         Да святиться слова блискавиця,

        Що несе у вічну далечінь

         Нашу думу й пісню.

         Да святиться між народами твоє ім’я. Амінь.

 

Можливо Вам це буде цікаво 


Категорія: Шевченківські дні | Додав: uthitel (14.08.2013)
Переглядів: 4759 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]