Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Методика сучасного уроку » Технології навчання


Теоретичні засади формування міжпредметних зв’язків
[size=18][size=11]Теоретичні засади формування міжпредметних зв’язків «Все, що знаходиться у взаємному зв’язку, повинно викладатися у такому ж зв’язку» Я. А. Коменський На первинному етапі розвитку людського суспільства знання збагачувалися шляхом спостереження за явищами природи і суспільства, накопичені відомості при цьому систематизувалися і узагальнювалися філософами. Наукове знання при цьому було синкретичним і нерозгалуженим, а перелік наук був досить обмеженим. Розвиток потреб людини спричинив розширення досліджуваних природних та соціальних об’єктів, що в свою чергу призвело до диференціації наук. Наслідком диференціації стало порушення у викладанні предметів органічного зв’язку, що існує між предметами та явищами оточуючого світу. Для сучасної науки характерним є діалектичне поєднання процесів її диференціації й інтеграції, що є виявом двох закономірностей людського пізнання: відобразити єдність і цілісність світу, з одного боку, а з іншого – виявити закономірності специфічних структур матерії в її багатстві та різноманітності. Диференціація й інтеграція як закономірні тенденції розвитку науки находять своє відображення і в процесі навчання. Інтеграція навчального процесу – один із найважливіших чинників його оптимізації та раціоналізації. Інтеграція закріплює не лише взаємозв’язок, але й взаємопроникнення окремих навчальних предметів. Знання, одержані в процесі вивчення математики є передумовою наукового розуміння законів природи та суспільства. Звідси виходить, що методично правильне навчання математики повинно проводитись на міжпредметних засадах. Зважаючи на інтенсивний темп сучасного життя, освітній розвиток завжди повинен випереджати, або йти поруч із нещодавніми інноваціями. Таким чином, в процесі навчання значну увагу необхідно приділяти розвитку системного мислення, вмінню поповнювати свої знання у відповідності із актуальними відкриттями та новинками. Не зайвою тут виявиться інтеграція, яка певною мірою визначатиме стиль наукового мислення й світогляду людини. Інтеграція може вирішити основні суперечності освіти – протиріччя між безмежністю знань і обмеженими людськими ресурсами. Інтеграція – надзвичайно складний процес, оскільки потребує довгої й ретельної підготовки з боку вчителя, але його реалізація забезпечувала б елемент новизни й мотивації в навчальному процесі. Уроки такого типу активізують навчально-пізнавальну діяльність учнів, дають їм можливість працювати самостійно із додатковими джерелами інформації. Інтегровані уроки дозволяють узагальнити та систематизувати отримані знання, уміння й навички на практиці, а також сприяють розвитку творчого потенціалу учнів. Інтегрування – не лише спосіб комбінації навчального матеріалу, але й спосіб організації навчальної діяльності, яка аналізує навчальний матеріал з різних позицій, виокремлення головного, виконання завдань творчого характеру. У процесі інтеграції стираються межі між навчанням і вихованням, розвиваються здібності кожного учня. Таким чином, вчитель цілеспрямовано реалізує такі педагогічні ідеї: $ демократизація і гуманізація освітнього процесу, його спрямованість не лише на засвоєння певного об’єму знань, але й на розвиток творчих здібностей особистості; $ забезпечення неперервності освітньо-виховного процесу; $ створення рівних умов для розкриття і вдосконалення природного інтелектуального і художньо-естетичного потенціалу кожної дитини. Інтеграція знань, як правило, пов'язана з узагальненням, ущільненням, концентрацією, які спричинені необхідністю покращення і полегшення зберігання, передачі, засвоєння і використання цих знань, а також з їх упорядкуванням, класифікацією, систематизацією, взаємопроникненням різних методів пізнання і моделюванням, відтворенням цілісності складно організованих об'єктів. Основний акцент в інтегрованому уроці робиться не так на засвоєнні знань про взаємозв’язок явищ і предметів, як на розвитку образного мислення. Такі уроки також стимулюють обов'язковий розвиток творчої активності учнів. Це дозволяє використовувати зміст усіх навчальних предметів, застосовувати відомості з різних галузей науки, культури та мистецтва, демонструвати міжпредметні зв’язки і застосовувати їх при розв’язанні різноманітних завдань. Отже, з позиції педагогічних наук інтеграція − це процес зближення і взаємопроникнення, який повинен вивести учня на розуміння єдиної наукової картини світу. Необхідність інтеграції зумовлена не лише значним зростанням обсягу наукового знання, а й центральним завданням освіти − розвитку і саморозвитку особистості дитини в їх єдності і цілісності. У науці в даний час виділяється три основних етапи розвитку інтеграції: етап реалізації ідеї " трудова школа", міжпредметні зв'язки і власне інтеграція. Міжпредметні зв'язки в навчанні відображають комплексний підхід до виховання і навчання, дозволяють вичленувати головні елементи змісту освіти. Вони формують конкретні знання учнів, розкривають гносеологічні проблеми, без яких неможливе системне засвоєння основ наук. Організація навчально-виховного процесу на основі міжпредметних зв'язків може торкатися окремих занять (частіше узагальнюючих), теми, що підлягає вирішенню міжпредметної проблеми, декількох тем різних предметів, цілого циклу навчальних предметів або встановлювати взаємозв'язок між ними. Важливо розуміти, що міжпредметні зв'язки можна використовувати на різних етапах сучасного уроку: актуалізації знань, вивчення нового матеріалу, перевірки і закріплення вивченого матеріалу, домашнього завдання і навіть при контролі знань. Вагомий внесок у вирішенні проблеми міжпредметних зв’язків здійснили дослідники В. Федорова та Д. Кірюшкін. Вони визначили міжпредметні зв’язки як дидактичну умову, що забезпечує поступове відображення у змісті шкільних дисциплін об’єктивних взаємозв’язків. Види міжпредметних зв’язків згідно з В. Федоровою та Д. Кірюшкіним: Інформаційні: Фактичні Понятійні Теоретичні Хронологічні: Попередні Супроводжуючі Перспективні Поряд із хронологічними зв'язками були виділені й інформаційні: фактичні, понятійні, теоретичні (В.Н.Федорова). Хронологічний критерій, що сам по собі має обмежене значення, став розглядатися в сукупності з інформаційним, що відображає структурні елементи змісту навчальних дисциплін. Була також відзначена спільність об'єктів, методів пізнання, теорій і законів і на цій основі названі відповідні види зв'язків між предметами. Опираючись на філософське розуміння структури зв'язку, Н.С. Антонов виділив у понятті міжпредметні зв'язку три ознаки (склад, спосіб, спрямованість) і реалізуючі їх види зв'язків: по складу − об'єкти, факти, поняття, теорії, методи; за способом - логічні, методичні прийоми й форми навчального процесу, за допомогою яких реалізуються зв'язки в змісті; по спрямованості − формування загальних умінь і навичок, комплексне використання знань при рішенні навчальних завдань. Звертання до внутрішньої сторони процесу навчання розкрило властивий міжпредметним зв'язкам двосторонній характер. Були виділені зв'язки між предметами по змісту навчального матеріалу, по формованих уміннях і по методах навчання (Н.А. Лошкарьова). Також були представлені класифікації міжпредметних зв'язків по двох базисах: знання й види діяльності. Міжпредметні зв'язки в першому випадку створюють в учнів систему узагальнених знань; у другому − систему загальнопредметних умінь у видах діяльності, загальних для родинних предметів. Значний інтерес представляє питання про роль міжпредметних зв'язків у розвитку якостей особистості, що формуються під впливом систем різного виду знань (наукових, етичних, політехнічних і ін.) У цьому процесі чітко проявляються виховні функції міжпредметних зв'язків і стає можливою їх класифікація на основі сформованих систем знань і відповідних їм якостей особистості. Вибудовуючи модель класифікації міжпредметних зв'язків, необхідно опиратися на три системних базиси: O інформаційна структура навчального предмета; O морфологічна структура навчальної діяльності; O організаційно-методичні елементи процесу навчання. Розгляд міжпредметних зв'язків з позиції цілісності процесу навчання показує, що вони функціонують на рівні трьох взаємозалежних типів. Типи міжпредметних зв’язків: змістовно-інформаційні операційно-діяльнісні організаційно-методичні Міжпредметні зв'язки функціонують у навчальному процесі й здійснюються за допомогою тих або інших методів і організаційних шляхів. Це дозволяє виділити вторинний, підлеглий першим двом, тип організаційно - методичних зв'язків, які збагачують методи, прийоми й форми організації навчання. Вони забезпечують ефективні шляхи засвоєння учнями загальнопредметних знань і вмінь. Необхідність строго описати окремі види зв'язків, співставити їх один із другим, визначити їх місце в навчально-виховному процесі (в звіті освіти, в безпосередній діяльності вчителя і учня), викликана багатьма причинами, в тому числі, в першу чергу, задачами вдосконалення всього навчально-виховного процесу, складністю, різнохарактерністю міжпредметних зв'язків як педагогічного явища. Саме поняття «міжпредметні зв’язки» визначають як зв’язок між навчальними програмами різних дисциплін на рівні навчальних занять (уроків, факультативів тощо), який зумовлений спільною дидактичною метою. Однак, поряд з перевагами, що пов’язані з реалізацією міжпредметних зв’язків, вчителі та науковці починають вбачати й певні недоліки в методиці їх реалізації. Своєрідне зловживання, перенасиченість інтеграцією може призвести «до повної відміни предметного навчання». Іншою і досить поширеною проблемою є складність у підготовці до проведення бінарних уроків, що робить їх менш поширеними в практиці. Принципи інтегрованого навчання, реалізація міжпредметних зв’язків перебувають у постійному оновленні. Становлення міжпредметних зв’язків, розпочате з часів Я. Коменського, продовжилося і у ХХІ столітті, коли намітилися нові тенденції у розвитку цих зв’язків. 1. Арцишевська М. Р. Інтеграція змісту освіти : [монографія] / М. Р. Арцишевська, Р. А. Арцишевська. − Луцьк : "Вежа" Волин. нац. ун-ту ім. Л. Українки, 2007. − 316 с. 2. Бевз Г.П. Міжпредметні зв`язки, як необхідний елемент предметної системи навчання // Математика в школі. – 2003, №6, ст. 11 – 15. 3. Білоус, О.А. Міжпредметність математичної освіти [Текст] / О.А. Білоус // Науково-методична конференція викладачів, співробітників і студентів : тези доповідей, Конотоп, 29 березня 2012 р. / Відп. за вип. В.В. Бібик. — Суми : СумДУ, 2012. — Ч.2. — С. 101-102. 4. Жара Г.І. Теоретичні основи формування та розвитку понять міжпредметного характеру / Г.І.Жара // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. – Серія 17. Теорія і практика навчання та виховання. – Випуск 15: збірник наукових праць / за ред. П.В.Дмитренка. – К. : Вид-во НПУ імені М.П.Драноманова, 2010. – 190с. 5. Завалевський Ю.І. Конкурентоспроможний вчитель: теорія і практика: Навчальний посібник/ Ю.І.Завалевський. – Чернівці: Букрек, 2010. – 216 с. 6. Міжпредметні зв’язки як необхідний елемент предметної системи навчання / В.Г. Бевз // Математика в школі. – 2003. – №6. – С. 6.

Можливо Вам це буде цікаво 


Категорія: Технології навчання | Додав: Леся-Лариса (17.03.2017) | Автор: Грабар Лариса Кирилівна E
Переглядів: 937 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]