Технології  діяльнісного підходу до організації навчання учнів

І. Навчальна задача:

•  розвиток в учнів умінь самостійно поповнювати знання з різних дже­рел (підручників, навчальних посібників, наукової літератури, Інтернету, спілкування з фахівцями, проведення пошукової, експеримен­тальної діяльності).

2. Діяльність вчителя:

• визначає (формує) разом з учнями проблему соціального (навчально­го) характеру в контексті знань, які необхідно засвоїти;

• перед лекцією, бесідою, поясненням навчального матеріалу учням ставить задачу виділити знання (на їхній погляд), за допомогою яких можна вирішити визначену проблему;

• ставить задачу провести самостійний пошук знань в різних інформацій­них джерелах, за допомогою яких можна вирішити визначену проблему;

• організує навчальну діяльність учнів (спілкування с фахівцями — діло­ва гра) з метою отримання інформації про проблему, яка вирішується і можливі шляхи її вирішення. Пропонує провести експеримент, за не­обхідності, для підтвердження суджень, виявлення закономірностей тощо. Роботу можна організувати як поетапно протягом одного уро­ку, так і окремо на різних уроках. Головна задача вчителя — надання консультативної допомоги за потребою учнів.

3. Діяльність учнів:

•  під час бесіди, лекції, пояснення навчального матеріалу вибірково ве­дуть записи знань, ідей, за допомогою яких можна вирішити визначе­ну проблему;

• працюють індивідуально або колективно, в залежності від запропоно­ваного методу організації навчальної діяльності, з різними джерелами інформації, виділяючи знання, які допоможуть вирішити визначену проблему;

•  під час спілкування (ділової гри) фіксують ідеї, знання, шляхи, за допо­могою яких, на їхній погляд, можна вирішити зазначену проблему;

• самостійно індивідуально вирішують проблему, вибудовуючи логічно знання по відношенню до проблеми. Визначають достатність чи недо­статність знань, надлишкову інформацію, формують питання, що ви­никли в процесі вирішення проблеми, висловлюють своє відношен­ня до проблеми і наводять приклади смислового порівняння з інши­ми подібними проблемами.

Як писав Л. С. Виготський, «те, що сьогодні дитина вміє робити в спілку­ванні і під керівництвом, завтра вона стане спроможною виконувати само­стійно. Досліджуючи, що спроможна виконувати дитина самостійно, ми до­сліджуємо розвиток вчорашнього дня. Досліджуючи, що дитина спромож­на виконувати в співтворчості, ми визначаємо розвиток завтрашнього дня». Вчитель обирає не просто систему прийомів роботи на уроці, він обирає те, що в майбутньому допоможе сформувати місце дитини в суспільстві.

Досягнення потрібного суспільству рівня освіченості та розвитку особистості неможливе без систематичної самостійної праці, готовність до якої закладається ще в шкільному віці.

Допомагати робити дитині перші кроки до самостійності, тобто до ак­тивної діяльності в процесі опанування знань і розвитку задатків дитини, вчитель може, пропонуючи такі завдання:

• підібрати рядки з тексту до висновків учителя;

• скласти розповідь за ключовими словами;

• згрупувати факти;

• узагальнити на основі групування окремі відомості в тексті;

• зіставити й порівняти інформацію з різних джерел;

• вивчити матеріал за ілюстраціями;

• скласти розповідь за ілюстраціями;

• дати моральну оцінку вчинку;

• розробити питання до тексту, ілюстрацій.

Чим різноманітніші прийоми й засоби навчання, тим вище мотивація навчальної діяльності. Учитель зосереджує свою увагу на створенні психолого-педагогічних умов для досягнення результатів, що проявляться під час самостійної діяльності учнів з:

• визначення мети своєї діяльності;

• прояву толерантної поведінки щодо людей, які відрізняються за со­ціальною, расовою, етнічною, релігійною та іншими ознаками;

•  визначення своїх помилок, використання адекватної лексики;

•  виділення потрібного, важливого, головного з масиву інформації;

•  критичного оцінювання інформації;

• опитування оточуючих;

• створення програми самоосвіти та активної її реалізації;

•  відшукування проблем та шляхів їх подолання;

• планування та організації своєї діяльності;

• самооцінювання своїх відповідей та ін.

Слід звернути увагу на те, що створення таких уроків — це кропіткий, важкий і тривалий процес перебудови мислення учнів і вчителя зі схеми «почув — запам'ятав — переказав» до схеми: «пізнав (шляхом пошуку ра­зом з учителем і однокласниками) — осмислив — сказав — запам'ятав». Не менш складні такі уроки і для адміністрації в плані їх аналізу. Уроки та­кого роду не завжди методично бездоганні, відповіді учнів на таких уроках менш відшліфовані й красиві, ніж відповіді-переказ. Питання й завдан­ня вчителя на творчому рівні не завжди супроводжуються «лісом» рук, ос­кільки розумовий процес не завершується блискавично й одночасно в усіх.

На творчих  уроках не почуєш тиші. Такі уроки частіше запам'ятовуються школярам, вони більш результативні для їхнього просування в особистісному  розвитку.

Цей  тип навчання орієнтований не тільки на розвиток пізнавальних функцій (мислення, сприйняття, пам'яті та ш.), але більшою мірою це процес становлення дитини як суб'єкта різноманітних видів і форм людської діяльності, утому числі й навчальної.

Практика навчання показує: коли вчителем використовується матеріал, пов'заний з життям, а для отримання відповіді на питання потребується усвідомленість і розуміння, а не заучування й запам'ятовування, то зни­кне погреба в тиску на учня ззовні, а процес навчання стає цікавим. Са­мостійне мислення сприяє виникненню почуття причетності до школи, оскільки дитина сама вбачає сенс у навчанні.

Час зламати стереотип щодо формування питань: вони повинні вимагати від учня абсолютно усвідомлених, а не заучених відповідей.

У житті достатньо проблем, які не мають однозначного рішення, а значить, учням ще в шкільному віці треба навчитися філософії сприйняття будь - якої суперечливої ситуації, розумінню наявності неоднозначних рішень, це в подальшому може стати для людини позитивним життєвим стимулом.

Можливо Вам це буде цікаво