Меню сайту
Категорії розділу
| Продуктивний урок [42] |
| Технології навчання [41] |
Нові коментарі
Дякую
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Головна » Статті » Методика сучасного уроку » Технології навчання |
Розвиток національно-патріотичного виховання у школі.
|
1.Зрозуміти що означає бути патріотом. 2.Дізнаватися про етнічні та історичні корені свого народу. 3.Вивчати культуру та історію інших країн. 4.Стежити за сучасним перебігом подій. 5.Долучатися до актуальних подій сьогодення. 6.Підтримувати політичні дії влади. 7.Стежити за діями місцевих влад. 8.Розглядати події з різних точок зору. 9.Проявляти гордість за країну. 10Любити країну всім серцем. Патріоти́зм (грец. πατριώτης — патріот) — сукупність морально-етичної та емоційної прив'язаності до Батьківщини, яка визначає особу як громадянина. Містить ряд важливих морально-етичних, етнічних, культурних, політичних та історичних аспектів. Включає в себе кілька понять тісно пов'язаних з націоналізмом. Патріотизм передбачає гордість за матеріальні і духовні досягнення свого народу, своєї Батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання та захист інтересів своєї громади, народу в цілому. Історичне джерело патріотизму — це формування прив'язаності до релігії в традиціях своїх предків, землі свого народження, рідної мови, народних традицій та культури. Філософи та політологи визначають патріотизм як суспільний і моральний принцип, який характеризує ставлення людей до своєї країни та проявляється у певному способі дій і складному комплексі суспільних почуттів, що узагальнено називається любов'ю до своєї батьківщини. Це одне з найглибших почуттів, яке закріплювалося століттями та тисячоліттями розвитку відокремлених етносів. Це соціально-політичне явище, якому притаманні природні витоки, власна внутрішня структура, що в процесі суспільного розвитку наповнювалася різним соціальним, національним і класовим змістом. Соціальні психологи визначають патріотизм як певне моральне ставлення й оцінку особистістю елементів батьківщини. У конкретно-історичному розгляді, з'явившись внаслідок розвитку людського суспільства, соціально-моральне, у своїй основі, патріотичне почуття набувається особистістю не лише через біологічну спадковість, а неодмінно під впливом соціального середовища, виховання (соціалізації) у широкому розумінні слова. Націоналі́зм (фр. nationalisme) — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процес. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одна одній. Як політичний рух націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою. Націоналізм у своїй основі проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичного захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси. Згуртування людського колективу здійснювалося на стадії постійних переміщень, міграцій. Проте самоусвідомлення себе як своєрідної людської спільноти відбувалося в умовах стаціонарного заселення певної території, де протягом століть формувалися культурні цінності. Таким чином, спільна територія стає ще одним фактором виникнення народу. Отже, народ як історично сформована спільність людей характеризується стабільними ознаками мови, культури, психічного складу, стійкими міжпоколінними зв'язками, а також усвідомленням свого спільного походження, визнанням самоназви етносу та історичної долі, у значній мірі пов'язаної із заселенням і освоєнням певної території. Як уже зазначалося, поняття «народ» за своїм змістом відповідає широковживаному в літературі поняттю «етнос». Тому коли йдеться про походження того чи іншого народу, використовуємо науковий термін «етногенез», що дослівно перекладається українською мовою як «походження народу» («ethnos» — народ і «genesis» — походження). Отже, етногенез — це сукупність історичних, соціально-культурних явищ і процесів, які спричинилися до утворення етносу. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців,писав О.Довженко Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у столітті XXI, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію. Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості. Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність. Т. Шевченко розкрив цю ідею через образ «великого льоху», який чекає, коли його «розкопають». Цей образ-символ уособлює історичну скарбницю України, що й досі залишається по-справжньому не пізнаною. Найповніше проблема незнання українцями національної історії була розкрита О. Довженком, який дуже болісно сприймав таку недбалість, вбачаючи у ній причину всіх негараздів України, джерело невдач і поразок її народу у боротьбі за існування. Слова, що й досі звучать докором для нас, письменник вклав в уста ворога України, героя кіноповісті «Україна в огні» Ернста фон Крауза: «У цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова "нація" остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників... От ключ до скриньки, де схована їхня загибель». Митець, який найвищим своїм покликанням вважав служіння рідному народові, вперше на повний голос сказав про те, в чому так боялися зізнатися українці: ми не маємо історичної гордості, бо просто не знаємо, чим і як можна гордитися. Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів, що досить часто сьогодні й відбувається. Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія - це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо. Сьогодні українські освітяни та науковці приділяють велику увагу «історичній освіченості» молоді, запроваджують у навчальних закладах спеціальні курси, організовують заходи, спрямовані на виявлення рівня знань про історичні події, відгомін яких викликає резонанс у сучасному суспільстві. Головна мета історичної освіти полягає у «навчанні вчитися» на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати історичні помилки допоможе запобігти їх повторенню. 3. Людина спочатку, будучи істотою цікавим, цікавився історією. І не важливо, чия це історія. Історія людини, держави, а може й усього світу. Адже заглянути в минуле, повчитися помилок предків, отримати уроки невдач і падінь, проаналізувати ситуацію в сьогоденні - ох як буває необхідно. Де ще брати рада, як не у історії. Минуле не змінити, як не старайся, а ось сьогодення і, тим більше, майбутнє, поки воно не стало минулим, людина змінити в силах. Ну, і, нарешті, порадіти, загордитися своїми предками. Відчути себе спадкоємцем великих традицій і звичаїв, зрозуміти закономірності перетворення ідей у матеріальні речі і вчинки, усвідомити свою причетність до подій у сьогоденні і відповідальність за це перед своїми нащадками. Все це надає історія, постійно доводячи свою необхідність не тільки в наукових колах, але й у справах житейських, побутових. Історія не раз показувала свою циклічність. Різниця лише в часі та персонажах. Але події-то повторюються. І повторюються із завидною періодичністю.Адже не можна ж сказати, що історія не показує нам часів, наприклад, розпаду єдиної держави на окремі і незалежні території? Не можна. Було таке вже. Зрозуміло, звичайно, що досконально, у всіх проявах та варіаціях, історію вивчити просто неможливо. Адже не можна з точністю стверджувати, про що думав і що відчував той чи інший персонаж, або що послужило поштовхом до певних дій і які причини у цього поштовху, оскільки історія є не тільки списком дій, розташованих у хронологічному порядку, але і переплетенням набагато більшої кількості факторів, ніж час, місце розташування та площу. Наука історія зберігає у своїй пам'яті події давно минулих днів. Це наша культурна спадщина . Ми знаємо , що в нашої країни існує минуле, що у нас є коріння, а наш народ має своїх героїв . В спадок від предків ми отримуємо багату культуру, історичну пам’ять. Мобільні телефони , автомашини , книги , мудрі вислови великих людей , моральні принципи , за якими живуть люди - це все наша історична спадщина. Історія допомагає нам дізнатися , що все це не з'явилося нізвідки. Ми можемо дізнатися, як люди створювали свою культуру , як вони жили до цього , які труднощі їм довелося подолати Наприклад , при винаході електричної лампочки або на шляху до демократії. Але навіщо вивчати історію докладно, вчити дати, запам'ятовувати історичних особистостей? Наприклад , вчинки царів та гетьманів, які давно померли? Тому що історія дає нам загальну картину світу. Ми бачимо причини і наслідки подій та замислюємося над ними. Наприклад, те, що міжусобні війни призводять до розрухи в країні. Значить, краще в них не вплутуватися . Культ особистості призводить до жорстокої тиранії. Значить , краще такого не допускати. Історія дає нам уроки на майбутнє , щоб ми враховували їх на практиці. А ще історія цікава. Цікаво знати , як колись зовсім по-іншому жили люди. В них були інші погляди, звичаї, традиції. Хтось вірив в ідолів , хтось поважав святу інквізицію, хтось вважав , що митися достатньо раз на рік. У їхніх будинках все виглядало зовсім інакше , ніж звикли зараз ми. Цікаво знайомитися з думками цих людей , які донесли до нас історичні книги. Історія розширює картину світу людини. 4. Стан життя людини на сьогоднішній день таке, що він живе в суспільстві, приймає або не приймає громадську думку. Громадська думка, як правило, все-таки не відбувається нізвідки, і буває ким-то якщо не сформовано, то спрямовано в потрібне русло. На сьогоднішній день можна з упевненістю сказати, що інформаційне суспільство - це окремий світ, окрема всесвіт, яка управляє нашими думками, намагається підлаштувати під себе нашу свідомість і забезпечити собі подальшу матеріальну базу у вигляді нинішньої аудиторії. Виходячи з цих фактів тему, що стосується ролі Засобів масової інформації (ЗМІ) у суспільному житті слід вважати актуальною не лише сьогодні, але і в наступні часи. Засоби масової інформації висвітлюють різні актуальні суспільні проблеми і тим самим впливають на думку і поведінку людей як у суспільстві, так і індивідуально. До технічного інструментарію ЗМІ останнім часом відносяться не тільки преса, радіо, телебачення, а й інтернет і реклама. В останні десятиліття інформаційні засоби зазнають суттєвих змін внаслідок поширення супутникового зв'язку, кабельного радіо і телебачення, а також інформаційні індивідуальні носії. Але, як показує практика, найбільш масовий і сильний вплив на суспільство надають аудіовізуальні ЗМІ: радіо і телебачення, інтернет і реклама. Засоби масової інформації сьогодні - це потужний фактор впливу на психологічний, соціальний стан людей, ступінь ж вплив на молодь - аудиторію з незміцнілим самосвідомістю, несформованим світоглядом - найбільш велика. Різні в світі є країни, Різні люди є на світі, Різні гори, полонини, Різні трави, різні квіти. А у нас, в усіх одна країна, Найрідніша нам усім. То – прекрасна Україна, Нашого народу дім. Ми народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі. Тут жили наші прадіди, діди. Тут живуть наші батьки. Тут корінь нашого українського народу, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі. Кожен народ творив собі мову, поповнюючи щоразу її новими словами. Наша українська мова – милозвучна, чудова – теж оновлюється новими словами, а старі – просіваються і зникають із ужитку. Але є слова, які можуть зникати лише тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. Одне з них – Батьківщина. Батьківщина – це отча земля, наш рідний край, місце, де ми народилися, уперше побачили і пізнали світ, почули колискову пісню, рідну мову, відчули любов і ласку. Батьківщина – це моя Україна. Вона для кожного з нас одна, як і мама, адже: Можна все на світі вибирати,сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Так писав у своїх віршах відданий син нашої землі, поет Василь Симоненко, патріот і мужній громадянин України. Як рідну матір ми не вибираємо, так і Батьківщину людина не вибирає, прикипає до неї всім серцем, як до рідної неньки, проймається великою і світлою любов’ю на все своє життя. До тебе, Україно, Наша бездольна мати, Струна моя перша озветься… З любов’ю і болем у серці зверталася до своєї країни Дочка Прометея Леся Українка. Вона не мислила себе без України. І де б вона не була, думками линула до України-неньки, своїм гострим словом боролася за майбутнє Батьківщини, вірила в її світле життя.Україна здобула волю і незалежність. Перед світом постала держава з давньою історією, національною духовною культурою, працьовитим миролюбним народом. Тут наші державні корені, тут наша земля, яка дала нам горде ім’я – українці. Всіх нас об’єднало одне слово – Україна! 1.Виховання громадянина України - основна мета національного виховання Виборовши незалежність, український народ творить державність. Це зумовлює нові підходи до вирішення завдань як навчання, так і виховання молодого покоління. Утверджувати нові форми роботи, життя здатне покоління, яке здобуває освіту і проходить соціологізацію в умовах національної школи. Йдеться про особистість, яка спроможна творити державу в нових історичних умовах. Сьогодні стало реально можливим виховувати молодь на основі всебічного врахування особливостей способу життя, традицій, звичаїв, історичного шляху розвитку, культури і ментальності народу. Процес культурно-освітницького відродження України, учасниками якого ми всі є, покладає на нас принципово нові завдання: формувати громадянську свідомість і самосвідомість, високу духовність і моральність, патріотизм, професійну компетентність, почуття обов´язку й відповідальності перед суспільством та Батьківщиною. Громадянське виховання - це процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчути себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною. Громадянськість - реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських прав особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства. Метою громадянського виховання є формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини з притаманними особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства. Важливе місце в громадянському вихованні посідає громадянська освіта - навчання, спрямоване на формування знань про права й обов´язки людини. Мета громадянського виховання базується на таких завданнях: - визначення і забезпечення прав людини в реальному житті як гуманістичної цінності; - усвідомлення взаємозв´язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю; - формування національної свідомості, виховання почуття патріотизму; - утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість; - формування соціальної активності і професійної компетентності; - формування політичної культури засобами громадянського виховання та освіти; - розвивати здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях; уміння знаходити нові ідеї; - уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства; - виховання негативного ставлення до будь-яких форм насильства. Досягнення цілей громадянського виховання вимагає додержання наукового підходу та певних принципів. Серед принципів, додержання яких у процесі громадянського виховання особистості є найбільш вагомими, слід назвати принцип: - гуманізації та демократизації виховного процесу; - самоактивності й саморегуляції; - системності; - комплексної міждисциплінарної інтегрованості; - наступності та безперервності; - культуровідповідності; - інтеркультурності. Виховання громадянина має бути спрямованим передусім на розвиток патріотизму - любові до свого народу, до України; турботу про благо народу, готовності відстояти незалежність Батьківщини. Безмежна любов до дітей, до праці за покликанням, помножена на ерудицію, загальну і педагогічну культуру, почуття нового, передового, уміння аналізувати результати власної діяльності - становить основу сучасного вихователя. Спираючись на мету та завдання громадянського виховання, вихователь сприяє відродженню українських дитячих та молодіжних організацій товариств, які мають великий вплив у вихованні підростаючого покоління, сприяють зростанню соціальної активності дітей і молоді, становленню їх громадянської зрілості, формуванню національної свідомості, творчому розвитку вихованців. Залучаючи дітей до громадсько-політичної діяльності, вихователь сприяє формуванню патріота незалежної держави. Створення дитячих об´єднань на педагогічних традиціях українського народу - основа становлення свідомого українця. Основними напрямками діяльності молодіжного товариства є: - вивчення і відродження кращих традицій українського народу; - глибоке вивчення історії України, довести до їх свідомості героїчну боротьбу українського народу за своє соціальне і національне визволення; - прищеплення членам організації, товариства любові до рідної мови, звичаїв, до національних ідеалів предків; - виховання членів організації, товариства на ідеях свободи, рівності, доброти, національної і особистої гідності, шанування родинних зв´язків, формування працелюбності, взаємодопомоги і самодисципліни. Вихователь сприяє вихованню в учнів поваги до держави, національних символів (герб, гімн, прапор), до її законів. З розпадом СРСР в українського народу виникла можливість звернутися до витоків рідної символіки - герба, прапора, гімну. 2.Ідеї В.О.Сухомлинського щодо виховання громадянина-патріота та сучасна школа. Кардинальні зміни,які відбулися в житті українського народу за останні роки, обумовили необхідність оновлення національної системи освіти і виховання. В складному і багатогранному процесі розбудови незалежної Української держави значне місце займає середня загальноосвітня школа як важлива складова єдиної безперервної системи освіти. Національна освіта переживає період глибинних змін, які обумовлені новими загальноцівілізаційними тенденціями в розвитку суспільства. Йдеться передусім про процеси глобалізації, за яких в умовах нових науково-інформаційних технологій успіх справи буде вирішувати ступінь розвитку людської особистості. Сучасна цивілізація все більшою мірою ставить основною вимогою саме розвиток особистості. Особливою увагою у педагогічного загалу користуються праці Василя Сухомлинського «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», статті «Слово вчителя у моральному вихованні», « З чого починається громадянин» та інші. «Щоб навчити підлітка утверджувати себе, треба відмовитися від наміру знайти якийсь універсальний засіб», - зазначав Василь Сухомлинський . Громадське бачення світу – це жива плоть і кров моральності, наголошував Вчитель і прагнув, щоб вихованці не тільки розуміли добро і зло, справедливість і несправедливість, ненависть до соціального зла,безчестя, несправедливості. Педагог вважав, що без усвідомлення величної ідеї Батьківщини людина не може бачити часточку своєї рідної Вітчизни у рідному силі , у рідному місті, вона не відчуває гарячої потреби щось зробити для звеличення України. Він створював умови для розвитку, формування активної громадянської позиції кожного вихованця. Громадське начало - основна ланка морального виховання говорив В.Сухомлинський. У практичній роботі з морального виховання вбачається насамперед формування ідейної серцевини особистості – громадянських поглядів, переконань, почуттів, поведінки, вчинків, єдності слова і діла. Засвоєння молодою людиною загальнолюдських норм моралі ми вважаємо дуже важливим етапом формування моральної культури особистості. Привчаючи дітей додержувати азбучних істин моралі, ми добиваємось того, щоб кожна дитина могла щасливо жити і працювати, виховуємо в ній перші громадянські спонукання, першу турботу про інтереси колективу, суспільства. Загальнолюдські норми моральності, як азбука моральної культури, як початкова школа громадянськості: 1. Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так , щоб людям, які тебе оточують, було добре. 2. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром. 3. Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запам’ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд – це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання – твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу. 4. Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір та батька – вони дали тобі життя,вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею. 5. Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство. Завдяки цим азбучним істинам ми поступово розкриваємо перед учнями суть і таких моральних цінностей, як любов до Батьківщини, героїзм, непохитність, велич і могутність Батьківщини. Виховання людини відбувається тільки в людському середовищі, і від того, наскільки глибоко відбиваються у цьому середовищі моральні здобутки людства, світ людини, ідеї суспільства і держави, залежить ефективність навмисних, передбачених, цілеспрямованих зусиль вихователя. Моральна вихованість полягає кінець кінцем втому, що людина прагне робити добро і не може робити зла. з найголовніших виховних завдань вбачає В.Сухомлинський в тому, щоб бачення світу, особисте ставлення підлітка до явищ навколишньої дійсності відповідало його внутрішнім силам, здібностям, можливостям. Серцевиною морального виховання, моральної зрілості підлітка є ідея Вітчизни. Моральна вихованість, духовне благородство людини досягається тим , що вона бачить світ через свій обов’язок перед Вітчизною; найдорожчою святинею для неї є честь, слава, могутність і незалежність Батьківщини. Щоб дитина дорожила найвищими цінностями – святинями народу, він повинен поважати в собі громадянина. Громадянське життя – ціла ділянка виховної роботи. В.Сухомлинський завжди прагнув до органічної єдності громадянських думок, почуттів і діяльності, щоб почуття, переживання знаходили свій вияв у благородних вчинках, у праці для людей, для суспільства, для Вітчизни. Моральні, громадянські, ідейні цінності – неминущий і нічим не замінний засіб виховання. Водночас виховання на громадянських, духовних цінностях – дуже дійовий засіб самовиховання юнацтва. Осягаючи громадянську мужність, обов’язок перед Батьківщиною,юний громадянин вчиться міряти себе вищою міркою моральної гідності. Він немов бачить себе очима суспільства, вдумливо і вимогливо аналізує свої вчинки, свою поведінку. Проте ефективність цього засобу цілком залежить від того, як думки і почуття юнацтва пов’язуються з активною діяльністю,на якій громадянській ниві людина розкривається як патріот. В сьогоднішніх умовах розбудови громадянського суспільства становлення патріотизму, національної самосвідомості юних громадян має стати центральним нервом усієї діяльності навчального закладу, а недостатня увага до цього надзвичайно важливого аспекту сприяє поглибленню духовної кризи молодих поколінь. Поняття патріотизму виражає найвищу і найсильнішу духовну силу, що зумовлює активну життєву позицію людини. Завдяки почуттю патріотизму людина стає сильною, здатною творити і розбудовувати свою національну державу, що виступає гарантом стабільності й могучості народу, його безсмертя. Метою патріотичного виховання є становлення громадянина – патріота України, готового самовіддано розбудувати її як незалежну, соціальну державу, забезпечити її національну безпеку, знати свої права та обов’язки, цивілізовано відстоювати їх, сприяти єднанню українського народу. Мети патріотичного виховання можна досягти шляхом реалізації таких виховних завдань: Утвердження в почуттях особистостей патріотичних цінностей, поваги до культурного та історичного минулого України; Виховання поваги до Конституції України, законів України, державної символіки; Підвищення престижу військової служби як виду державної служби; Визнання і забезпечення в реальному житті прав дитини як найвищої цінності держави і суспільства; Усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її відповідальністю; Формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації. Зміст героїко-патріотичного виховання передбачає глибоке розуміння природи учнів, їх індивідуальних рис і можливостей, повагу до особистості дитини, турботу про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі. Патріотичне виховання молоді здійснюється за такими напрямками: • Державний – базується на забезпеченні державою системи героїко – патріотичного та патріотичного виховання; • Соціальний – ґрунтується на вивченні норм моралі, їх дотриманні, орієнтований на усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей та інтересів, шанобливого ставлення до культури, історії, мови, звичаїв і традицій українського народу; • Військовий – передбачає вивчення військової історії України, переможних битв Радянської Армії, підвищення фізичної загартованості в інтересах до захисту Вітчизни; • Психолого-педагогічний – ґрунтується на вивченні психологічних особливостей молоді; • Правовий – передбачає формування глибоких правових знань, прищеплення високої правової культури. Виховання почуття патріотизму, гордості за свій народ передбачає формування учнів історичних знань про минуле та сучасне нашого народу, держави. Невичерпним джерелом патріотичного та морального виховання молоді є історія Великої Вітчизняної війни. До осмислення уроків цієї війни слід підходити особливо серйозно сьогодні – в умовах розбудови в Україні нового демократичного суспільства, пам’ятаючи, що без історичного минулого не було б сьогодення. Важливо ,щоб учні знали правду про війну, про ті випробування,які впали на долю України і українців. Учнів молодших школярів варто знайомити з історією Великої Вітчизняної війни через історію їхніх родин та рідного краю, на виховні заходи запрошувати ветеранів війни. Для учнів середніх та старших класів з метою підсилення морального аспекту бажано проводити виховні заходи на базі музеїв, залів, кімнат і куточків бойової слави. Широко використовувати документи, спогади фронтові листи, кіно і фотоматеріали, звукозаписи,художні твори. Найважливішою складовою у виховному процесі в школі є формування патріотизму та культури міжнаціональних відносин, які мають величезне значення в соціально – цивільному і духовному розвитку особистості учня. Істинний патріотизм включає в себе повагу до інших народів і країн, до їх національних звичаїв і традиції і нерозривно пов'язаний з культурою міжнаціональних відносин. На уроках англійської мови велика увага приділяється вихованню у дітей патріотизму, любові до Батьківщини,шанобливого ставлення до історії свого краю, свого міста. Учні знайомляться з історією рідного краю, міста . Вивчення культури і історії Англії дозволяє порівнювати, знаходити спільне між країнами, визначати національні відмінності. Результатом патріотичного виховання має бути сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї незалежності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини. Тож зробимо все можливе, щоб пам'ять про захисників Вітчизни залишалася в серцях нашого підростаючого покоління священною, вічною і незрушною. 4.Виховання національної свідомості і патріотизму на уроках. Національне виховання – факт цілісного формування особистості, що відображає систему поглядів , переконань, ідеї, ідеалів,традицій, звичаїв, покликаних формувати свідомість і цілісність орієнтації молоді. Найголовніше завдання вчителя – це формування в школярів національної гідності і гордості за свою землю, народ,батьківщину, усвідомлення себе представниками державної нації, носіями незалежності і державності. Патріотичне виховання – складова частина національного світогляду і поведінки людини, її ставлення до рідної країни,всіх націй та народів. Відданість Україні - невід’ємна ознака національно свідомого громадянина. Патріотизм є одним з найсуттєвіших показників моральності людини. Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності – віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства. Оскільки національна школа відіграє неабияку роль у вихованні патріотів України, збереженні традицій народу, землі, на якій жили їхні предки, на якій живуть вони, на якій житимуть їхні діти і онуки, своїм завданням бачу виховання учнів на історичних, бойових та трудових традиціях українського народу. На уроках словесності ґрунтовно працюю над формуванням мовної культури, засвоєнням основ світосприймання, психології, національної духовності українців. Намагаюся виховувати чесність і громадянську гідність й мужність в обстоюванні істини, прав і свобод громадянина України. У процесі виховання розвиваю в учнів почуття громадянської відповідальності за свої вчинки і позиції, за долю рідного краю, народу, захист і розвиток, його духовної культури, зміцнення миру і дружби між людьми.Успіх національного виховання значною мірою залежить від національної та міжнаціональної культури батьків і педагогів. Спрямованість патріотичного виховання на загальний особистісний розвиток школяра, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високопрофесійної та моральної культури вчителя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти учня і діяти спільно з ним. Результатом такої роботи може стати вищий рівень виховання національної самосвідомості, здатність учнів до морального самовдосконалення. 5.Виховання громадянина-патріота через інноваційні форми в позакласній роботі. Метод шести капелюхів(патріотична гра). Едвард де Боно, один з найвідоміших дослідників механізмів творчості,розробив метод, що допомагає в навчанні та вихованні дітей ефективно мислити. “Шість капелюхів” – так він назвав свою працю. Шість капелюхів – це шість різноманітних способів мислення. Для того, щоб навчитися думати, якісно оцінювати ситуацію, перемагати в інтелектуальних та життєвих випробуваннях, прогнозувати події, Едвард Боно радив людям інколи міняти капелюхи, тобто способи мислення. Ведучий розповідає учасникам дискусії притчу про старого майстра. Жив собі старий мудрий майстер. Не було в нього ні золота, ні срібла.З усіх земний скарбів був у нього лише кольоровий фетр. Але він мав золоті руки та мудру душу, тому він дарував людям дещо більше, ніж капелюхи: рішучими та мудрими, добрими та самовідданими виходили люди з майстерні… Але минув час. Помер мудрий майстер, залишивши своїм синам майстерню, фетр та шість різнокольорових капелюхів: білий, чорний, синій, жовтий, зелений та червоний. Сини почали ділити батьківську спадщину.Перший син взяв капелюх білого кольору, тому що він вважав білий колір кольором краси та захоплення, отже, білий капелюх буде свідчити про непросте походження її господаря.Другий син обрав чорний капелюх, адже він не менш витончений, ніж білий, крім того він виглядає значно багатше. Жовтий капелюх, на думку третього сина, символізує багатство, радість, сонце та щастя.Четвертий син обрав капелюх синього кольору: “Він має такий же колір,як очі нашого батька, як небесна блакить та морські глибини. Моє покликання - пізнати суть світу.”Капелюх червоного кольору обрав п’ятий син, який завжди мріяв виділятися з натовпу та бути в центрі уваги.Нарешті, зелений капелюх залишився шостому синові. Він нагадував йому весняні луки та льотне поле, що символізувало волю та здійснення всіх мрій.Сини одягли капелюхи та розійшлися. Як склалися їх долі?Чи досягли вони всього, що прагнули? Володар білого капелюха став поважною особою, факти та цифри були для нього найважливішим за все. Але віяло від нього якимось холодом, відчуженістю, здавалось, що він назавжди втратив емоції та почуття. Прекрасна машина, але не людина жила на світі.Господар чорного капелюха раптом все, що відбувалось, почав бачити в чорному кольорі: все критикував, в усьому сумнівався, на сонці шукав плями, а в людині – тінь. Ця риса не раз врятовувала його від помилок та поразок, але саме вона лишила його радощів від сонячного ранку, співу пташок, зустрічей з цікавими людьми, а найголовніше, від самого себе, від власних думок та дій. Вічно похмурим став господар чорного капелюха.Володар червоного капелюха був під владою емоцій: одні люди вважали його бепосереднім та відкритим, інші – малим дитям, яке живе лише одним днем. Як чуттєва людина, він страждав та радів, любив та ненавидів, але часто не міг розібратися в подіях, причинах та наслідках різних явищ, тому не міг ними керувати. Він приваблював жінок та друзів, але вони швидко розчаровувались в цій непостійній людині.Людина в жовтому капелюсі раділа сонцю, новому дню, сміливо йшла назустріч пригодам та відкриттям. Ніщо не лякало його, не зупиняло, тому що він свято вірив в людське добро та щирість. Ця наївність неодноразово підводила його, але він не впадав у відчай. Одні люди вважали його мрійником, романтиком, інші – дурнем. Але не нам вирішувати хто він: бідняк чи багатій.Господар зеленого капелюха опинився в дивовижному світі творчості: все, що він чув, бачив, відчував перетворювалось в чудову музику, вірші, скульптуру. Його талантом захоплювались люди, але він був беззахисним перед обличчям суворої дійсності, непристосованим для реалій буденного життя. Володар синього капелюха став вічним мандрівником та мислителем. Він досяг всього, що хотів: піднявся до небесних висот та опустився на дно океану, але не завжди міг поділитися своїми відкриттями з іншими людьми, щоб “заразити” їх спрагою перемог та звершень.Але настав той день та час, коли всі брати зустрілися в батьківській майстерні. Довгими вечорами вони розповідали, чого досягли в житті, що бачили в світі, які життєві уроки здобули. Тільки тепер вони зрозуміли, яке багатство залишив у спадщину їм батько. Захотілось кожному з них примірити на себе всі капелюхи по черзі, щоб стати безпристрасними, критично мислячими, не боятися бачити та відчувати, навчитися творити та твердо йти до наміченої мети. Отже, спочатку одягаємо білий капелюх: викладання конкретних фактів (що таке патріотизм, де ви вже зустрічали це поняття, назвіть конкретні історичні події, які свідчать про прояв патріотизму). Всю отриману інформацію можна записати у вигляді таблиці, схеми, і тільки тоді, коли учень або учні підтвердять, що інформація записана вірно, “надягаємо” чорний капелюх. Тепер працює група в чорному капелюсі: вони розповідають про найнеприємніші факти цього явища (чи є щось негативне в патріотизмі, назвіть можливі негативні наслідки такого явища, чи завжди виправдані дії патріотів, чи можуть вони нести загрозу іншим людям). Коли група відповідає, вчитель записує викладені думки і підводить підсумок всьому висловленому. Після цього ми одягаємо червоний капелюх і зосереджуємо свою увагу на почуттях та емоціях, які виникають при обговоренні теми патріотизму: (чи було їм соромно, чи, навпаки, вони пишаються почуттям патріотизму, що відчули учні при викладенні конкретних фактів прояву патріотизму,тощо). Робота групи закінчується, коли учні групи дадуть відповідь на запитання ведучого: “Коли обговорення закінчилось, що ви відчули?”. Отже, ми послідовно виклали події, пригадали неприємні речі, передбачили можливі наслідки подій, усвідомили свої почуття. А зараз ми спробуємо знайти позитивні риси та якості в патріотизмі. Отже, одягаємо жовтий капелюх: чи добре, коли є патріоти, чи легко жити в країні, де громадяни готові віддати життя за свою вітчизну, чи добрий той уряд, який піклується про своїх громадян, тощо. Учні цієї групи вчать свій розум та душу бачити гарне. Тепер доцільно одягти зелений капелюх: можна намалювати ситуацію або своє ставлення до проблеми, можна написати вірші або зробити щось своїми руками, тобто творчо відтворити ситуацію. Ведучий має зробити висновок, що незважаючи на ситуацію (вона може бути приємною чи неприємною) завжди можна викликати натхнення. Останній капелюх – синій. Ця група учнів допоможе визначити життєві уроки з обговореної проблеми і визначити ті ситуації, в яких учням знадобляться отримані знання. Таким чином , учні зроблять висновок, що будь-яку подію необхідно розглядати з різних боків, і тільки тоді можна буде зробити корисні висновки. 1. Капелюхи завжди одягають в певній послідовності: спочатку обов’язково білий, в кінці – синій. 2. Ведучий має завжди допомагати учням формулювати свої думки, коригувати висновки. 3. Можна використати інший варіант обговорення: спочатку на запитання ведучого, а значить одягає капелюхи, відповідає один учень, всі інші вислуховують його думки, а потім обговорення починається в групах. 4. Обговорення чи диспут має закінчитися доброзичливо, коли учасники прийдуть до певного погодженого висновку. 5. Бажано, щоб через деякий час учні повернулись до обговорення цієї ж проблеми або теми. Освітньо – виховні завдання теми: створити комфортні умови для навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, самостійність. Виховна мета: 1. виховувати в учнів національну свідомість, самосвідомість та ментальність, провідні риси громадянина своєї держави, любов до рідної країни, до української мови, до свого народу. 2. виховувати в учнів любов до рідної природи, повагу до оточуючого середовища. 3. виховувати в учнів самостійність, мислення, кмітливість. 4. виховувати в учнів справедливість, доброзичливість, гуманність, повагу до людей. 5. виховувати в учнів старанність, наполегливість, бажання творчо працювати. 6. виховувати в учнів бережне ставлення один до одного, потребу в змоційній культурі, 7. розвиток особистой активності учнів, 8. прищеплювати вміння аналізувати, думати, висловлювати свою точку зору, 9. розвивати вміння спілкування, 10. виховувати культуру поведінки в різних місцях, 11. розвиття почуття прекрасного, 12. виховувати повагу до батьків та дорослих, 13. виховувати почуття причетності до СВІТ0В0Ї історії та культури, 14. виховання почуття поваги до пам'яток культури, 15. виховувати культуру взаємовідносень у ситуації знайомства, 16. ввиховувати вічливость у стосунках із людьми, 17. розвивати у учнів вміння працювати в парах, 18. виховувати повагу до працю, 19. розвивати вміння ефективно працювати в групах… 20. Ми прагнули, щоб у кожного підлітка поступово формувалося особисте ставлення до Батьківщини: бажання, духовний порив утвердити її гідність, велич, честь, славу, могутність. В. О. Сухомлинський 21. Перед школою стоїть складна і відповідальна задача – виховати високоморальне, національне свідоме підростаюче покоління, патріотів своєї Батьківшини, спадкоємців і продовжувачів національних традицій. Основою духовного життя людини, її прагнення до волі та процвітання України є патріотизм. 22. Завданнями виховання громадянина - патріота: 23. формування почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії, культурних та історичних цінностей; 24. виховання громадянських почуттів і свідомості, поваги до Конституції та інших законів України, соціальної активності і відповідальності за доручені державні та громадські справи; 25. формування здібностей до аналізу зовнішнього та внутріполітичного становища, вміння на цій основі самостійно адекватно оцінювати події, що відбуваються у державі і світі, свою роль та місце в цих подіях; 26. створення нормативно-правової бази та комплексу заходів щодо виховання патріотичних почуттів і свідомості громадян України; 27. формування прагнення до оволодіння військовими знаннями, відповідного рівня фізичної підготовки та витривалості; 28. підвищення престижу військової служби, військова професійна орієнтація молоді, формування і розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Української держави і служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях, здійснення конкурсного відбору кандидатів для вступу у вищі військові навчальні заклади і проходження військової служби за контрактом; 29. створення системи військово-патріотичного виховання. 30. Виховання організовується та здійснюється за такими основними напрямками: 31. вивчення героїчної історії українського народу, його духовної спадщини, культури, національних традицій, символів, звичаїв, вірувань та побуту українців; 32. вивчення учнями основ державної незалежності та суверенітету, ролі і місця ЗС, значення військової служби та військового обов’язку; 33. вивчення історії формування і будівництва ЗСУ, історичних та духовних джерел національної військової організації; 34. пропаганда життя і діяльності видатних державних, військових та громадянських діячів; 35. розвиток військово-шефської роботи, співпраця та надання допомоги ветеранам війни. 36. Для ефективної реалізації ідеї патріотизму важливим фактором є роль особистості вчителя. 37. Духовна готовність проявляється в наявності ідеалу, в пошуках старшокласниками життєвого смислу і цінностей; самоусвідомленні свого Я-фізичного, психічного, соці¬ального; самоочищенні та самовдосконаленні, в духовно-катарсичній активності. Остання передбачає рефлексію як акт самопізнання юнаком окремих ознак своєї індивідуальності, власних рис характеру, що відображають знання внутрішнього світу 38. Основною властивістю цих п'яти складових готовності, як показує аналіз кореляційного взаємозв'язку між ними, виступає військово-патріотична активність — внутрішня активна позиція молодої людини щодо військової служби. Така позиція розвивається шляхом послідовної зміни, трансформації простіших властивостей, якостей особистості на вікових стадіях до призову в армію, з притаманною їй структурою і психологічними закономірностями. 39. Для успішного виконання поставлених завдань важливо дотримуватись таких основних педагогічних вимог: 40. здійснювати військово-патріотичне виховання з урахуванням вікових, індивідуальних та національних особливостей учнів; 41. розглядати військово-патріотичне виховання як складову частину національного виховання і здійснювати у взаємозв’язку з основними ланками навчально-виховної роботи в школі; 42. дотримуватися принципу наступності в навчанні та використанні форм і методів військово-патріотичного виховання; 43. вміло поєднувати військово-патріотичне виховання з національним, моральним, трудовим і фізичним вихованням; 44. сприяти розвитку військово-патріотичної роботи юнацьких суспільних організацій. 45. Патріотичне виховання здійснюється насамперед у процесі навчання, де в учнів закладається фундамент глибоких знань, формуються світогляд, національна самосвідомість. 46. Уже в молодших класах учні усвідомлюють такі поняття, як "Батьківщина", "подвиг", "патріот", вчаться шанувати землю батьків, вивчають свій родовід. 47. Велику роль у фізичній підготовці юнаків до військової служби мають уроки фізкультури. На заняттях із фізичної культури формуються якості, які необхідні солдатові: висока працездатність, витривалість, чітка координація і точність рухів. 48. Про ідеї, які повинні лежати в основі військово-патріотичного виховання, зазначено в ст. ІІ Закону України "Про Збройні Сили" від 6 грудня 1991 року: "Військово-патріотичне виховання здійснюється на національно-історичних традиціях народу України". 49. Проблеми військово-патріотичного виховання в тісному зв’язку з національним, моральним та трудовим вихованням мають вирішуватись у навчальному процесі всіх загальноосвітніх шкіл. 50. Найбільш уживаних фори роботи з ВПВ учнів набули поширення й інші: 51. виступи офіцерів та кращих військовослужбовців строкової служби; 52. залучення учнів для участі в проведенні військових ритуалів; 53. участь у підготовці та проведенні урочистих заходів. 54. Велику роль в ВПВ грають позашкільні, громадські організації, шефські військові частини. 55. Виховання здійснюється у формі лекцій, бесід, розповідей, екскурсій до музеїв військових частин, зустрічей із ветеранами війни, праці та військової служби, походів місцями бойової слави, пошукової роботи, участі у роботі клубів та гуртків військово-патріотичного спрямування. 56. Організація взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, керівників навчальних закладів, підприємств, установ з органами військового управління, з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, організаціями та установами з питань військово-патріотичного виховання здійснюється на підставі договорів про співпрацю, які укладаються, як правило, на рік і передбачають правові засади спільної роботи та порядок взаємодії сторін, їх взаємні зобов'язання. Як додаток до договору може бути розроблений план спільної роботи на рік, що затверджується посадовими особами, які підписують договір. 57. Формування громадянина - патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю, виховання громадян, які здатні побудувати громадянське суспільство, в основу якого були б закладені та постійно втілювалися демократія, толерантність та повага до прав людини, набуває сьогодні особливого значення. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму класі, школі, районі, місті, країні все мене стосується, все залежить від мене. 58. Патріотичне виховання - це формування патріотичних почуттів, виховання ідеалу служіння народові, готовності до захисту Батьківщини, воно покликано спонукати до фізичного вдосконалення, оволодіння військовими та військово - технічними знаннями, вивчення бойових традицій українського народу. Військово-патріотичне виховання є складовою частиною підготовки юнаків допризовного віку до військової служби. 59. У шкільних стінах починається все, що може нас радувати чи непокоїти. Тут сьогодні плекається громадянин, який перейме на свої плечі тягар з плечей старших поколінь, діятиме і мислитиме по - новому, не стандартно, буде активним перетворювачем життя. "Людина починається в дитинстві, людина не мислима без громадської серцевини, тому піклування про громадську лінію всього процесу виховання є першочерговою турботою вчителя. Бути справжнім громадянином – значить насамперед піклуватися про майбутнє суспільства…" Висновок.Загальне поняття патріотизму Розуміння патріотизму має глибоку теоретичну традицію, відмираючу походить з глиб століть. Вже в Платона є розмірковування про те, що батьківщина дорожче батька і материна родини. У розробленому вигляді любов до батьківщини, як самоцінність, у працях таких мислителів, як Макіавеллі,Крижанич, Руссо, Фіхте. Останнім часом дедалі більшого поширення у межах цього напряму набуває погляд на патріотизм як у найважливішу цінність, інтегруючу як соціальний, а й духовний, моральний, культурний, історичний та інші компоненти. Узагальнюючи можна надати таке визначення: «Патріотизм – одне з найвагоміших, неперебутні цінностей, притаманних усім сферам життя й держави, є найважливішим духовним надбанням особистості, характеризує вищий рівень її розвитку та проявляється у їїактивно-деятельностной самореалізації для Батьківщини». Патріотизм уособлює любов до свого Батьківщині, нерозривність з його історією, культурою, досягненнями, проблемами, привабливими і невіддільними через свою природній неповторності та незамінності, формуючими її позицію і потребу гідному, самовідданому, до самопожертви, служінні Батьківщині. Багато мислителів і педагогів минулого, розкриваючи роль патріотизму у процесі особистісного становлення людини, відзначали їх багатостороннє яке формує вплив. Приміром,К.Д. Ушинський вважав, що патріотизм не лише важливою завданням виховання, а й могутнім педагогічним засобом: «Як немає без самолюбства, то ні людини без любові до батьківщини, це і кохання дає вихованню вірний ключі до серцю чоловіки й могутню опору для боротьби з його дурними природними, особистими, сімейними і родовими схильностями». Істинний патріотизм зі своєї сутності гуманістичне, включає у собі на повагу до інших народів та країнах, до національних звичаїв і традицій та нерозривно пов'язані з культурою міжнаціональних взаємин. У цьому сенсі патріотизм і "культуру міжнаціональних взаємин щонайтісніше пов'язані між собою, виступають на органічному єдності та визначаються педагогіці як «таке моральне якість, що містить у собі потреба віддано служити батьківщині, прояв до неї кохання, і вірності, усвідомлення і переживання її величі і слави, свою неповторну духовну зв'язки й з ній, прагнення берегти її честь гідність, практичними справами зміцнювати могутність і». Наведене визначення дозволяє усвідомити зміст поняття патріотизму. Воно включає у собі: почуття симпатії до тим місцях, в якому людина народився і виріс; шанобливе ставлення до свого народу; турботу про інтереси Батьківщини; усвідомлення боргу перед Батьківщиною, відстоювання її честі й гідності, волі народів і незалежності (захист Батьківщини); прояв цивільних почуттів та збереження вірності Батьківщині; гордість за соціальні й культурні досягнення власної країни; гордість за свою Вітчизну, за символи держави, на власний народ; шанобливе ставлення історичного минулому Батьківщини, над народом, його звичаям і політичним традиціям; відповідальність за долю Батьківщини і над народом, їхнє майбутнє, виражене із метою присвячувати свою працю, здібності зміцненню могутності і розквіту Батьківщини; гуманізм, милосердя, загальнолюдські цінності. Істинний патріотизм передбачає, з його визначення, формування та його тривале розвиток всього комплексу позитивних рис. Основою цього розвитку єдуховно-нравственний і соціокультурний компоненти. Патріотизм виступає у єдності духовності, громадянськості та соціальній активності особистості, яка усвідомлює свою неподільності, нерозривність з Батьківщиною. Природа, батьки, родичі, Батьківщина, народ – невипадково однокореневі слова. За визначенням О.Н.Вирщикова, це «своєрідне простір патріотизму, основу якої лежать почуття Батьківщини, кревності, укорінення та солідарності, любові, яка обумовлена лише на рівні інстинктів. Воно необхідне, адже ми не вибираємо батьків, дітей, Батьківщину, місце свого народження». Патріотизм формується у процесі навчання, соціалізації і традиції виховання школярів. Проте соціальний простір у розвиток патріотизму не обмежується шкільними стінами. Велику роль виконують родина й робимо інші соціальні інститути суспільства, такі як: засоби інформації, громадські організації, установи культури та спорту, релігійні організації, заклади охорони здоров'я, правоохоронні органи, військові організації, установи соціального захисту населення, корпоративні об'єднання,кровнородственние, діаспорні зв'язку й відносини. Усе це слід враховувати педагогам у процесі виховання учнів. Із сивої глибини віків бере початок моя держава. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби. Ми знаємо про цей шлях,бо знаємо історію своєї Вітчизни. Ми вивчаємо минуле своєї країни і мріємо про світле її майбутнє. Нехай сучасна техніка, така як пральні машини, комп’ютери, телефони та телевізори, звичайно будуть у світі, але щоб і душа була не на останньому місці. Тому, що вона важливіше тіла та зовнішності. Хоча люди це не розуміють, не розуміють тонкості душі і псують навіть непорушну її силу. Але треба розуміти, що важлива душа, а не зовнішність і треба цінувати людину за її душею. Так буде легше жити у мирі та злагоді з усіма. Ось все те, що я бачу у майбутньому, думаю з таким майбутнім наша країна буде наймиролюбніша й найбагатша. Вчитель англійської мови Барна Ірина Станіславівна.Спеціалізована загальноосвітня школа I-III ступенів №8 з поглибленим вивченням англійської мови Новокаховської міської ради Херсонської області. Можливо Вам це буде цікаво | |
| Переглядів: 1959 | |
| Всього коментарів: 0 | |
