Уроки 17–18

Революції в Німеччині та Угорщині. Прихід до влади Б. Муссоліні

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• називати ключові події періоду повоєнної кризи та революцій;

• показувати на карті нові кордони Німеччини, Угорщини;

• описувати хід революції 1918 р. у Німеччині, революцій в Угорщині;

• аналізувати процес встановлення фашистської диктатури Б. Муссоліні в Італії;

• порівнювати характер та наслідки революцій у Росії та Німеччині;

• давати власну оцінку діяльності провідних політичних діячів періоду: Муссоліні, Куна, Люксембург, Лібкнехта, Берта.

Тип уроку: засвоєння навчального матеріалу.

Основні поняття і терміни: «Комінтерн», «світова пролетарська революція», «експорт революції», «валізкова дипломатія», «фашизм».

Хід уроку

І. Організаційна частина уроку

ІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. Сьогодні на уроці ми вивчатимемо історію країн, які відіграли визначальну роль у подальшому розвитку не тільки Європи, але й світу загалом. Йтиметься про Німеччину, Угорщину, Італію та про події, які призвели до встановлення тоталітарних і диктаторських режимів у цих країнах.

ІІІ . Вивчення нового матеріалу

У ч и т е л ь. Німеччина та Угорщина зазнали поразки в Першій світовій війні, внаслідок чого тут відбулися революції.

Робота з таблицею

Учні мають опрацювати порівняльну таблицю «Причини революції в Німеччині та Угорщині» (див. с. 130) і виконати завдання.

Завдання

1. Пригадайте, у складі якого воєнного блоку ці країни брали участь у Першій світовій війні.

2. Що спільного та відмінного у причинах революції в Німеччині та Угорщині?

Робота в групах

Групи отримують документи, аналізують їх та презентують класу хронологію подій.

Листопадова революція в Німеччині

1-а група

У Листопадовій революції в Німеччині вирішальну роль відіграли дві партії — Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) на чолі з Ф. Ебертом та Ф. Шейдеманом

 і Незалежна соціал-демократична партія Німеччини (НСДПН) на чолі з К. Каутським і Г. Гаазе. Обидві партії ставили перед собою завдання здійснити демократичну революцію, встановити в країні республіканську форму правління, затвердити демократичні свободи.

Проте політика підтримки імперіалістичної війни з боку СДПН відштовхнула від неї значну частину робітників і спричинила розкол у самій партії. НСДПН знаходила більш гнучкі форми і методи роботи.

Революційні елементи всередині партії об’єдналися в групу «Спартак», куди увійшли К. Лібкнехт, Р. Люксембург та ін.

Усі ці обставини і визначили характер та особливості революції в Німеччині.

На початку жовтня 1918 р. «Спартак» провів свою конференцію, яка закликала до боротьби проти уряду. Спартаківці організовували демонстрації, проводили роботу серед військових моряків.

У цей час німецький військовий флот отримує наказ вийти у відкрите море і дати бій англійській ескадрі, яка значно переважала німецькі морські сили.

3 листопада 1918 р. на військово-морській базі у місті Кіль вибухнуло повстання. Тут знаходилося 40 тис. моряків і морських піхотинців. Робітники Кіля підтримали повстання, була створена Рада робітничих і матроських депутатів.

Слідом за Кілем подібні повстання відбулися в інших містах, були створені Ради робітничих і солдатських депутатів, які беруть владу до своїх рук.

9 листопада повстання перемогло в Берліні. На мітингу озброєних робітників і солдатів К. Лібкнехт проголосив «вільну Німецьку Соціалістичну республіку». Кайзер Вільгельм утік до Голландії. Німецька імперія припинила існування.

За таких умов влада перейшла до рук соціал-демократичного уряду на чолі з Фрідріхом Ебертом. 10 листопада 1918 р. збори делегатів від солдатів і робітників Берліна обрали виконавчий комітет Берлінської Ради робітничих і солдатських депутатів і затвердили уряд Еберта, визнавши його «суто соціалістичним урядом».

Отримавши санкцію Берлінської ради, уряд Еберта почав називати себе Радою Народних Уповноважених (РНУ). Новий уряд видає декларацію, яка не йшла далі буржуазно-демократичних реформ, і розпочинає боротьбу проти Рад робітничих і солдатських депутатів, вимагаючи скликання Установчих зборів.

16–21 грудня 1918 р. відбувся перший Загальнонімецький з’їзд Рад, більшість делегатів якого була представлена соціал-демократами і незалежними соціал-демократами. З’їзд прийняв рішення про скликання Установчих зборів та про передачу всієї законодавчої і виконавчої влади Раді народних уповноважених. Лише після цього 30 грудня 1918 р. в Берліні відбувся Установчий з’їзд комуністичної партії. Уряд Еберта відкрито перейшов у наступ протии революційних сил. Спровокувавши передчасний виступ берлінських робітників, уряд кинув на Берлін «ударні загони», «залізні батальйони» під командуванням соціал-демократа Г. Носке, який увійшов в історію як «кривавий собака».

11 січня 1919 р. загони Носке увірвалися до Берліна, 15 січня були вбиті К. Лібкнехт і Р. Люксембург. 19 січня відбулися вибори до Установчих (Націльних) зборів. Буржуазні партії одержали 54,5 % голосів, СДПН і НСДПН — 45,5 %. Було створено коаліційний уряд на чолі з Ф. Шейдеманом.

Революція в листопаді 1918 р. у Німеччині не вийшла за буржуазно-демократичні рамки, попри те, що її головною рушійною силою був пролетаріат. Вона покінчила з Другою імперією 1871–1918 рр., утвердила буржуазно-парламентську республіку, запровадила 8-годинний робочий день, загальне виборче право, проголосила демократичні права і свободи. Створювалися сприятливі перспективи для демократичного розвитку Німеччини.

Завдання

1. Які політичні сили відіграли провідну роль у подіях Листопадової революції в Німеччині?

2. Складіть хронологічний ланцюжок подій.

3. Якими були завоювання революції?

Революція в Угорщині

2-а група

Угорщина як складова Австро-Угорської імперії брала активну участь у Першій світовій війні. Але глибока криза, що охопила країну в останній рік війни, призвела до загострення політичного та економічного становища в країні, до піднесення антивоєнного руху.

Вагому роль у цьому русі відігравав угорський граф М. Карої, який у роки війни створив партію незалежності. Угорці вимагали негайного укладення сепаратного миру, розриву з Німеччиною, проголошення незалежної Угорщини в її історичних кордонах.

За ініціативи Карої було утворено Національну раду, до якої увійшли партія незалежності та Соціал-демократична партія Угорщини (СДПУ). 26 жовтня Національна рада виступила з маніфестом до народу, в якому було викладено програму соціально-політичних змін і реформи, проголошувалася рівність усіх націй у рамках єдиної і неподільної Угорщини.

Проте уряд відмовився розпочати реформи.

У ніч проти 31 жовтня 1918 р. в Австро-Угорщині розпочалася революція. У ній взяли участь широкі народні маси. На хвилі революційного піднесення Карої за участі соціал-демократів сформував коаліційний уряд, який заявив про проведення реформ.

13 листопада М. Карої виступив з програмою уряду з цього питання, а 16 листопада Національна рада проголосила Угорщину республікою.

Поряд із владними структурами після революції створювалися громадсько-політичні органи — ради, які контролювали роботу фабрик, заводів, конфіскацію поміщицьких земель або навіть брали владу до своїх рук.

Основним досягненням національної революції 1918 р. було повалення монархії Габсбургів та відокремлення Угорщини від Австрії, що започаткувало створення незалежної держави.

Запитання і завдання до документа

1. Які політичні сили відіграли провідну роль у революційних подіях 1918 р.?

2. Які вимоги висувала партія графа Карої?

3. Складіть хронологічний ланцюжок подій.

4. Якими були завоювання революції?

Групи презентують хронологічні таблиці та визначають спільні та відмінні ознаки в Революції в Німеччині та Угорщині. У разі необхідності вчитель коригує висновки учнів.

Повідомлення учня про Карла Лібкнехта

Завдання

• Чому соціал-демократичний уряд Німеччини вдався до вбивства без суда і слідства лідера компартії К. Лібкнехта.

Робота з картою

Знайдіть на карті і назвіть:

1) території, які відійшли від Німеччини за Версальською угодою;

2) території, які відійшли від Угорщини за Тріанонською угодою;

3) назвіть організацію, під управління якої перейшла Саарська область;

4) які країни розмежовувала Рейнська демілітаризована зона.

У ч и т е л ь. Розглянувши події Листопадової революції в Німеччині та Угорщині, можемо сказати, що ці країни отримали всі шанси для демократичного розвитку. А от чи змогли вони скористатися з нього, чи ні, спробуємо з’ясувати згодом, а зараз розглянемо, яким було повоєнне становище Італії, що належала, на відміну від Німеччини та Угорщини, до числа країн-переможниць.

Робота з підручником

Клас опрацьовує питання про те, якими були наслідки Першої світової війни для Італії.

Орієнтовний варіант відповіді

1. Італія опинилася у військово-політичній та фінансовій залежності від своїх союзників.

2. Вона не отримала від своїх союзників обіцяних територій Далмації та Фіуне.

3. Італія втратила у війні 650 тис. загиблих і понад 1 млн поранених, 1,5 млн потрапили в полон.

4. Італія втратила третину національного багатства.

5. У країні не вистачало предметів першої необхідності, палива, продовольства.

6. Сільське господарство було підірване мобілізацією до армії працюючої частини селянства.

7. Якщо до війна Італія була експортером продовольства, то після війни вона мала купувати продовольство за кордоном.

8. Внутрішній державний борг Італії з 1915 по 1919 рр. зріс з 15,3 млрд лір до 49,9 млрд лір.

9. Зовнішній борг країни становив 19,2 млрд лір.

10. Вартість національної грошової одиниці — ліри — упала у 5 разів.

11. Значно зросли ціни на продукти харчування й товари першої необхідності.

12. У 1919–1920 рр. в Італії відбувалися антиурядові виступи робітників,

13. Мілітаризація економіки зумовила значне зростання ролі важкої промисловості.

14. Італія з аграрної країни перетворилася на аграрно-індустріальну

(набули розвитку металургійна, машинобудівна та хімічна галузі промисловості; з’явилися й зміцніли свої позиції завдяки державним кредитам такі гіганти, як «Ансальдо», «Ільва», «Фіат», «Бреда»).

Проблемне запитання

• Чи можна вважати Італію «переможеною в таборі переможців»?

У ч и т е л ь. Отже, Італія, перебуваючи у стані переможців, почувалася переможеною. Прагнення реваншу та почуття приниження національної гідності стали важливими чинниками для розвитку політичного життя в країні.

Учасники робітничого руху висували гасла встановлення диктатури пролетаріату у формі радянської влади, натомість підприємницькі кола Італії, зрозумівши неспроможність уряду захистити їхні інтереси, пов’язували свої надії з фашистським рухом («фашіо» у перекладі з італійської — «зв’язка», «пучок», у переносному значенні — «союз», «єднання»).

Робота з документами

Учні отримують документи, які вони аналізують за наведеними нижче запитаннями.

Документ 1

Відмітною ознакою фашизму була його антиінтеліґентність. Інтеліґенція на початку ХХ ст. сприймалася як невід’ємний атрибут буржуазного суспільства. Люди розумової праці, на думку Беніто Муссоліні (лідер фашистів Італії), як правило, народжували одну-дві дитини, у той час як сильна нація потребувала багатодітних родин. Згодом режим Муссоліні створював спеціальні штучні села (наприклад, Саббатію під Римом) і сповідував культ села. Сам Муссоліні пишався титулом «дуче-селянин». Один з предтеч фашистського руху, поет і художник Марінетті, висунув гасло «Смерть інтеліґенції!», маючи на увазі не смерть окремих індивідів-представників інтелігенції, а смерть суспільного прошарку. Разом з тим чимало видатних мислителів початку століття опинилися в лавах фашистського руху.

Документ 2

Фашисти знали та розуміли почуття й настрої фронтовиків. Багато з них вважали силу універсальним засобом розв’язання суперечностей, а цінність людського життя на шкалі моральних цінностей різко впала. Ця маса розлючених на увесь світ людей булла вкрай невдоволеною, тож могла спалахнути майже миттєво.

Документ 3

Фашизм намагався привернути на свій бік насамперед молодь, що повернулася з фронту і серед якої відбувалося різке політичне розмежування…

Запальні гасла, ефектні жести, абсолютна політична безпринципність фашистів — усе це привернуло ту частину молоді, яка ладна була вчинити будь-що, аби лише не тягти прозаїчного існування. Тяжку матеріальну й моральну кризу переживали середні верстви населення, дрібні власники…

Документ 4

Після 1918 р. фашисти почали базувати свою ідеологію на патріотичних та реваншистських почуттях, використовуючи загальну образу і невдоволення, економічну кризу та інші негативні суспільні моменти. У той же час окреслюються намагання фашистів використовувати у своїй ідеології два чинники, які згодом стали визначальними — історичну традицію (загострену настільки, що вона часто перетворювалася на псевдоісторичну традицію або історичну псевдотрадицію) та фактор релігії.

Документ 5. Програма фашистського руху Італії 1919 р.

Вимоги:

• боротьба проти «будь-якого імперіалізму»;

• ліквідація сенату, поліції, привілеїв та титулів;

• загальне виборче право;

• гарантії громадянських свобод;

• скликання Установчих зборів;

• заборона таємної дипломатії;

• загальне роззброєння;

• запровадження 8-годинного робочого дня;

• участь робітників у технічному керівництві підприємством;

• націоналізація військової промисловості;

• передача землі селянам;

• загальна освіта;

• безкоштовні бібліотеки.

Запитання до документів

1. Які верстви населення ставали на бік фашистів і чому?

2. Чому інтеліґенція — мисляча частина суспільства — опинилася поза інтересами фашистів?

3. На яких почуттях базувався фашизм після 1918 р.?

4. Які чинники стали визначальними у фашистській ідеології? Як на вашу думку, чому саме вони?

Історія італійського фашизму

Складання хронологічного ланцюжка

Розповідь вчителя про історію італійського фашизму супроводжується складанням учнями хронологічного ланцюжка.

Повідомлення про Беніто Муссоліні

Прослухавши повідомленням про Беніто Муссоліні та ознайомившись з текстом, учні мають дати відповідь на запитання.

Беніто Муссоліні: політичний портрет (витяг зі статті Л. Білоусова)

«Для Італії 30-ті роки були часом зміцнення та панування режиму Муссоліні. Дуче був витонченим і розумним диктатором. Він розумів, що лише насильством неможливо створити міцний фундамент політичної влади, що необхідно, аби люди погодилися з існуючою системою. В якийсь момент Муссоліні сам повірив у те, що він — людина, «дарована Італії провидінням», що всі її успіхи є наслідком його геніальної творчості, «Італійці, не хвилюйтеся, — заявив він якось, — я поведу вас чимраз вище і чимраз далі». І що далі він вів, то активніше та брутальніше запроваджувався в країні його культ. З-поміж політичних діячів XX ст. дуче — беззаперечний чемпіон за кількістю державних посад, що він їх обіймав.

На його честь складали поеми й пісні, знімали кінофільми, створювали монументальні скульптури, малювали картини, друкували листівки. Навіть календар повинен був пристосовуватися до ходи «великої людини». Із 1933 р. нове офіційне літочислення почало відраховувати роки «фашистської ери». Фашизм вніс до повсякденного життя італійців серію ритуалів, що об’єднувалися поняттям «фашистський стиль». Щоби створити «новий моральний та фізичний тип італійця», режим почав укорінювати в суспільство норми поведінки. Серед фашистів було скасовано рукостискання, жінкам заборонили носити штани, для пішоходів установлювався однобічний рух лівим боком вулиці. За рішенням уряду, всі італійці, незалежно від віку, сімейного стану і статі, повинні були по суботах брати участь у військово-спортивній та політичній підготовці. Всюдисущий дуче надихав маси власним прикладом у «битві за хліб», «за ліру», «за інтегральну мемарацію». Він демонстративно брав участь у молотьбі, отримував символічну заробітну платню.

Закріпившись при владі, Муссоліні заповзявся перебудовувати Рим. З 1925 по 1942 рр., з метою вивільнення місця під громадське будівництво в столиці було розібрано на цеглу 19 церков. У колі рідних та близьких дуче не приховував свого нерозуміння мистецтва та презирливого ставлення до нього. Ворожість до мистецтва дуче пояснював згідно зі своїм розумінням природи людини: «Перш ніж відчути необхідність у культурному розвитку, людина відчула потребу наказу». У певному розумінні можна сказати, що в історії поліцай передував педагогові».

Запитання

1. Як ви вважаєте, чому населення Італії пішло за Муссоліні?

2. Як відбувався процес формування культу особи дуче?

3. Якими засобами Муссоліні демонстрував свій зв’язок із народом?

ІV. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Хто такі Ф. Еберт, К. Лібкнехт, Р. Люксембург, Б. Кун, Б. Муссоліні?

2. Чому фашизм прийшов до влади саме у Німеччині та Італії?

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Випереджальне завдання: підготувати повідомлення про Мустафа Кемаль Ататюрка, Сунь Ясена, Махатму Ганді.

Можливо Вам це буде цікаво