Головна » Статті » Вчителю-предметнику » Конспекти уроків української мови та літератури |
Урок-диспут:
Суд безпідставний і суд праведний (за оповіданням Юрія Мушкетика «Суд»
—11 клас) Програмовано
бажані висновки: судили невтомну в роботі сільську трудівницю
Ганну, що під старість не змогла через хворобу виробити мінімуму трудоднів.
Але спогади Ганни сприймаються як низка переконливих свідчень злочинності
комуністичної влади, і на основі цих кримінальних матеріалів читач услід за
письменником сам вершить інший — справедливий — суд над усім тоталітарним
режимом недавніх часів пріснопам'ятних. Водночас йдеться про більшовицький
«страшний суд» над усією Україною, адже сама Ганна є втіленням найкращих
рис національного менталітету — хліборобської злитності з землею, естетичної
чутливості, духовного аристократизму. Доцільність
розгляду проблеми пов'язана із символічно-притчовим характером назви,
з'ясування змісту якої прислужиться конкретно і для розкриття внутрішнього
світу героїв, і акцентування головної думки твору, що полягає у гнівному осуді
типових явищ колгоспної системи і тоталітарного режиму взагалі, Орієнтовний
план і хід диспуту 1. Як розуміти назву
оповідання за його початком ? Чи заслуговує на суд Ганна? Модель
діалогу В:
(коротко переказавши початок твору, аби з'ясувати, про який суд йдеться,
обґрунтовує думку про те, що героїня оповідання за правилами загальнолюдської
моралі аж ніяк не заслуговує на покарання через неробство: усе життя працювала,
не покладаючи рук, труд на землі становив зміст її життя, доцільності його
(наводяться відповіді свідчення з тексту)). Хоч
сім'ю Розсох силоміць загнали до колгоспу, Ганна не рахувалася ні з чим, коли
йшлося про потребу в її руках («а колгоспна робота — суспіль прориви»):
«Залишалася із ланкою на ніч біля молотарки, умовляла на важку чоловічу роботу
— з косою або носити мішки з зерном», нерідко й дітей школярів відривала від
навчання «до найважчої роботи, до коси, до молотарки, до жаток — «лобогрійок»,
ради рятування від дощу скошеного гороху... А в час війни гарувала за всю
сім'ю, бо чоловіки були на фронті. Отож,
розум взагалі відмовляється сприймати саму можливість судової розправи над
такою людиною. О:
Але якщо подібні суди усе-таки відбувалися, були узаконені, то, мабуть, без них
не можна було обійтися. За трудодні ж платили мізерією («по двісті грамів»),
то, вочевидь, люди мусили не щодня виходити на роботу, щоб заради виживання
давати якийсь лад у домашньому господарстві. Напевно, боязнь притягнення до
судової відповідальності за невиконану норму була чи не єдиним стимулом
систематичного ходіння до колгоспу. Виходить, що й голову якось треба
зрозуміти... О2:
А чи був сам Рукавиця таким законослухняним? Адже участь його у фальсифікаціях
виписана досить виразно (коровою Ганни покрив недовиконання плану
м'ясопоставки по селу, обманув її аж на 1000 крб. при підписуванні позики,
приїжджав на поле і робоче місце напідпитку). Якби сам мав людську душу, то
зрозумів би становище Ганни, оцінив би її самовідданість тому ж колгоспу. У:
У тому то й річ, що більшовицько-колгоспна система якнайбільше нівечила людські
душі, а особливо тих, хто ходив у керівниках. Ця категорія людей у безкінечному
пристосуванні обов'язково морально деградувала, вироджувалась (пригадуєте, що
остаточно підкосило Ганну побачене після суду в буфеті: «Рукавиця та Шило
тримали в руках наповнені шклянки й сміялися. Вони сміялися»). Таким
чином, подібних до Ганни, чесних і совісних, ні за що карали ті, хто цих
якостей був позбавлений, цю відповідь письменника і треба прийняти до уваги,
завершуючи обговорення першого питання. 2. Чому на судовому засіданні
«сором спопеляв від голови до ніг?» Модель
діалогу В:
Внутрішній стан Ганни на суді виписаний письменником настільки проникливе, що
до читача зразу приходить розуміння виняткової порядності й совісності
героїні, бажання стати на її захист. Ганна належить до натур такого складу
світосприймання і мислення, які завжди звіряють свої дії і вчинки з оцінками
інших, вона боїться, що люди подумають про неї погано, що чутки про суд над нею
будуть смакуватися, перекручуватися. Адже судять, звичайно, тільки за злочини,
тому і її прирівнюватимуть до останніх негідників. Саме тому Ганна страждала
від сорому, «не дивилася у зал», а вся зосередилась на думці: «Чи є щось
страшніше, встидніше, ніж суд?» О:
Погоджуючись у цілому з твердженнями виступаючого, вважаю, що головного все ж
не сказано. Ганна не стільки боїться людського поговору, як тяжко переживає
приниження власної людської гідності несправедливістю. Давайте повніше
вдумаємося у зміст фраз: «Вона перемагала гарячу хвилю болю й ще гарячішу —
образи», «Заплакала з образи за неправду». У:
Обидва міркування є слушними. Письменник поряд із притаманною героїні скромністю
переконливо розкриває шляхетне
уміння дорожити власною гідністю
— гідністю людини, трудівника, громадянина. 3. Жертвою чи суддею постає
Ганна у творі? Хто кого і що засудив? В:
Звичайно, Ганна є виразною жертвою. Над її високодуховним єством під час
судового дійства чиниться страшна наруга. Але не тільки тоді. Усе життя
сильної, життєздатної, цільної натури було вкрай понівеченим. Тільки-тільки
виплутувалась із одних труднощів, як на зміну приходили інші, усі вони
посилались не примхами долі, а були виявом злої волі можновладців усіх рівнів.
(Наводяться приклади — прочитуються епізоди, де Ганну показано в критичному
становищі, — перед вступом до колгоспу, коли з останніх сил добувала майже з
нічого харчі для дітей у 33-ому; коли одержувала похоронки і була пограбована
до нитки місцевою владою, що врешті завдала її до суду). О:
Ні, Ганна постає не стільки жертвою, скільки суддею. Невипадково описові самого
судового засідання відведено" кілька абзаців — дійство те настільки
безпідставне і прозоре у своїй антигуманності, що більшої уваги не заслуговує.
Натомість через спогади дається розгорнутий, нещадний у своїй конкретиці
життєпис кодгоспниці-страдниці і сприймається він як низка переконливих
свідчень злочинності «збільшовиченої ери». У свідомості читача незаслужені
муки Ганни відлунюють таким болем, що він услід за письменником вершить
справедливий суд над усім командно-тоталітарним режимом. У:
Справді, Ганна постає і жертвою, і суддею водночас: першу роль вона переживає
усім своїм внутрішнім єством, а другої не усвідомлює, вона стає мимовільним
суддею колгоспного начальства і радянського беззаконня. 4. Символічно-притчовий
характер назви та ідейне спрямування
«Суду» щодо долі Ганни і долі України. Підводячи
підсумки розмови, акцентуємо, що усе свідоме життя Ганни позначене тими ж
чорними мітками, що й історія «Української Радянської Соціалістичної Республіки».
Ця синхронність, звичайно, не випадкова. Сімнадцятилітня юнка заміж виходила в
час революційних переворотів, а згодом обійстя Розсох виглядало земним раєм:
добротні будівлі, «довкруж високі осокори, один молодий осокір ріс під хатою од
вулиці, а по межі од лугу шуміли велетенські росохаті верби... А далі прозора
річечка Біла Багачка, понад якою копанки і озерця, і ліс на овиді, як синя
крайка. ...Мали вони чималенький черешневий та вишневий садочок, і кілька
шовковиць за хатою, і город низинний, який квітнув картопляним і маковим
цвітом». Ганна безнастанно працювала, співала, кохалася в довколишній красі:
«заплющить очі й бачить квіти дивні, й себе серед них». Але змусили колективізуватися:
«обклали по-твердому». Трохи не пішли з чоловіком та дітьми у старці, ледве не
погинули з голоду. Тридцять третій забрав Оленку, а всі інші геть охляли на
меленій корі, лободі й рогозі. Невдовзі — воєнне лихоліття: сини з батьком на
фронті, надходять похоронки. Після окупації в Ганни обманом забирають корову
(«не виконала молокопоставки», останнє стягають на державну позику, а чудом
виходжене порося йде за недоплати «по м'ясу, по городині, по яйцях». По війні
дочекалась лише сина Грицька, але й над тим закружляли круки — політичну
недовіру виявлено, що геть підкосило виснажену всіма попередніми бідами Ганну. Вочевидь,
усе в недолі героїні — як і в недолі України — непоправні втрати в час
голодомору і війни, знекровлення «відбудованого» та знущаннями НКВД. І ось —
трагічний фінал: передчасний хрест з осокорини на могилі солдатської матері і
вдови, а замість райського колись куточка — моторошна пустка, із саду «попіл і
дим без сліду розвіявся по світу». Тільки цинічно шкіриться на агітаційному
щиті напис: «Сделаєм Белую Багачку краєм изобилия». І постає за тим
песимістичним пейзажем інша обідрана багачка — вся Україна. На такій трагічній
ноті закінчується твір і органічно випливає головний ідейний наголос, що
полягає в гнівному осуді жорстокої доби сталінізму, яка зробила безпросвітним
життя мільйонів працьовитих селян і невтомної трудівниці України. Можливо Вам це буде цікаво | |
Переглядів: 2053 | |
Всього коментарів: 0 | |