Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Вчителю-предметнику » Конспекти уроків української мови та літератури


Урок- диспут Повчальний характер образу Пузиря колись і сьогодні (за комедією Карпенка-Карого «Хазяїн» —10 клас

Урок- диспут Повчальний характер образу Пузиря колись і сьогодні

(за комедією Карпенка-Карого «Хазяїн» —10 клас)

Мета диспуту: побороти інерцію у трактуванні образу головного ге­роя за давнім — «класовим» — підходом: Пузир поганий (підлий, жорсто­кий, безчесний), бо багатий. Учні мають усвідомити, що письменник-патріот, вболіваючи за майбутнє нації, хотів цією п'єсою примусити новоявлених багачів — тодішніх «нових українців» («чумазих», тобто вихідців із простолюду) — задуматися над проблемами культурного зростання, духов­ного вдосконалення, власної людської честі, національної гідності та відпо­відальності перед совістю, перед цивілізованим світом. Водночас новий підхід до вивчення знаменитого твору диктує його оновлена сучасною дійс­ністю актуальність.

План ведення диспуту

1.Соціальний статус, матеріальне становище героя.

2. Якою людиною був Пузир:

•     щодо розумових здібностей;

•     щодо ділових якостей;

•     щодо працездатності ?

3. Чи реалізував герой позитивні задатки своєї особистості і як саме?

4. Що є визначальним у ставленні «хазяїна» до своїх помічників, робітників, друзів, рідних і самого себе ?

5. Як сприймає читач і глядач амбітність Пузиря, його переконаність у власній чесності і одночасну неперебірливість у пошуку шляхів наживи? 1

Чи викликає це певні асоціації з нашим часом, з позицією «нових україн­ців»?

6. Рівень загальної культури, духовного розвитку і національної свідомості колишнього небагатого Терешка і заможного Терентія Гавриловича.

7. Розкрити символічний зміст ситуації, коли при критичному стані здо­ров 'я найбільше підійшли для господаря носилки з-під гною.

8. Як правильно продовжити висновок про ідейну спрямованість твору: «Не соромно бути бідним чи багатим, але соромно і негідно людині....»? (зводити життя до безглуздого існування, перетворюючи матеріальну вигоду в самоціль, зневажаючи вічні цінності, визначені цивілізацією мо­ральні і духовні орієнтири).

Окремі коментарі до пропонованих питань

1. Подекуди учні (та й учителі) надто спрощено трактують соціальний статус Пузиря, не враховують часового контексту. Тому кожна репліка дійових осіб п'єси, що проливає світло на цю проблему, має бути продума­но використана вчителем.

«Такий хазяїн, такий значний обиватель», — так характеризує голов­ного героя Золотницький, і за цими словами — не тільки солодкий для Пу­зиря комплімент, а й чиста правда. Авторитет новоявлених багатіїв, які опанували законами економічного зростання в нових умовах і водночас не доросли до елементарного розуміння загальнолюдських цінностей, таїв у собі велику небезпеку, бо утверджував дикий принцип: «Аби бариш, то все можна!»

Саме розуміння сили авторитету мільйонера дозволяє Пузиреві завжди триматися впевнено і твердо стояти на своєму. Сам Карпенко-Карий, вико­нуючи роль головного героя у власній п'єсі, підкреслював саме цю рису. Ось як описує це Прохор Коваленко у статті «Актор І. К. Карпенко-Карий» (Спогади про Івана Карпенка-Карого. — К.: Мистецтво, 1987):

«Переступивши поріг, він чітко говорив: «Феноген! Не знаєш, зібра­лись економи в коморі? Якщо зібрались — клич!» З першого ж слова почу­валася ділова людина твердої волі, яка звикла розпоряджатись і керувати іншими. Рухався теж спокійно, упевнено, без будь-якої афектації і сценіч­них жестів.

Сцену з Маюфесом про шахрайське переховування 12 тисяч овець провадив по-діловому розсудливо, показуючи, що така крупна афера для Пузиря не випадкова справа, а звичайна річ. З Маюфесом Пузир тримався звисока, як з маленькою, залежною людиною.

У сцені з економами артист ще більше підкреслював твердість і холо­дну безсердечну жадність Пузиря: він цинічно і одверто говорив: «Ну, яктаки ви, пане Зеленський, і досі не загнуздали мануйлівських мужиків?! Зробіть у Мануйлівці бідність...».

Карпенків «Хазяїн» і своєю поведінкою, і зовнішнім виглядом, і харак­тером був звичайною нормальною людиною, без будь-якої патологічності, і тому реалістична трактовка цього образу актором Карпенком-Карим вража­ла своєю невмолимою правдою і критично-об'єктивним узагальненням далеко глибше, ніж ті абстраговані патологічні потвори-карикатури, якими іноді намагаються показувати Пузиря деякі сучасні виконавці, видаючи це за нову, поглиблену трактовку класичної спадщини».

2. Начитавшись універсально негативних характеристик Пузиря і в підручниках, і у вступних статтях до радянських видань творів Карпенка-Карого, учні бояться сказати хоч що-небудь добре про героя як людину. Отож допоможемо їм на основі тексту зробити висновок, що мав Терентій Гаврилович неабиякі вроджені розумові здібності та ділові якості (вони й допомогли йому вписатися у стрімкий хід економічних перетворень у Росії на межі ХІХ-ХХ століть): сам вів усю бухгалтерію величезного господарст­ва, координував діяльність управителів і спеціалістів, що працювали в еко­номіях, ніколи не знав прорахунків у своїх планах, аж доки не спокусився на прикриття злісного банкрутства сусіда Михайлова. Вражає й працездат­ність Пузиря, немолодої вже людини: «Вони ніколи не сидять без діла», — каже Феноген. Господарські клопоти не полишають новітнього Креза навіть у передсмертні години, він переймається недугами окремих овець у той час, коли мав би подбати про своє лікування.

3-4. Треба думати, що Пузир, досягши незвичайних успіхів у гонитві за прибутками, сповна реалізував потенціал своєї особистості. Та як шкода, що це приносило втіху лише йому і не служило загальному благу. Усі, хто поряд, — робітники, ділові спільники, друзі, члени сім'ї — мусили терпіти якщо не муки, то значний життєвий дискомфорт. Тож порівняння Золотницьким свого сусіда з «нещасною безводною хмарою» є ще занадто м'яким.

А: Аналіз сцен зі скаргами робітників на харчування; самогубство за­цькованого Зозулі; реакція батька на згоду Соні вийти заміж за Калиновича («Ти щоб тільки була щаслива? Ти? А я? Я?! Щоб здох від муки, яку ти мені робиш!»); історія хвороби Пузиря («Хазяйство не можна лежать»).

К/А: Ні, Пузир змальований не настільки прямолінійно і однобоке, щоб вважати його абсолютно бездушною істотою. Він по-своєму любить доньку, радіє з її успіхів у навчанні (тут уже зовсім не йдеться про матері­альну вигоду!), проявляє зацікавленість у дружбі з Золотницьким як люди­ною культурною і освіченою. Інша річ, що все людяне, світле герой у собі пригнічує, свідомо гальмує, і з цьому теж його одіозність.

Врешті, і в егоїзмі його звинуватити важко: не дозволяє собі ні добре з'їсти, ні нормально одягнутися; гостеві пропонував шарабан, а сам виїжджав оглядати поле у дрожках; не зважувався для себе кликати лікаря, а просив привезти фельдшера і т. п.

Усе це говорить про вміння письменника передати драматизм внутрі­шнього стану персонажа, що став нерозумною жертвою життєвого вибору, платив за нього насильством над власною совістю і свободою. Повчальний урок для людей — чи не так?

5. В: «Претензійність головного героя п'єси щодо іміджу «чесного ха­зяїна» виявляється в багатьох репліках, і це створює комічні ситуації, ви­кликає, звичайно, сміх.

Особливо промовистою в цьому плані є сцена укладання шахрайської угоди про переховування овець. Маюфес постійно підкреслює, що його співбесідник належить до рідкісних людей, на честь яких можна покладати­ся сповна, і Пузир сприймає це як незаперечну істину. Коли ж згодом Маю­фес домагається доброї плати за фальшиве свідчення («показувати неправду і хрест цілувати»), Пузир обурюється з такої непорядності, щиро вірячи, що не заслуговує на нечесне поводження.

Сміх і подив викликає його твердження, що він став невинною жерт­вою шахрая Петьки Михайлова. Як щиро при цьому Пузир себе шкодує! Та чомусь ні разу не подумає, що почувають строкові робітники, яких він на­ймає на певних умовах, а потім сам їх порушує настільки, що люди не ви­тримували, кидали роботу і навіть відрікалися заробленого.

З такою ж майстерністю тонко і послідовно забезпечено викривальний характер усієї п'єси, тому вона, не зважаючи на серйозність тематики, мала ;        шалений успіх на сцені.

Добре було б, якби в наш час, в умовах ринку зі звірячим обличчям, «Хазяїн» вводив би до репертуару всіх українських театрів.

О: Навряд чи може глядацький зал бути у своїй реакції таким одно­стайним, як це подано у попередньому виступі. Відомо, що у час виходу п'єси окремими представниками заможних верств вона сприймалася як наклеп.

А хіба зараз ми не є свідками таких, як у Пузиря, поведінки і мислення в багатьох людей? Скільки разів доводилося чути, що «гроші не пахнуть», «мета виправдовує засоби», «яке кому діло, хто де гроші бере» і т. п. І хіба одиниці запобігають перед сучасними «ідолами комерції», вчаться у них і легко заплющують очі на моральні й етичні перекоси? Отож, не кожен чи-, тач і глядач відчуватиме біль за правду, стежачи за Пузирем, багато буде просто сміятися розважаючись, а осуду не виявлятиме.

На жаль, сучасні «чумазі», оті «нові українці», у привласненні чужого далеко обійшли героя популярної комедії.

О: Актуальність проблематики «Хазяїна» сьогодні пов'язана ще й з тим, що поняття людської честі деформовано на масовому рівні. У часи «розвиненого соціалізму» сформувався в наших людей менталітет колгоспника, і слово «красти» замінилося на «брати», а «несуни» вже не сприйма­лися як злодії. Так уклався благодатний ґрунт для діяльності нинішніх бізнесменів-тіньовиків. Пузир ще вагався, коли треба було обманювати держа­ву, а тепер для багатьох це давно засвоєна норма. І якщо Терентій Гаврило­вич таки дорожив іміджем чесного хазяїна, то подібні питання мало кого хвилюють із його сучасних послідовників, їх амбіційність проявляється в іншому плані: собі подібних зараховують до тих, «хто вміє жити», а отже, заслуговує на повагу всіх інших — хто «не вміє».

У: Так, дуже своєрідними, кардинально спотвореними були уявлення Пузиря про людську честь і чесність. Характерне це і для відомих «героїв нашого часу». Однак, зважаючи на емоційність висловлювань при обгово­ренні одного з важливих питань теми, можна зробити оптимістичний про­гноз: якщо ви, молодь, не хочете миритися з беззаконням і аморальністю, то «не все так погано в нашому домі». Духовне оздоровлення економічної і комерційної діяльності наших сучасників мусить відбутися саме завдяки критичному ставленні громадськості, її зацікавленості в нормалізації життя суспільства. Дуже хочеться вірити, що й серед новоявлених багачів не всі байдужі до такого багатства, як власне добре ім'я.

6. У цивілізованому світі авторитет заможної людини залежить не тільки від її достатків, а й рівня культури, освіченості, патріотичної актив­ності. Та те, що давно стало прописною істиною, до свідомості Пузиря дій­ти не могло: надто приземленими, примітивними є його ціннісні орієнтації — нажива, вигода, прибуток. Цю однобокість колишнього небагатого Те-решка ще можна зрозуміти, але мільйонер Терентій Гаврилович справляє гнітюче враження темної, страшенної сили. З огляду на ігнорування певни­ми колами ролі національної ідеї у сучасному державотворенні, маємо на­лежно про акцентувати непатріотичну позицію героя, розкрити її небезпеч­ність («страшенність»).

Із цією метою ставимо перед учнями ряд питань: а) який обов'язок по­кладає на людину усвідомлення нею своєї національної приналежності?;

б) як Золотницький   намагався   розбудити  національну  гідність  Пузиря?;

в) чому про свою національність герой каже «природжений хохол»?

З'ясувавши, що Пузир агресивно налаштований до патріотичних акцій саме через відсутність національної свідомості, примітивне розуміння хара­ктерних прояві українського менталітету, з жалем проконстатуємо, що якраз національний нігілізм, «хохляцтво» стали причиною сучасної драми нашої України.

Далі учні поміркують над тим, які дії і вчинки Пузиря засвідчують вір­ність його вкрай безчесному принципу «обіцянка-цяцянка».

І звичайно, з погляду сучасного читача буде проведено немало анало­гій між поведінкою, поглядами, необ'єктивністю самооцінки Пузиря і «но­вих українців». Врешті, немало спільного виявиться у них і в убогому рівні

загальної культури та духовного розвитку, І у відсутності національної свідомості.

Щодо 7-8 питань, то саме їх формулювання програмує напрям висвіт­лення. Завершальним акцентом диспуту має стати висновок про актуаль­ність проблематики п'єси як у добу давню, далеку, так і близьку нам, сучас­ну.

Можливо Вам це буде цікаво 


Категорія: Конспекти уроків української мови та літератури | Додав: uthitel (14.05.2011)
Переглядів: 5112 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]