Урок № 36 УСНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ НА ТЕМУ ПРО МОВУ, ЩО ВИМАГАЄ ЗІСТАВЛЕННЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ МАТЕРІАЛУ, В НАУКОВОМУ СТИЛІ

Мета:           поглибити знання восьмикласників про особливості побудови усного повідомлення на тему про мову в науковому стилі, про підвиди наукового стилю: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний; сформувати вміння й навички самостійно складати повідомлення на лінгвістичну тему, що вимагає зіставлення й узагальнення, застосовуючи різні мислительні операції, зокрема аналіз мовних понять, явищ, законів, систематизація теоретичного матеріалу; за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу поглибити знання учнів з теорії мови, граматичної стилістики, культури усного й писемного мовлення.

Тип уроку:  урок розвитку комунікативних умінь.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Повідомлення теми, мети й завдань уроку

ІІІ. Підготовка восьмикласників до моделювання повідомлень про мову в науковому стилі

Робота з текстом з елементами узагальнення

Ø   Прочитати текст. Дібрати до нього заголовок. Довести, що висловлювання належить до наукового стилю.

Своєрідність структури односкладних речень, більша чи менша пов’язаність їх з тією або іншою сферою мовлення забезпечують їм важливе місце в системі стилістичних засобів синтаксису.

Для означено-особових речень характерне перенесення акценту з виконавця дії на дію. Вони вживаються в розмовному мовленні, у художніх текстах, часом і публіцистиці. Відомі такі речення й науковому стилеві, зокрема навчальному та популярному різновидам. Наприклад: Побудувавши зображення кожної точки фігури, дістанемо зображення самої фігури. Наведемо деякі властивості зображення фігури на площині, які випливають з описаної її побудови.

Неозначено-особові речення характерні тим, що виконавець дії не називається з якихось причин, невідомий або не становить інтересу. Поширені такі конструкції в розмовному мовленні та в художньому стилі, рідше в публіцистиці (особливо в заголовках) та в наукових текстах.

Узагальнено-особові речення містять узагальнені судження, уживаються переважно в розмовному мовленні, у народній творчості (здебільшого в прислів’ях та приказках). Узагальнений характер цих речень дає підстави застосовувати їх паралельно з інфінітивними конструкціями у висловах на позначення неможливості заради чогось. Наприклад: Нічого тут уже не вдієш. — То що вдіяти за таких обставин?

Синтаксична структура безособових речень зумовлює широке поле застосування їх, а пов’язаність із певними стилями та ступінь емоційної забарвленості залежать від лексичного наповнення. Спільним у всіх сферах мовлення є те, що в безособових реченнях наголошується на результаті дії, на незалежності певного стану, у якому перебуває людина, від її волі, на об’єктивності природних процесів. Офіційно-діловий та науковий стилі використовують речення з дієсловами в безособовій формі та з конструкціями на —но, —то. У таких текстах ідеться про наслідки якихось заходів чи подій у момент мовлення. Широко вживані безособові конструкції і у фольклорі: Наорано, насіяно, та нікому жати. Вельми доречні безособові конструкції в описах природи та переживань людини, коли вона залишається віч­на-віч із природою. За допомогою таких речень відтворюється напружений душевний стан персонажа чи автора (За О. Пономаревим).

Ø   Зіставити стилістичну функцію означено-особових, неозначено-особових, узагальнено-особових та безособових речень. Зробити висновок про роль односкладних дієслівних речень у мовленні, узагальнивши матеріал, поданий в опрацьованому тексті.

Робота з текстами на основі зіставлення їх

Ø   Прочитати уважно тексти. Зіставити теоретичний матеріал і розкрити спільні й відмінні ознаки односкладних і неповних речень.

Текст 1

Односкладними називаються речення, які мають один головний член і не потребують поповнення структури другим головним членом. Такий головний член не тільки називає якийсь предмет, дію, явище навколишньої дійсності, а й виражає відношення до дійсності, набираючи певної граматичної форми і відповідної інтонації. Другого головного члена у таких реченнях або не може бути взагалі, або формально його можна встановити, але його відсутність не створює враження неповноти речення, а є їх структурною особливістю.

Залежно від способу морфологічного вираження головного члена односкладні речення поділяються на дієслівні та іменні. До дієслівних односкладних належать: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні; до іменних односкладних речень — називні.

Односкладні речення можуть бути поширеними й непоширеними залежно від того, пояснюється головний член другорядними членами речення чи ні (За М. Плющ).

Текст 2

Неповним називається речення, у якому пропущено один або кілька членів (головних чи другорядних), які зрозумілі з контексту або ситуації.

Неповнота граматичної структури таких речень не заважає їм бути засобом спілкування, оскільки пропуск тих чи інших членів не порушує їх смислової завершеності.

Неповні речення за своєю структурою поділяються на такі ж типи, як і повні: пропуск окремих членів речення може бути як у поширених речень, так і в непоширених, двоскладних і односкладних.

Неповні речення поділяються на контекстуальні та ситуативні. Контекстуальними називаються неповні речення з пропущеними членами, які вже згадувались у контексті: або у найближчих реченнях, або в цьому ж реченні (якщо воно складне). Ситуативними називаються неповні речення, у яких пропущені члени зрозумілі з ситуації (За М. Плющ).

Ø   На основі опрацьованих текстів узагальнити матеріал у вигляді таблиці. Підготувати усне повідомлення в науковому стилі на тему «Спільні й відмінні ознаки односкладних і неповних речень».

Ø   Дослідити, чому речення Спізнююсь є односкладним повним, а речення Спізнився - двоскладним неповним. Зробити висновок у формі міні-повідомлення в науковому стилі про вплив дієслівної форми на структурний тип речення.

Моделювання повідомлення на основі тексту-зразка

Ø   Прослухати інформацію про особливості побудови Словника наголосів (Головащук С.І. Словник наголосів: Понад 20 000 слів. — К.: Наук. думка, 2003. - 320 с.). Поміркувати, яку функцію виконують у словниках такі передмови.

Дотримання норм наголошування й вимови є одним з неабияких показників культури усного мовлення. Як відомо, в українській літературній мові є чимало випадків, де мовці зазнають труднощів у доборі правильного наголошування слів,— зокрема, й у зв’язку з тим, що акцентологічні норми часто-густо порушуються під упливом інших близькоспоріднених мов.

У цьому словникові вибірково подано слова сучасної української літературної мови, у наголошенні яких найімовірніше трапляються ті або інші утруднення. Здебільшого це:

1. Слова, у яких мовцями найчастіше припускаються акцентологічні помилки: випадок, каталог, квартал, обіцянка, перепустка, український.

2. Слова з подвійним наголошенням. У таких словах наводяться обидва наголоси. Хоча словник пропонує для вжитку насамперед перший варіант наголошення, це аж ніяк не означає, що другий уживати не рекомендується. Часто навіть навпаки — є сигналом, що, крім указаного першим, існує ще й інший варіант: весняний і весняний, вітчизняний і вітчизняний.

3. Слова й словосполучення, наголошення яких пов’язане з їхньою семантикою: атлас і атлас, відомість і відомість, характерний і характерний.

4. Дієслова, у яких за допомогою наголосу розрізняються доконаний і недоконаний вид (виводити і виводити, закликати і закликати).

5. Слова з рухомим наголосом. Якщо в закінченні того або іншого непрямого відмінка іменника відзначено перехід наголосу, то це є свідченням того, що в усіх подальших відмінках цей перехід зберігається: багаж, —у, ор. —ем і т. под.

6. Слова української мови, наголошення яких відрізняється від наголошення їхніх прямих лексичних відповідників у російській мові: веретено (рос. веретено), олень (олень).

У цьому словнику враховано й деякі інші випадки, де мовці можуть сумніватися в правильності вибору наголошення слова чи його додаткової граматичної форми, зокрема, якщо аналогічні лексичні утворення мають відмінні наголоси: чорнозем (але глинозем), безперестанку (але безперестану) (С. Головащук).

Ø   Підготувати повідомлення в науковому стилі про особливості побудови (на вибір):

а) Орфографічного словника української мови;

б) Тлумачного словника української мови;

в) Словника синонімів української мови;

г) Словника іншомовних слів;

д) Фразеологічного словника української мови та ін.

ІV. Підсумок уроку

V. Домашнє завдання

Порівняти числівникові форми називання часу. Чим вони різняться?

Розказати про особливості вживання числівників на позначення завершеної години в офіційно-діловій сфері та художньому і розмовному мовленні.

Можливо Вам це буде цікаво