Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Вчителю-предметнику » Конспекти уроків художньої культури, 11 клас


Урок 15. Паркова культура Європи
Мета:
- активізувати знання учнів про ландшафтну архітектуру та паркову культуру її види;
- ознайомити учнів з парковою культурою Європи.
Завдання:
- активізувати знання учнів про ландшафтну архітектуру, зокрема про паркову культуру та її особливості;
- розглянути Версаль як зразок європейського парку регулярного типу;
- проаналізувати особливості природних парків Великої Британії.
План лекції:
1. Версаль — зразок європейського парку.
2. Природні парки Великої Британії.

1. Версаль — зразок європейського парку

У XVII столітті у садово-парковій архітектурі Європи формується новий тип парку — французький або регулярний парк.
Регулярний стиль планування — це один з головних напрямів у садово-парковому мистецтві, ознаки цього стилю з’явилися ще в давнину (Вавилон, Єгипет, Давня Греція та Рим), а пізніше поширилися в XVI — XVIII ст. в європейських країнах. Особливими рисами регулярного стилю планування є використання правильних геометричних контурів, прямих алей і доріг, симетричне висаджування дерев та кущів, використання складних партерів, численних скульптур, різноманітних водяних улаштувань (каскадів, фонтанів, систем каналів). Яскравим прикладом такого парку став Версаль, створений французьким архітектором і майстром садово-паркового мистецтва Андре Ленотром на замовлення короля Людовіка XIV. Регулярний парк Версалю — віддзеркалення Франції періоду абсолютизму — став моделлю майже для всіх королівських садів Європи, його копії були створені у Люксембурзі, Мюнхені, Дрездені, Дюссельдорфі, Потсдамі, Лондоні, Відні, Петербурзі. Версальський парк втілив всі особливості нового типу регулярного парку, що сформувався у Франції в другій половині XVII ст. Його особливості:
• підпорядкування природних елементів архітектурним;
• зміна масштабу простору парку в сторону збільшення від палацу до зовнішніх меж ансамблю;
• наявність обов’язкових елементів парку регулярного типу — партерів, боскетів, лабіринтів, «зелених кабінетів», буленгринів.
Партер — трав’янистий газон, на якому здійснюється посадка квітів і кущів, що формують певний візерунок. Для посилення чіткості загальні контури малюнку дублюються засипкою (піском, кольоровим склом, галькою, битою цеглою). Партер формував репрезентативну частину парку та найчастіше був розташований перед палацом.
Боскет — ділянка парку геометричної форми, щільно засаджена деревами або високими стриженими кущами.
«Зелений кабінет» — ділянка парку, обсаджена високими стриженими кущами, інтер’єр якої вільний від насаджень.
Буленгрин — відкритий майданчик, засіяний травою, призначений для гри в м’яч.
Лабіринт — паркова ділянка, засаджена щільними кущами у вигляді лабіринту.
У версальському парку досягло апогею топіарне мистецтво — мистецтво підстригання дерев і кущів у вигляді архітектурних споруд, фігур людей, тварин, амфор. Версальський парк має значну систему обводнення, яка складається з так званих великого та малого каналів.
Класичним зразком садово-паркового ансамблю, створеного в регулярному стилі, поряд із Версалем, є творіння Андре Ленотра в заміський резиденції Во-ле-Віконт.

2. Природні парки Великої Британії

Видатний англійський філософ Френсіс Бекон (1561 — 1626) в есе «Про сади» проголосив сад найчистішою з усіх людських насолод. На його думку, сад очищує дух людини, без нього будинки й палаци є лише грубим витвором рук людських. Сад — це рай, у якому мають рости плодові дерева, квіти, чагарник — усі рослини, для яких підходить клімат Англії. Їх достатньо, щоб сад перетворився на «вічну весну». Прекрасні всі рослини — і квіти, і дерева, і плоди, в саду вони мають доповнювати одна одну, розливаючи при цьому найтонші пахощі.
У XVIII ст. співвітчизники філософа втілили його думки у життя, створивши сади і парки, що вміли «говорити». Спочатку англійське садівництво розвивали протестантські втікачі гугеноти — з Голландії та Франції. Вони познайомили англійців з новими овочами, квітами, з новими прийомами в садоустрої . Але справжній переворот в садоустрої зробили англійський поет Олександр Поп, садівники Джозеф Аддісон, Ланселот Браун, Генрі Рептон, Уїльям Кент. Їхні сади відкрили нову еру в садово-парковому мистецтві, розпочавши «наступ» на сади епохи бароко та класицизму, які мали геометричні форми планування із суворою симетрією, в них було багато дерев і мало квітів, однак були фонтани — все, що слугувало «парадності» урочистих прийомів.
Англійський стиль саду заснований на законах гармонії, спокою, які досягають цілеспрямованим розподілом світла і тіні. Він призначений для відпочинку та приватного життя. Основні його ознаки — різноманітність і контрастність. «Правильні» прямі доріжки поступаються місцем «неправильним», адже природі не притаманна пряма лінія. В садах починає панувати змієвидна лінія — стежки, береги озер або річок, стовбури дерев. Серпантинні доріжки, які з'явилися в 1731 р. в Гайд-парку в Лондоні, існують дотепер. У садах з'являються крихітні пагорбки, вільно розкидані групи дерев, що ростуть у природному безладді та ін.
Англійці впорядковують природу, зберігаючи враження натуральності: відкритий простір, ліси, озера, водоспади та струмки замість фонтанів. Ланселот Браун комбінував привабливість водної поверхні з хвилястими трав'янистими луками, розташовуючи групи дерев таким чином, щоб створити ефект світлотіні. З часом штучно насаджені групи дерев, лінії берегів та озер стали здаватися настільки природними, що навіть забулося, що вони задумані садівником-художником. Загалом, розбиваючи англійський сад, зважали на те, який вигляд він матиме восени й навесні, різної пори дня.
Англійський сад втілив два стилі: рококо і романтизм. Перший являв собою мікросвіт, тобто завершену картину. Сад був оточений поясом великих дерев, «живою» огорожею, що утворювала верхній ярус. Між деревами та перед ними саджали чагарник. У місцях, де відкривався гарний краєвид, це кільце розмикали. Посеред саду влаштували дерновий килим з маленькими групами надзвичайно красивих дерев та чагарників. На дерновому килимі саджали квіти, але небагато, щоб картина не була надто строкатою, двох-трьох груп квітів, кількох чагарникових груп або високих багаторічників цілком достатньо. Для того щоб квіти вражали своєю красою, їх особливим чином групували на зеленому тлі дерну, а також щодо дерев, чагарнику й рослин з оригінальним листям. І досі в Англії та Шотландії використовують такий спосіб саджання на газонах цибульних квітів (переважно улюблених у Великій Британії блідо-жовтих нарцисів): цибулини з силою викидають з мішка або відра і там, де вони впали, закопують у землю. Газон ретельно підстригають, щоб трава не глушила квітів.
Велику увагу приділяли добору фарб: червоне мало бути поруч із зеленим, жовте — з фіолетовим, синє — з оранжевим. Квіткові грядки — круглої, овальної або зірчастої форми. Найпопулярніші квіти: троянди, садові лілії, примули, нарциси, айстри. Біля води — рододендрони, у водоймищах — латаття. Внесок англійців у світове садівництво — газон та бордюр з однорічних трав'янистих рослин.
Газон — це площі, вкриті однаковою травою суцільно або із включенням поодиноких рослин, груп, квітникових клумб, що височать над трав'янистим покровом. Трава на газоні завжди низько скошена. Природний газон складається із суміші різних трав, переважно злакових. В англійських садах величезні газони оточують будинки суцільною зеленою ковдрою. Гармонійно зливаючись із навколишньою природою, вони є частиною загального пейзажу. Бордюр — смуга зелених насаджень обабіч доріжки, по краях майданчиків.
Оскільки сад стилю рококо (перша половина XVIII ст.) був мікросвітом, то це був мікросвіт пасторальний, у якому створювалися зручні куточки для усамітнення. Так з'явились ермітажі — місця, в яких перебувають пустельники. Зазвичай ермітаж облаштовували в лісистому куточку, в тіні, і він завжди був певною несподіванкою для тих, хто прогулювався стежками саду. Ермітажі будували у вигляді «китайських» будиночків з дахом із очерету, в арабському стилі з арабськими написами, гротів тощо. Англійський поет і садівник Олександр Поп винайшов новий тип садової будівлі — грот, побудований у вигляді класичної ротонди. Для підсилення враження до ермітажів іноді наймали пустельників. Але переважно вони були призначені для відлюднених роздумів будь-якого відвідувача, в них можна було сховатися від негоди, темряви. Таке розмаїття форм на невеличкому просторі викликало у людини усмішку, налаштовувало на кокетування, галантний настрій.
Стиль романтизму, що утвердився у другій половині XVIII — на початку XIX ст., зумовив перехід саду в парк. Огорожа зникає, і тепер чудові куточки природи вже стають не мікросвітом зі своїми особливостями, а частиною світу. Ермітажі розчиняються у парку. Взагалі парк прикрашають будівлі різних країн та епох. Англійська перпендикулярна готика головного садового будинку чудово гармонізує з довколишньою природою. Романтиків цікавить натуральна природа, оголене пустище, спів птахів — усе, що не є штучним. Вітер колише нестрижені віти, вкриває брижами і хвилює поверхню води — романтичний парк сповнений звуків. Якщо в садах стилю рококо найважливішою була форма об'єктів, то тепер головну увагу приділяють простору між цими об'єктами: галявині, повітрю, загальній атмосфері. Непомітно парк переходить у навколишню місцевість.
Культ старих дерев, який виник лише за романтизму, і дотепер живий в Англії. А тоді, у XVIII ст., Уїльям Кент навіть «саджав» мертві дерева, зважаючи на їх декоративний ефект. Генрі Рептон запропонував створювати сади з величезною кількістю квітів, причому певний вибір сортів тепер уже не був обов'язковий, а залежав лише від індивідуального стилю творців. Особливі парки кінця XVIII — початку XIX ст. були засновані на території гористої Шотландії. У них було гармонійно поєднано скелі, водоспади, дуби, сосни та ялини.
Англія довела Європі, що сади і парки — це високе мистецтво, пов'язане зі смаками суспільства, побутом і звичаями людей. Витвори рук англійських садівників справили великий вплив на розвиток садово-паркового мистецтва інших країн. До числа парків пізнього романтизму, що зазнали такого впливу, належать і відомі парки України: «Софіївка» в Умані і Воронцовський парк в Алупці. У «Софіївці» вражає уяву штучно розставлене гігантське каміння, рукотворні бурхливі струмки, каскади, водоспади, гроти та цікаві видові майданчики.

Література:

1. Каптерева Т. П., Быков В. Е. Искусство Франции 17 в. — М, 1989.
2. Художня культура світу: Європейський культурний регіон: Навч. посіб. / Н.Є. Миропольська, Е.В. Бєлкіна, Д.М. Масол, О.І.Оніщенко. – К., 2001.
3. Художня культура Європи: Навч. посіб. / Н.Є. Миропольська, Е.В. Бєлкіна, Д.М. Масол, О.І. Оніщенко. – Х., 2010.
4. Энциклопедия для детей. Т. 7. Искусство. Ч. 2. / Глав. ред. М. Д. Аксенова. — М., 2003.

Можливо Вам це буде цікаво 


Категорія: Конспекти уроків художньої культури, 11 клас | Додав: uthitel (06.02.2012)
Переглядів: 10993 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]