Мета: на основі фактичного матеріалу, додаткових джерел розглянути культуру Галицько-Волинської держави; розкрити особливості розвитку освіти, літератури, архітектури, мистецтва, містобудування в період Галицько-Волинської держави; розширити знання учнів за межами програми; розвивати вміння давати стислу характеристику пам’яткам культури, розкривати їх значення в історичному процесі; висловлювати власну думку, брати участь в обговоренні історичних питань; виховувати в учнів любов до рідного краю.

Обладнання: карта «Культура Галицько-Волинського князівства», ілюст­рації.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: рольова гра.

Епіграф уроку:

Старинний Галич, великий, багатий,
Обіймав пространь на п’ять годин ходу,
Вбирався в красні, золотії шати,
Багатство ткані з гори аж до споду,
Котрим сіяли церкви і палати,
І твердла кріпость князівського роду!

А. Могильницький

Хід уроку

І. Підготовчий етап

За 2-3 тижні до уроку учні розподіляють між собою ролі: «книжник Тимофій», «співець Митуса», «скульптор-умілець Авдій», «будівничий-архітектор Олекса», літописець, Ярослав Пастернак, архівісти, енциклопедист.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку

Учитель. Культура Галицько-Волинської Русі XII-XIII століть є складовою частиною культури давньоруської. При тому вона відчутно відрізняється значними локальними рисами від культури інших земель Русі - південних і північних, виявляючи чималу самобутність й оригінальність. Про це ми поговоримо на сьогоднішньому уроці, на який завітали діячі культури тієї доби, а також «працівники» архівів та видатний «археолог» України Ярослав Пастернак. Тож не будемо зволікати з часом і надамо їм слово.

ІІІ.  Виклад основного матеріалу

Літописець. І почнемо нашу розповідь про культурні традиції стародавнього Галича.

Роль освіти та писемності завжди була ознакою могутності та культурності будь-якої держави. Книги - це ріки, що наповнюють світ, це джерело мудрості, адже в них глибина незміряна...

Книжник Тимофій. Повсюдно у містах (і при церквах у сільській місцевості) існували школи, в яких навчали елементарної грамоти. Наявність таких шкіл на Волині засвідчує житіє іконописця Петра. У семи­річному віці батьки віддали його «книжкам навчатися». Про знач­не поширення освіти, принаймні серед заможних кіл населення Галицько-­Волинської Русі, опосередковано свідчать пам’ятки давньоруської писемності XII-XIII століть.

1-й архівіст. «...в тивуна, князя Володимира Васильковича, Петра був син на ім’я Лаврентій, його ж віддав навчатися святим книгам...».

«...був він книжник і філософ, якого не було в усій землі й по ньому не буде».

Книжник Тимофій. Галицькі храми і монастирі були головними місцями зберігання книжкових багатств князівства. Так, студійний монастирський устав, який діяв у Галичі, вимагав створення при монастирях бібліотек. Найбільша книгозбірня знаходилася при Успенському кафед­ральному соборі. Зрозуміло, що цьому сприяв його фундатор, князь Яро­слав Осмомисл.

Учитель. Які ж книги зберігались та переписувались в Успенській бібліотеці?

2-й архівіст. З розповідей галицько-волинського літописця від 1288 року дізнаємося, що для повноцінного відправлення церковно-літургійного правила ритуалу потрібен корпус  книг - Євангеліє, Служебник, Молитовник, Тріод, Перемийники і дві найважливіші книги церковного світу - Октоїх та Ірмологіон.

Книжник Тимофій. До найвизначніших галицьких рукописних книг належить Галицьке Євангеліє 1144 року. Літературний шедевр, написаний старослов’янською мовою на 228 аркушах, має багате оздоблення кіноварними ініціалами та заставками. В основі орнаментики заставки лежить мотив трилисника, вписаного в чотири великі кола. У колориті переважають червоний, синій та охровий кольори. В Галичі були створені видатні пам’ятки давньоруської писемності: Добрилове Євангеліє 1164 року, Галицьке Євангеліє 1266 року, «Євангеліє тлумачення слова Святого Георгія», «Поучення Георгія Сіріна» (XIII ст.).

Історик. Любов до знань і освіти виявлялась у представників панівної верхівки та заможних людей також у розкішному оздоб­ленні книжок.

Літописець. В єпископію Перемишльську дав князь Володимир Василькович Євангеліє-апракос, обкуте сріблом з перлами, яке він сам колись переписав. А в Чернігів до єпископії він послав Євангеліє-апракос, писане золотом, обкуте сріблом з перлами, а посередині його обкладинки було викладено образ Спаса у фініфті.

Історик. З наведених цитат можна зробити висновок, що Галицько-Волинська держава була одним із чільних на Русі осередків культури, де працювали висококваліфіковані переписувачі книжок та художники, що винахідливо й розкішно їх прикрашали.

Учитель. Дякуємо нашим гостям за чудову розповідь про писемність та освіту Галицько-Волинського князівства, а зараз надамо слово «книжнику Тимофію», що розповість нам про літературу, та літописцю, який розкаже про літописання Галицько-Волинської держави.

Книжник Тимофій. Історико-літературні повісті, логічним і високохудожнім продовженням і підсумком яких став Галицько-Волинський літопис, народжуються в Галичині досить рано, в часи існування ще не з’єднаних між собою та осібних Перемишльського, Теребовлянського і Звенигородського князівств. Першою галицькою повістю серед тих, які дійшли до нас, була оповідь про осліплення 1097 р. Давидом Ігоровичем волинським теребовлянського князя Василька Ростиславича. Повість вийшла з-під пера якогось Василія, здогадно, дружинника осліпленого князя.

До нашого часу збереглися такі яскраві літературні пам’ятки галицько-волинського походження: Бучацьке Євангеліє (XIII ст.), Холмське Євангеліє (XIII ст.), Хутинський Служебник (XIII ст.), Христинопільський апостол (XII ст.).

Старовинні галицькі книги були справжніми коштовностями як з огляду на їхню мистецьку вартість, так і зважаючи на ті дорогоцінні матеріали, які витрачалися на їх оздоблення та виготовлення. Наприклад, для виготовлення 228 аркушів Галицького Євангелія 1144 року потрібні були шкури з цілої череди телят чи ягнят - понад 45 голів. Щоб підготувати для письма пергамент, шкуру промивали, золили в розчині й очищували від залишків м’яса і шерсті. Потім їх обробляли крейдою та яйцями і розтягували для висихання на рамах.

Літописець. Для книжної культури княжого Галича особливо показовим є той факт, що представники вищої духовної ієрархії взяли щонайактивнішу участь у написанні Галицько-Волинського літопису - визначної пам’ятки української писемності XIII ст. Авторами книги, а це не підлягає жодному сумніву, були: княжий печатник, а згодом митрополит Кирило, письменник-професіонал Тимофій і холмський єпископ Йоан. Так, російський академік Б. Рибаков вважає книжника Тимофія автором тих частин Галицького літопису, де викладено події з 1218 по 1228 рік. У політичному маніфесті Тимофія відчувається ерудиція доброго знавця Біблії і літературний талант, його вміння вибудувати на основі сюжетів старозавітної історії, зокрема Книги Вихід, суспільний протест проти ворохобників Галицької землі.

І, хоча Галицько-Волинський літопис можна віднести до класичних творів князівсько-дружинного епосу, в ньому також «християнське забарвлення, за оцінкою М. Грушевського, було загальною прикметою нашої старої історографії».

Енциклопедист. Галицько-Волинський літопис був відкритий 1809 р. знаменитим істориком М. Карамзіним. Він винайшов для науки рукопис Іпатіївського зводу, заключною частиною якого якраз є наше джерело, що складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: літопису Данила Галицького (1205-1258 рр.) і Волинського літопису (1258-1290 рр.). Це джерело є історико-літературним і публіцистичним твором, присвяченим історії Галицько-Волинської Русі, інших руських князівств, а також Угорщини, Польщі, Австрії, Литви і землі ятвягів.

Історик. Ряд досліджень доводять, що така видатна літературна пам’ятка, як «Слово о полку Ігоревім», можливо, написана вихідцем із Галицько-Волинського князівства. А це свідчить про розвиток літератури та літописання у вищезгаданий період.

Учитель. Продовжимо нашу розповідь-мандрівку культурною спадщиною Галицько-Волинської держави. Зараз черга «будівничого Олекси» розповісти про містобудування та архітектуру.

Будівничий Олекса. Структура і зовнішній вигляд галицьких і волинських міст у цілому були характерними для Південної Русі, однак вони мали місцеві особливості. Здебільшого таке місто складалося з об­несеного валами чи кам’яними стінами з баштами й оточеного наповненими водою ровами «дитинця» або «града», всередині якого стояли княжий палац чи будинок намісника або коменданта, соборний храм та інші церк­ви, добротні житла бояр, дружинників, заможних городян - так званого міського патриціату. Для будівництва «града» зазвичай обирали узвишшя, «гору», звідки він домінував над «підгороддям», тобто передмістям, яке називали посадом. Посад також укріплювався, але легким дерев’яним острогом. У ньому мешкали ремісники і торговці, там же тулилася в земляних хижах біднота. Головний ринок міста «торг» розміщувався на посаді.

Характерною особливістю Галицької землі стало те, що, на відміну від Київської, Чернігівської, Новгородської чи сусідньої Волинської, бояри здебільшого жили не в самому місті, а неподалік від нього.

Учитель. Згадайте, хто з князів будував міста в Галицько-Волинському князівстві.

(Учні дають відповідь, цитуючи «Галицько-Волинський літопис».)

Будівничий Олекса. Історики та археологи справедливо вважають наявність кам’яних палаців і храмів одним із головних свідчень високого рівня соціально-економічного розвитку давньоруських міст. Галицькі і волинські міста багаті на кам’яні споруди. Перші такі храми з’явились на території Галицько-Волинської Русі дуже рано: з кінця IX - на початку X ст. Однак то був вплив західної, в даному разі чеської архітектури. До цього часу вчені відносять й розкопані в Перемишлі рештки білокам’яної церк­ви-ротонди з круглою алтарною абсидою.

Переважна більшість галицьких храмів (Спаська, Кирилівська, Пантелеймонівська церкви) зберігають традиційну візантійську конструктивну основу. Вершиною сакрального мистецтва княжого Галича стало спору­дження Ярославом Осмомислом у 1157 р. Успенського кафедрального собору. Всього в стародавньому Галичі нараховувалося 20 церков. До наших днів зберігся частково один - храм святого Пантелеймона (с. Шевченкове, Галицького району). Багато уваги в державі приділялось будівництву оборонної архітектури. Але докладніше про галицьку архітектурну школу нам розповість археолог Ярослав Пастернак.

Ярослав Пастернак. Я, Ярослав Пастернак, першовідкривач і дослідник трьох храмів княжого Галича, сформулював власну історичну і художню схему розвитку галицької архітектурної школи. Слідом за Пеленським та Крип’якевичем я характеризував її як таку, що «полягала у видатній сполуці східного, візантійського, і західного, романського, стилю в одну гармонійну цілість; тому-то галицькі церкви не були ані виключно романські, ані суто візантійські: візантійськими вони були в плані, але мали на своїх стінах, виконаних у романському стилі, різьблення й інші археологічні фрагменти».

Учитель. Дякуємо нашим гостям за чудову відповідь, а зараз розглянемо питання розвитку образотворчого та прикладного мистецтва. Це зроблять у своїх виступах скульптор-умілець Авдій та історик.

Історик. У багатьох музеях України та зарубіжжя зберігається величезна кількість ювелірних виробів волинського і галицького походження: скроневі кільця, сережки, ковтки, браслети, намиста, хрестики, різноманітні речі з дорогоцінних металів і міді, а також з кістки, дерева, ­шкіри.

Так, у винятково складній техніці виготовлено знайдений у Галичі чудовий золотий ковток із дорогоцінними емалями, у львівській церкві Святого Юра зберігається дзвін, на якому написано, що його відлив Яків Скора, русин за походженням.

Набагато гірше збереглися пам’ятки образотворчого мистецтва: скульп­тура, фресковий живопис, ікона, книжкова мініатюра тощо.

Скульптор-умілець Авдій. Давні галицькі архітектори і майстри декоративно-прикладного мистецтва охоче послуговувались такими видами образотворчого мистецтва, як скульптура і дрібна пластика. До найвизначніших скульптурних зображень належали Збручанський Святовид, кам’яні споруди з села Іванівці на Поділлі, язичницькі божества, знайдені в селах Підгороддя, Лопушка, Хотимирі, що на Прикарпатті. Фундаменти Успенського собору містять у собі фрагменти архітектурної різьби. З декоративного оздоблення апсид собору походять дві маски - людська і левова. Галицькі князі перейняли з Візантії звичай ховати членів правлячої династії в кам’яних саркофагах, прикрашених плоскорізьбою. У подібному саркофазі поховано Ярослава Осмомисла, який сьогодні зберігається в Івано-Франківському обласному краєзнавчому музеї. Успенський собор прикрашений художньо обробленим ­каменеем - скульптурним рельєфом із зображенням змієподібного дракона. Щодо художньо-ужиткового мистецтва, то тут були поширені і ху­дожня кераміка, і художній метал. Археологічні дослідження доказово свідчать, що фрескові розписи мали галицькі церкви Святого Спаса і Пророка Іллі. Успенський собор, окрім фресок, був прикрашений ще й мозаїками. Церковні розписи нагадували художню ілюстрацію Святого Письма.

До старовинних галицьких ікон належить «Покрова Богоматері» (XII-XIII ст.), вимальована на яловій дошці, Бовшівська ікона Богоматері (XII ст.). Безцінною пам’яткою монументальної кам’яної пластики є рельєф, вмурований над головним входом Успенської церкви, в основу якого покладено сюжет «Смерть Марії». Отож бачимо, що в Галицько-Волинській державі активно розвивалося й образотворче мистецтво.

ІV.  Підсумки уроку

Учитель підбиває підсумок, виставляє оцінки.

- У культурі Галицько-Волинської доби виразно спостерігалося поєднання слов’янської спадщини і нових рис, поява яких була зумовлена зв’язками з Візантією і Центральною Європою, країнами Сходу. Також князівству належить почесне місце у формуванні української культури, у зміцненні її зв’язків з культурами інших народів.

V.  Повідомлення домашнього завдання

Можливо Вам це буде цікаво