Уроки 24–25

Розвиток економіки України в середині 60-х — на початку 80-х рр.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну послідовність та зв’язки між головними подіями періоду «застою» в Україні; порівнювати реформи М. Хрущова з реформами другої половини 60-х рр.; визначати причини і наслідки реформ; пояснювати на основі карти основні тенденції економічного і соціального розвитку України у 60–80-ті роки XX ст.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Хід ур оку

І. Організаційний момент уроку

ІІІ . Мотивація навчальної діяльності

Робота з документамим

«За багатьма найважливішими показниками, особливо за обсягами промислової продукції та капіталовкладеннями, Україна досягла рівня, який мав увесь Радянський Союз напередодні Вітчизняної війни» (П. Шелест).

«Отже, для соціально-економічного розвитку України в період від 1965 до 1985 р. були характерні диспропорційність, затухання, тенденція до стагнації. Кризові явища дедалі більше поглиблювалися під впливом особливостей функціонування господарства республіки (станом в екології, деформованою структурою розміщення продуктивних сил та ін.) (О. Д. Бойко).

ЗапитанняЧому такі різні оцінки розвитку ситуації і хто з двох авторів помилявся?

ІІІ . Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Спроби реформування економіки в другій половині 60-х рр.

У ч и т е л ь. Спроби М. Хрущова послабити владу партійної бюрократи, бодай частково обмежити матеріальні привілеї номенклатурної еліти, децентралізувати управління економікою зумовили його усунення з посади14 жовтня 1964 р. пленум ЦК КПРС Першим секретарем ЦК КПРС обрав Леоніда Брежнєва, посереднього політика, колишнього партійного функціонера з Дніпропетровщини.

Пленум звинуватив Хрущова у суб’єктивізмі і волюнтаризмі, адмініструванні й поспішному експериментуванні, недооцінці економічних законів соціалізму, порушенні норм партійного життя, принципів партійного керівництваГостра критика економічної політики М. Хрущова зобов’язувала нове керівництво розробити власну концепцію розвитку економіки.

Почали з сільського господарства, зокрема із запровадження нових принципів закупівлі продукції: твердого планування, збільшення заготівельних цін, доплат за надплановий продаж, підвищення матеріальної зацікавленості селян.

Ці заходи дещо пожвавили сільськогосподарське виробництво, але суттєво вплинути на стан справ не змогли. Адже вони не змінювали виробничих відносин на селі, за якими селянин залишався підневільним. Майже узаконена система розкрадання, зневага до збереження вирощеного поглиблювали непривабливу картину колгоспно-радгоспного буттяНизька ефективність колективізованого й одержавленого господарювання на селі особливо яскраво виявлялася, коли порівнюють його продуктивність з віддачею особистих підсобних господарств.

Займаючи лише 5,8 % земельних угідь України, останні, наприклад, 1970 р. забезпечили майже три чверті загального виробництва картоплі, третину — молока, овочів, м’яса (серед іншого свинини — близько половини), 61,9 % яєць.

Брежнєвська аграрна політика була «одностайно» підтримана партійним керівництвом України як єдино правильний шлях, протее сільське господарство не досягло запланованого рівня. Причини вбачалися у повільній реалізації вказівок, послабленні контролю, зниженні відповідальності за доручену справу, поверховості керівництва.

Програма економічної реформи в промисловості передбачала ліквідацію раднаргоспів, що означало обмеження прав союзних республік і їх територіальних органів, відновлення всевладдя союзних міністерств. 90 % підприємств республіки підпорядковувались Москві. У розпорядженні уряду УРСР залишилась фактично місцева промисловість. Жовтневий (1965 р.) пленум ЦК Компартії України схвалив це рішення ЦК КПРС, зазначивши, що ліквідація раднаргоспів має винятково важливе політичне і народногосподарське значення, хоч не так давно, у квітні 1957 р., пленум ЦК КПУ констатував народногосподарське значення саме запровадження

раднаргоспів.

Реформа мала негативні як економічні, так і політичні наслідки: перервались усталені народногосподарські зв’язки, збільшилася собівартість продукції, погіршилася дисципліна поставок, почастішали зустрічні поставки одних і тих самих матеріалів, сировини і палива. Позбавлення республік права управляти підприємствами на своїй території, насадження централізаторських тенденцій, посилення адміністративно-командних методів управління — все це позбавляло реформу реальних перспектив.

Водночас реформатори прагнули послабити прояви місництва, прискорити технічний прогрес. Було запропоновано нову систему оцінки діяльності підприємств (за реалізацією продукції, рівнем рентабельності, виконанням плану поставок). Планувалося розширення прав підприємств, їхньої самостійності на основі повного госпрозрахунку. Але запровадження цієї концепції в економічну практику здійснювалось повільно і непослідовно. На заваді змінам стояв бюрократичний апарат.

Складання таблиці

Учні по групах складають таблицю за розповіддю вчителя й матеріалами підручника.

• 1-ша група — І етап реформ 1964–1965 рр.

• 2-га група — реформування сільського господарства в 1965–1969 рр.

• 3-тя група — реформування промисловості в 1965–1969 ррЗапитання

Порівняйте показники першої і другої половини 60-х років і зробіть висновки.

Економічне становище УРСР у 70-ті — на початку 80-х рр. XX ст.

Складання тез

За розповіддю вчителя учні складають тези, що характеризують розвиток економіки в цей період.

У ч и т е л ь. 70–80-ті роки відзначалися подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік. Союзні відомства на свій розсуд використовували багатства і трудові ресурси України. Лише вони монопольно вирішували, де, скільки і коли будувати, що в Україні виробляти та куди направляти, їх головним аргументом була економічна доцільність, хоча за цим приховувалась глибинна політика збереження радянської імперії. Першочергова увага приділялась вугільній промисловості, чорній металургії, важкому та електротехнічному машинобудуванню, військово-промисловому комплексу. В Україні споруджувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони будувалися за застарілими проектами і технологіями, що призводило до забруднення довкілля. На Донбасі, в промислових центрах Наддніпрянщини, Західної України, у багатьох містах інших регіонів республіки рівень забрудненості повітря значно перевищував допустимі норми. За оцінками спеціалістів, забруднення України відходами мінерально-сировинного комплексу відбувалося вдесятеро інтенсивніше, ніж Радянського Союзу загалом.

Водночас погіршувалося становище з водою; у республіці інтенсивно будувалися підприємства «великої хімії», причому форсована «хімізація» більшості регіонів не відповідала потребам України «Штучні моря» поглинули близько 1 млн гектарів чудових родючих земель. Про недоцільність побудови Київського, Кременчуцького та інших водоймищ попереджали науковці, літератори, публіцисти, протестували місцеві жителі, які вимушені були переселятися, залишаючи рідні місця. Проте влада проігнорувала думку громадськості. Протягом короткого часу в Україні без належного обґрунтування, розрахунків, за застарілими і недосконалими технологіями, без урахування геологічних особливостей місцевості було споруджено 8 атомних електростанцій. Центральні міністерства й відомства довели концентрацію атомних електростанцій в Україні до небезпечного рівня. Необхідності в цьому, з точки зору інтересів народного господарства республіки, не було.

В Україні виробляли 21 % загальносоюзного обсягу електроенергії, причому в республіці використовували лише частину, а решту передавали до сусідніх республік й експортували за кордон.

Вирученими за продаж електроенергії коштами розпоряджалися ті ж таки центральні відомства. Як і в попередні десятиліття, у 60–80-х роках Україна залишалася одним із найважливіших виробників зброї та різноманітних видів військової техніки. Замовлення військовиків виконували кращі підприємства, там концентрувалися найбільш кваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, вчені, туди спрямовувались найбільш якісна сировина і матеріали. В Україні сформувався потужний військово-промисловий комплекс (ВПК), основу якого становило керівництво армії та оборонні підприємства. Це був додатковий фактор централізації радянської економіки, що не знав ні національних меж, ні місцевих особливостей, ні республіканських кордонів і мав тенденцію до необмеженого зростання, посилення політичного впливу, підпорядкування своїм інтересам усіх цивільних структур. Водночас розвиток галузі, що займалася випуском товарів народного споживання в республіці, тривав дуже повільно. Більшість машин та обладнання підприємств легкої і харчової галузей промисловості застаріли, а ефективність їхньої роботи була дуже низькою. Через це незадовільною була і якість вітчизняних товарів, багато з яких, до того ж, були дефіцитними.

Згортання економічної реформи означало придушення господарської ініціативи, ледь помітної самостійності підприємств, нових економічних методів управління виробництвом, повернення командно-адміністративної системи до звичних директивних засобів керівництва. Панівним залишився екстенсивний шлях розвитку виробництва, тобто зростання обсягів досягалося за рахунок залучення додаткової робочої сили, будівництва нових підприємств на старій технічній основі, нарощування капіталовкладень, розширення посівних площ тощо.

У результаті основні виробничі фонди України в 1966–1985 рр. майже почетверилися, кількість робітників і службовців зросла в 1,5, а капіталовкладення — у 2,5 раза. Проте якщо у першому п’ятиріччі цього періоду обсяг промислової продукції, згідно з офіційною статистикою, збільшився на 50 %, то в останньому — лише на 19, середньорічний приріст продукції сільського господарства знизився з 3,2 до 0,5 %, темпи зростання продуктивності суспільної праці зменшились у 2,2 раза, національного доходу — у 2,5 раза, реальні доходи населення — у 2,6 раза. Створити комплексний міжгалузевий план не вдалося, як і зробити стимулювання залежним від результатів праці. Розбіжність інтересів трудівника, підприємства і суспільства, нежиттєздатність виробничих відносин зумовили крах економічних новацій.

Замість того щоб виробничі пропорції регулювати потребами споживання, тобто ринком, соціалістична система запровадила плановість, волюнтаристськи встановлені показники. Окрім того, у 70–80-ті роки надзвичайно поширилася практика коригування планів у бік зниження. Все це перетворило країну у суспільство тотального дефіциту. Катастрофічно бракувало металу, будівельних матеріалів, обладнання, палива, паперу, кормів, транспортних засобів тощо. Водночас виробляли чимало нікому не потрібних речей, і це робили лише тому, що вони були включені в план.

Високорозвинені країни побудували постіндустріальне суспільство, вступили в технотронну еру. Україна ж у складі СРСР все ще продовжувала індустріалізацію. Але вилучення з виробництва застарілого устаткування, середній вік якого 1985 р. становив 28 років, відбувався дуже повільно. Зношеність основних виробничих фондів становила 1961 р. — 28 %, а 1985 р. — 43 %. Хронічним стало невиконання «накреслених» партійними з’їздами планів.

Економіка республіки, як і всієї країни, стрімко наближалася до кризи.

У цей час Україна все ще зберігала за собою роль однієї з найважливіших

паливно-енергетичних, металургійних та машинобудівних баз країни. Проаналізуйте і зробіть висновки за даними, наведеними в діаграмі та на графіку.

У зошиті учні записують тези щодо розвитку економіки України.

Негативні тенденції в розвитку економіки України

1. Несприятлива демографічна ситуація:

а) приріст у 80-х роках знизився порівняно з 60-ми рр. у 4 рази;

б) міграційні процеси, основний напрямок яких — переселення із сіл до міст (у 1961–1986 pp. міське населення зросло з 20,6 млн до 33,7 млн осіб, або на 63,6 %, водночас сільське населення зменшилося на 23 %);

в) динаміка вікового складу розвивалась у бік зростання людей похилого віку (якщо 1960 р. співвідношення числа пенсіонерів і зайнятих у народному господарстві становило 1:3,8, то 1985 р. — вже 1:2).

2. Домінування зрівнялівки в оплаті праці. Якщо 1946 р. співвідношення між 10 % трудящих, що одержали найвищі, і 10 %, що мали найнижчі заробітки, становило 1:7,2, 1956 р. — 1:4,4, то 1988 р. — 1:3,5. Отже, захисна функція заробітної плати переважала над стимулюючою, що не сприяло активізації людського чинника на виробництві3. Криза організації праці. Тобто нездатність існуючої системи забезпечити ефективне, раціональне використання людських ресурсів та інтелектуального потенціалу. Незважаючи на те, що з питання НТР було прийнято 40 (!) постанов ЦК КПРС, а в 1976–1980 pp. — майже 200 комплексних програм розвитку народного господарства (енергетична, продовольча, меліоративна тощо), кардинальних позитивних зрушень не відбулося.

4. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного господарського комплексу. Можна погоджуватися чи не погоджуватися з твердженням американського економіста Холланда Хантера, який констатує, що вилучення поточного доходу України й використання його в інших регіонах СРСР є визначальною ознакою економічної історії України. Можна також піддавати сумніву обґрунтованість розрахунків британського вченого Пітера Вайлза, відповідно до яких Україна регулярно вносила до радянського бюджету на 10 % більше, ніж отримувала з нього. Водночас цілком очевидно, що у цей період постійне зміщення паливно-енергетичного комплексу СРСР на Схід та зростання питомої ваги воєнних витрат вимагали перекачування з України значної частини фінансових, матеріальних та людських ресурсів.

Проте Україна мала особливості власного економічного розвитку, які ще більше ускладнювали ситуацію в республіці:

1. Деформована структура розміщення продуктивних сил. Ця структура склалася фактично ще за довоєнних п’ятирічок, коли на підставі аналізу наявних природних ресурсів союзним центром було вирішено зробити акцент на першочерговому розвитку у республіці таких галузей, як вугільна промисловість, чорна металургія, важке та електротехнічне машинобудування.

У 60–80-х роках ці галузі дістали новий імпульс, відбувся інтенсивний процес прирощення потужностей, що ще більше посилило деформації в економіці України. Ніякими аргументами не можна виправдати те, що в республіці, на яку припадало 2,6 % території Радянського Союзу, у цей час було побудовано і будувалися надалі майже 40 % атомних енергоблоків. До речі, частина з них (Чорнобильська, Хмельницька, Південноукраїнська) мали працювати не на Україну, а виробляти електроенергію для європейських країн РЕ В. Внаслідок незбалансованого розвитку господарства республіки частка галузей, що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29 %, тоді як у розвинених країнах цей показник становив 50–60 % і більше. Деформації в економіці зумовили не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення екологічних, демографічних та соціальних проблем.

2. Катастрофічна екологічна ситуація. Перекоси в розміщенні продуктивних сил стали причиною різкого зростання техногенного навантаження на природу, що у 6–7 разів перевищувало загальносоюзний рівень. У цей час щорічно промисловими об’єктами в атмосферу та водний басейн викидалося понад 10 млн тонн шкідливих речовин. Екологічну ситуацію в республіці ускладнювало нераціональне розширення посівних площ у сільському господарстві. Ступінь розораності території України сягав 57 %, а в степовій зоні — 73 %. Розораність безпосередньо сільськогосподарських угідь становила 80 % протии 25 % у США і 48 % у Франції. Це спричинило активізацію ерозійних процесів, через що Україна щороку втрачала до 600 млн тонн родючих ґрунтів. Катастрофічні екологічні процеси посилили гостроту демографічних проблем, оскільки питома вага населення республіки, зайнятого у галузях із шкідливими для здоров’я умовами праці, становила в Україні 53 %. У складній екологічній ситуації опинилося населення міст, адже, наприклад, третину території Львова займали промислові підприємства, у Чернівцях вироблялися майже три чверті промислової продукції області. Цей перелік екологічних негараздів України можна продовжувати.

3. Значна зношеність основних виробничих фондів. Рівень їхньої спрацьованості в промисловості республіки збільшився від 28 % у 1961 р. до 43 % у 1985 р. Характерно, що основні виробничі фонди України зношувалися швидше, ніж загалом по країні, оскільки частка старих підприємств була вищою. А от за темпами зростання основних виробничих фондів республіка посідала 1986 р. останнє, 15 місце у Р адянському Союзі.

4. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками. За період від 1960 р. до 1985 р. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промисловості посідала 13 місце в СРСР. Не кращим був і стан сільського господарства — республіка за темпами збільшення валової продукції 1960 р. посідала 11 місце, а 1985 р. перемістилася на 13. З огляду на це, закономірним є той факт, що і за темпами зростання виробленого національного доходу за період 1980–1986 pp. Україна посідала те саме 13-те місце в Радянському Союзі. Трохи кращими були показники реальних доходів на душу населення, відповідно до яких республіка 1980 р. поділяла 12–14 місця, а 1985 р. — 5–6-те.

ІV. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Які економічні реформи були здійснені протягом 60–70-х рр. ХХ ст.?

2. З якою метою вони проводились?

3. Що заважало їх проведенню?

4. Які негативні тенденції проявлялись в економіці України?

5. Що свідчило про «застій» в економіці?

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника

Можливо Вам це буде цікаво