Меню сайту
Категорії розділу
Нові коментарі
Дякую
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Головна » Статті » Вчителю-предметнику » Конспекти уроків історії України 10 клас |
Уроки 9–10 Розвиток культури в Україні на початку XX ст.
|
Уроки 9–10 Розвиток культури в Україні на початку XX ст. Мета: охарактеризувати особливості розвитку культури України на початку ХХ ст., детально розглянувши розвиток української освіти та науки, музики і театру, архітектури й живопису, з’ясувати, яку роль відіграла католицька церква та діяльність національно-спортивних товариств в піднесенні національної свідомості населення Західної України; розвивати в учнів уміння аналізувати та систематизувати матеріал, робити висновки, здійснювати порівняння історичних явищ та подій, удосконалювати навички роботи з історичними джерелами, давати історичну характеристику діячам культури; сприяти патріотичному вихованню учнів, а також виховувати в них естетичні смаки та уподобання. Основні поняття: «культура», «освіта», «наука», «мистецтво», «архітектура», «живопис», «греко-католицька церква». Обладнання: документи, ілюстрації, портрети діячів культури, мультимедійний проектор. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Очікувані результати Після цих уроків учні зможуть: • визначати хронологічну послідовність явищ культурного життя; • характеризувати особливості розвитку культури України на початку ХХ ст.; • на основі аналізу різних джерел інформації: а) називати та конкретизувати фактами основні ознаки розвитку духовного життя; б) описувати явища й пам’ятки культури цього періоду. Хід уроків І. Організаційний момент ІІ . Актуалізація опорних знань учнів Бесіда за питаннями 1. Яким був стан освіти в Україні у ХІХ ст.? 2. Н азвіть відомих діячів української культури другої половини ХІХ ст. Який внесок вони зробили в розвиток культури? 3. Визначте найпомітніші досягнення українського живопису та архітектури. 4. Що вам відомо про діяльність церков, які діяли в Україні в ХІХ ст.? Яку роль вони відігравали в українському національному русі? ІІІ . Мотивація навчальної діяльності У ч и т е л ь. На початку ХХ ст. культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції ХIХ ст., а з іншого — відбувався активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях: • збереженні національно-культурних традицій (народницька теорія); • орієнтації на західноєвропейський процес у царині художньої культури (європеїзація, модернізм). Крім того, розвиток української культури на початку ХХ ст. відбувався в умовах, що характеризуються двома протилежними тенденціями: 1. Наростання національно-визвольного, революційного руху, підйом якого припадає на період революції 1905–1907 рр. В результаті розгортання цієї боротьби царизм вимушений був піти на поступки українцям, що в цілому сприяло розвиткові культури. 2. Шовіністична політика царату, яка продовжувала денаціоналізацію та русифікацію, репресії щодо українців негативно впливали на розвиток культури. Проблемне запитання уроку Наприкінці вивчення теми дайте відповідь на запитання: • Чи простежуються в українській культурі початку ХХ ст. ознаки європейського модернізму? Свою думку аргументуйте. ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу Учні поділяються на групи і починають розгляд питань з даної теми. Кожна група працює над одним із питань теми. На чолі групи призначається учень-експерт, який готував відповідне питання вдома. Учням дозволяється користуватися підручником. Також групам для опрацювання пропонуються джерела інформації. В кінці роботи кожна група демонструє результати своєї роботи. Освіта 1-а група Матеріали до уроку Під тиском революційних подій 1905–1907 рр. царизм змушений був скасувати укази 1863, 1876, 1881 рр. щодо української мови. Кількість початкових шкіл в Україні зросла з приблизно 17 тис. у 1897 р. до 18,7 тис. у 1911 р.; 1912 року було відкрито багато вищих 4-річних початкових училищ, але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним. У 1914–1915 рр. діяли 452 середні школи (140 тис. учнів) та 19 вищих навчальних закладів (26,7 тис. студентів). У Західній Україні освітянський рівень був ще нижчим, оскільки його гальмувала австро-угорська влада. Понад 980 галицьких сіл (із 6240) взагалі не мали шкіл. Середніх шкіл було 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині діяла лише одна українська гімназія, в Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою. Напередодні революції 1917 р. становище освіти дещо поліпшилося. У Києві, Харкові, Одесі діяли Вищі жіночі курси. Було відкрито Фребелівський жіночий педагогічний і комерційний інститути в Києві, технологічний і ветеринарний у Харкові, засновано Київську та Одеську консерваторії. У Західній Україні працювали Львівський і Чернівецький університети, а також політехнічний інститут і Академія ветеринарної медицини у Львові. В Україні налічувалося 27 вищих навчальних закладів (35 тис. студентів). Проте не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні. Освітянську і культурну діяльність продовжувало товариство «Просвіта», яке до 1914 р. заснувало в Галичині до 2 880 читалень, 430 народних будинків, школи, гуртки художньої самодіяльності тощо. У 1913 р. в Україні виходило лише 19 україномовних періодичних видань, тоді як у Галичині — 66. Російських газет і журналів видавалося 226. Позитивно впливали на культурно-просвітню роботу народні будинки, засновані земствами на їхні кошти, при яких діяли різні гуртки та курси. Проте перед війною діяльність «Просвіти» та видання книг українською мовою було заборонено. У 1913 р. з 5 283 книг, опублікованих в Україні, лише 176 вийшли українською мовою. Завдання • Обґрунтуйте актуальність питання в той час про навчання українською мовою в школах в Україні. Загальне обговорення 1. Порівняти стан освіти в Н аддніпрянській Україні і на західно-українських землях на початку ХХ ст. 2. Які ви можете назвати чинники, що сприяли розвитку освіти і гальмували її розвиток? Наука. Видатні вчені 2-а група Історична довідка Заболотний Данило Кирилович (1866–1929) — видатний український мікробіолог і епідеміолог, академік АН СРСР (з 1929), академік АН УРСР (з 1922; 1928–1929 — її президент). Наукові праці присвятив вивченню чуми, холери, дифтерії, тифу, дизентерії тощо. Керував численними протиепідемічними експедиціями, виїздив для вивчення чуми в Індію, Аравію, боровся з епідемією чуми в Шотландії та ін. Організував Інститут мікробіології АН УРСР. Першим запропонував ефективні способи боротьби з чумою. Матеріали до уроку Вчені-ботаніки С. Навашин і В. Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Алжиру. Чимало відомих вчених через політичні переслідування змушені були емігрувати. Так, видатний біолог І. Мечников, який тривалий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (лат. immunis — вільний, грец. logos — вчення) — науки про захисні властивості організму. Розвиткові вітчизняної авіації сприяв перший аероклуб,відкритий в Одесі у 1908 р. Його вихованці М. Єфимов і С. Уточкін брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях, де встановлювали рекорди швидкості, висоти і тривалості польоту. Відомими вченими тих часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки були Д. Рожанський, Т. Кравець, М. Пильчиков. Історичну науку України гідно представляли О. Єфименко, В. Барвінський, Д. Багалій, І. Лучицький, В. Іконников та ін. Завершений О. Єфименко наприкінці 90-х років рукопис «Історія українського народу» було видано російською мовою в Петербурзі під час революції 1905–1907 рр. Там же вийшов її двотомний збірник праць «Південна Русь». Єфименко була першою в імперії жінкою, яка 1910 р. здобула вчений ступінь почесного доктора історичних наук. Демократичний підхід щодо висвітлення питань соціально-економічної історії Лівобережної України XVII–XVIII ст. простежується у працях В. Барвінського («Селяни в Лівобережній Україні в XVII–XVIII ст.») та ін. Слобідська Україна була в центрі досліджень відомого історика Д. Багалія, автора фундаментальних праць з історії Харкова, української культури на Слобожанщині. Розвиткові суспільствознавчих наук сприяли чотиритомний словник «Словарь української мови», упорядкований Б. Грінченком, тритомна «Українська граматика» А. Кримського, упорядковані й науково прокоментовані В.Гнатюком багатотомні фольклористичні та етнографічні дослідження з життя українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття. У 1908 р. в Петербурзі опубліковано українською мовою «Історію України-Русі» М.Аркаса. Історичні довідки Аркас Микола Миколайович (1853–1909) — історик, композитор, просвітній діяч. Народився у м. Миколаєві в родині адмірала Чорноморського флоту М. Аркаса. Освіту здобув в Одеській гімназії та у Новоросійському університеті в Одесі (1875). До 1898 р. служив у морському відомстві, в губернському управлінні. Після виходу у відставку мешкав у родовому маєтку на Херсонщині. Зробив дуже багато для вивчення української історії (головна праця — «Історія України-Русі», 1908), яка сприяла популяризації історії України серед широких верств суспільства. Брав активну участь у національно-культурному русі, був засновником товариства «Просвіта» у Миколаєві (1907). Автор опери «Катерина» (1891), історичної поеми «Гетьман Пилип Орлик» (1907). Відомий спеціаліст у галузі історії історичної науки в Україні В. Біднов наголошував: «Жодна українська книжка, крім «Кобзаря», не мала такого успіху, як цей труд М. Аркаса». Побачив світ і «Нарис історії українського народу» М. Грушевського, своєрідний конспект його багатотомної «Історії України-Руси», який вийшов 1904 р. у Петербурзі російською мовою. Хвойко (Хвойка) Вікентій В’ячеславович (1850–1914) — український археолог. Чех за походженням. Відкрив перші місцезнаходження трипільської культури (1896), пам’ятки культури поховань зарубинецького і черняхівського типів (1898–1901). Дослідив пам’ятки палеоліту (Кирилівська стоянка), скіфського часу (Пастирське городище, Мотронинське городище та ін.), Київської Русі. Розглядав слов’ян як автохтонне (споконвічне) населення Середнього Подніпров’я. Концепцію про те, що трипільська культура представляла самобутнє населення України, поділяли англійський археолог Л. Вуллі (праця «Початки цивілізації людства») і французький вчений М. Буль. Відкрив у Придніпров’ї перші пам’ятки трипільської культури. Матеріали до уроку І. Франко був автором ґрунтовних монографічних досліджень з історії України (переважно її західноукраїнського регіону). Він цікавився історією масових соціальних і національних рухів, боротьби передової громадськості населення Західної України за збереження і розвиток своєї культури, мови, освіти в умовах насильницького насаджування католицизму та уніатства, колонізаторської політики Польщі, а згодом — Австрійської монархії. Розвиткові науки в Україні сприяло Наукове товариство ім. Т. Г . Шевченка. До 1914 р. воно випустило до 400 томів досліджень у вигляді «Записок», переважну частину яких становили праці М. Грушевського, І. Крип’якевича, І. Франка та ін. У 1907 р. було створено Українське наукове товариство у Києві, головою якого теж було обрано М. Грушевського. Ці товариства координували наукові дослідження в Україні, виконуючи, власне, академічні функції. Робота з документом Відгук науково-технічного комітету про «мертву петлю» Петра Нестерова «… До польоту Нестерова 27 серпня 1913 року питання про управління аеропланом при вертикальних положеннях носом угору залишалося відкритим; дехто навіть сумнівався у можливості його розв’язання. «Мертва петля» Нестерова довела, що з більшості небезпечних положень аероплана в повітрі можна вийти благополучно при достатній холоднокровності та вмінні. Надаючи в розпорядження льотчиків вдало випробувані прийоми управління аеропланом при вертикальних кренах, проведене випробування сприяло значному вдосконаленню прийомів пілотажу — одного з надійніших засобів досягнення найбільшої безпеки польоту за сучасних умов авіації. Здійснення цього небезпечного випробування вимагало численних підготовчих польотів і ґрунтовного ознайомлення з теорією. Вдале закінчення його доводить, що льотчиком заздалегідь були теоретично вивчені і розраховані на підставі даних, здобутих при попередніх польотах, усі рухи кермом в кожний момент переміщення аероплана по кривій у вертикальній площині. Здійснене за таких обставин, це випробування має величезне практичне значення і є цінним внеском у науку». Завдання • Визначте, яке значення мала для української авіації перша у світі «мертва петля», виконана Петром Нестеровим? Загальне обговорення • На екран проектуються портрети відомих українських вчених. Учні повинні охарактеризувати внесок кожного в розвиток української науки. Література. Українська преса та видавництва 3-я група Історична довідка Коцюбинський Михайло Михайлович (1864–1913) — письменник, громадський діяч. Народився у м. Вінниці в сім’ї дрібного чиновника. Закінчив Шаргородське духовне училище (1880). Того ж року переїхав до Кам’янець-Подільського, тісно спілкувався з народовольцями. У 1890 р. поїхав до Львова, познайомився з І. Франком. Там же розпочав літературну діяльність. У 90-ті роки працював учителем, діловодом, статистиком. Поступово зблизився з ліберально-народницькою інтеліґенцією, утверджуючись на позиціях революційного демократизму. Із 1898 р. мешкав у Чернігові, де й помер. Найвідоміші твори: «Харитя» (1891), «Маленький грішник» (1893), «Дорогою ціною» (1901), «Лялечка» (1901), «Сон» (1911), «Хвала життю!» (1913) та ін. Матеріали до уроку М. Коцюбинський закликав письменників розробляти філософські, соціальні, психологічні, історичні та інші теми, не обмежуватися описом життя селянства, а звертати увагу на різні верстви суспільності, тобто інтеліґенцію, фабричних робітників, військо, світ артистичний та ін. Це побажання значною мірою втілив у своїй творчості В. Винниченко. У його численних оповіданнях і повістях («Краса і сила», «Голота», «Талісман» та ін.), написаних під час революції 1905–1907 рр., відображено соціальні процеси на селі. Після поразки революції письменник у творах «Чесність з собою», «Рівновага», «Щаблі життя», «Брехня», «Великий молох» показав суперечливий і неоднозначний світогляд інтеліґенції, яка часто зневіряється у власних ідеалах. Пафосом боротьби за волю перейнята поезія Лесі Українки («Осіння казка», «В катакомбах», «Пісні про волю» та ін.), де перед читачем оживають бурхливі колізії життя українського народу, його переживання і прагнення. А. Тесленко змалював у своїх оповіданнях новий тип людини тодішнього села. Піднесення визвольної боротьби проти гнобителів показав у творах «Осінній ескіз», «Чайка», «Мужицька арихметика» С. Васильченко. Майстром короткої психологічної новели був В. Стефаник. З 1899 по 1905 рік він видав чотири збірки своїх творів («Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово»). Близькими до творчості Стефаника були оповідання М. Черемшини, Л. Мартовича, які розкривали процеси соціального розшарування на селі. До кращих творів світової літератури належить повість О. Кобилянської «Земля». У роки революції 1905–1907 рр. чуттєво розширилися межі легальної політичної та культурної діяльності українців. Пожвавішала й українська преса. У 1905 р. в Лубнах виникає перша в Російській імперії україномовна газета «Хлібороб». Незабаром газети українською мовою почали виходити в Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові та інших містах. Засновуються перші українські суспільно-політичні журнали — «Дзвін», «Українська хата», «Рідний край», «Посів», «Село» тощо. Усього протягом 1905–1907 рр. виходило 24 україномовних видання. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині та інших містах виникають осередки культурно-освітньої організації «Просвіта». До середини 1907 р. їх налічувалося 35. Концентруючи у своїх лавах цвіт української еліти (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, Панас Мирний, Д. Яворницький та ін.), ці об’єднання вели активну культурницьку роботу — засновували бібліотеки, проводили вечори, видавали літературу українською мовою. Робота з джерелами інформації Іван Крип’якевич про історичне значення української літератури «Ми бачимо, що українське національне відродження ХІХ ст. стало наче справою й питанням літератури, яка зі своїх романтично-народолюбських пелюшок дуже скоро вилилася в стихійну маніфестацію збірної волі нації на вільне життя й державність. Котляревський здобув для української народної мови громадянські права в слові й друці. Шевченко надихнув українське слово вулканічною силою в невідхильну перемогу Нації. Франко й Леся Українка поглибили й поширили самопочуття повноцінності українця як громадянина світу. Перш аніж у політично-громадському життю, збулася містерія Відродження Нації в літературі, й у тому її історична вага й заслуга…» Завдання 1. У чому полягала історична заслуга української літератури? Прокоментуйте останнє речення документа. 2. Чому слово нація автор вживає з великої літери? О. Олесь «Вони — обідрані, розбуті…» Вони — обідрані, розбуті, Сліпі, голодні і німі, В кайдани, в сталь міцну закуті, В кривавих ранах і ярмі, — Сьогодні більше не раби: Лунають гасла боротьби! Ще вчора йшли вони за ґрати, Терпіли мовчки глум катів, Ще вчора їх могли топтати І сікти дротом батогів — Раби — сьогодні не раби: Шумлять знамена боротьби! Вони — гроза, вони — герої: Їх гнів героями зробив, І верх за ними буде в бої — Сам бог попереду рабів!! Ти чуєш грім? Гримлять раби: «За нами поспіх боротьби!!» (Олесь О. Вони — обідрані, розбуті… // Твори. — К.: Молодь, 1971. — С. 42.) Завдання 1. Як ви думаєте, коли був написаний даний вірш О. Олеся? Чому? 2. Які мотиви звучать у цьому творі? Здобутки майстрів мистецтва 4-а група Матеріали до уроку про розвиток музики й театру У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший в Україні стаціонарний український театр, де наступного року було відзначено 25-річчя сценічної діяльності М. Заньковецької. Катеринославський аматор — кінооператор Д. Сахненко екранізував вистави цього театру «Наталка Полтавка» і «Наймичка», започаткувавши тим історію українського художнього кінематографу. На сцені театру Садовського, поряд із уже відомими операми «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського і «Наталка Полтавка» М. Лисенка, ставили «Чорноморців», «Утопленицю», «Різдвяну ніч», «Енеїду» М. Лисенка, «Катерину» М. Аркаса (його перша й остання опера, після написання якої він осліп), «Роксолану» Д. Січинського, «Продану наречену» Б. Сметани. Подібні постановки давали змогу колективу органічно поєднувати драматичне і музично-вокальне мистецтво. Композитор М. Леонтович створив низку композицій на основі українських народних пісень. Західноукраїнський композитор С. Людкевич написав кантату «Кавказ» за словами поеми Т. Шевченка. Разом із художником І. Трушем композитор організував видання «Артистичного вісника» — першого в Україні україномовного фахового мистецтвознавчого журналу. Випускниця Львівської консерваторії С. Крушельницька своїм голосом підкорила слухачів багатьох країн світу. Історична довідка Крушельницька Соломія Амвросіївна (1872–1952) — співачка, педагог. Походила зі старовинного українського роду. У 1893 р. закінчила Львівську консерваторію, дебютувала у Л ьвівській опері. Вокальну майстерність удосконалювала в Мілані та Відні. У 1923 р. в апогеї слави залишила оперну сцену і присвятила себе концертній діяльності. Здійснила турне по Україні, Європі, Америці. У 1894–1923 рр. майже щороку виступала з концертами у Л ьвові, Тернополі, Стриї, Чернівцях та інших містах Галичини. Підтримувала дружні стосунки з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, М. Лисенком, Д. Січинським та багатьма іншими діячами Галичини і Н аддніпрянщини. У 1939 р. повернулася назавжди до Львова, де до кінця своїх днів вела клас сольного співу в консерваторії. Робота з джерелами інформації Прослуховування уривка однієї з опер Миколи Лисенка. Мирослав Семчишин про місце Миколи Лисенка в історії української музики «Переломне значення для розвитку української музичної культури мала творчість Миколи Лисенка. Він став творцем національного напрямку в українській музиці, що базувався на окремішності українських культурних традицій і на багатстві народної творчості. …Значення мистецтва української музики Лисенка для українського народу таке саме, як Глінки для росіян, Шопена для поляків, Сметани для чехів чи Гріга для норвежців… Крім Артемівського «Запорожця» справді мистецької музики до Лисенка в нас не було». Завдання 1. Кого з українських письменників ви могли б порівняти з Миколою Лисенком за їхній внесок в українську культуру. Чому? 2. Чи подобаються вам твори Лисенка? Чим саме? Матеріали до уроку про розвиток живопису та архітектури Талановитий живописець І. Труш написав портрети І. Франка, Лесі Українки, М. Лисенка. Саме він організував у 1905 р. у Л ьвові першу всеукраїнську художню виставку. Особливий успіх на ній мало полотно «Гість із Запоріжжя», автором якого був внучатий племінник Т. Шевченка та учень І. Рєпіна Ф. Красицький. Прославився й ще один учень і друг І. Рєпіна — передвижник М. Пимоненко. Особливою правдивістю вражали його картини «Жертва фанатизму», «Конокрад», «Проводи рекрутів», «На Далекий Схід». Високі мистецькі принципи утверджували й інші передвижники: О. Левченко (пейзажі спустошених українських сіл), С. Свєтославський (життя народів Середньої Азії), М. Самокиш і М. Яровий (революційні події 1905–1907 рр.). У 1900 р. Васильківський і Самокиш видали «Альбом української старовини», де були портрети Б. Хмельницького, П. Могили, Г. Сковороди. Монументальні полотна створив О. Мурашко («Похоронкошового»), С. Васильківський («Козаки в степу», «Козачий табір», «Козачий пікет»). О. Мурашко працював у галузі портретного й жанрового живопису. Брав участь в організації «Нового товариства художників» (1904–1907), з 1911 р. експонувався на виставках «Спілки російських художників». В архітектурі початку XX ст. в Україні поширився загальноєвропейський стиль модерн із характерними природними декоративними формами, синтезом мистецтв. У Києві в цьому стилі зведено будинок із химерами архітектора В. Городецького, Державний банк (архітектори О. Вербицький, О. Кобелєв), перший в Україні критий ринок на Бессарабському майдані торговою площею 2 896 м2 (архітектор Г. Гай, скульптурне оздоблення Т. Руденка та О. Теремця); у Харкові — художню школу (архітектор К. Жуков); у Полтаві — школу І. Котляревського (архітектор В. Кричевський та ін.). Робота з ілюстраціями Учні працюють з ілюстраціями і виконують завдання. • Адміністративна будова в Києві (1911 р.) • Будинок Городецького в Києві (1903 р.) • Площа Міцкевича у Львові (1904 р.) • Будинок земства в Полтаві (1909 р.) • Музично-драматичний театр у Чернівцях (1905 р.) Завдання 1. Споруди якого призначення переважали в українській архітектурі на початку ХХ ст.? 2. Чи можна стверджувати, що на початку ХХ ст. в українській архітектурі поширився новий національний стиль? Охарактеризуйте його основні ознаки. Робота з ілюстраціями Учні працюють з ілюстраціями і характеризують їх за нижченаведеним планом. • М. Пимоненко «Перед грозою» • М. Ткаченко «Весна» • О. Кульчицька «Діти на леваді» • С. Васильківський «На греблі» Працюючи з ілюстраціями, на яких зображені картини відомих українських художників початку ХХ ст., учні характеризують їх за планом: 1. Як називається картина? 2. Хто є її автором? Що ви знаєте про його творчість? 3. До якого жанру живопису належить? 4. Опишіть картину: • Що на ній зображено (на передньому плані, на задньому, ліворуч, праворуч, чому саме так, а не інакше)? • Які художні засоби і кольори використано художником? Чому саме такі? 5. Як ви вважаєте, яка головна ідея цього твору? Що хотів показати автор? 6. Які думки та почуття викликає у вас ця картина? Зміни у побуті та звичаях українців 5-а група Матеріали до уроку Надзвичайно зросла політизація суспільного життя, активізація національно-визвольних змагань, масовий революційний рух, науково-технічний прогрес та урбанізація. Ці історичні явища, що були особливо виразними на початку XX століття, мали вирішальний вплив на побут населення України, культурний процес, усну народну творчість, самодіяльне мистецтво. Тканини фабричного виробництва й одяг міського крою починали витісняти доморобні тканини і традиційний народний одяг навіть на селі. Не витримували конкуренції з дешевою фабрично-заводською продукцією й твори декоративно-ужиткового мистецтва. Тепер вони задовольняли естетичні смаки переважно заможних верств населення. Та й культурно-побутові новинки промислового виробництва — швейна машина, грамофон, гумове взуття — також служили ознакою заможності їх власника. Міста і села в цей час масово забудовувалися. Заможні міщани й селяни зводили цегляні будинки під бляхою (залізом) або черепицею. Нові ознаки побутової культури проявлялися передусім у житті населення великих і середніх міст. Вони забудовувалися багатоповерховими житловими будинками, спорудами культурного призначення — театрами, музеями, бібліотеками тощо. Навіть на околицях, де були робітничі бараки і халупи, з’являлися приміщення громадського призначення — народні будинки, народні аудиторії, бібліотеки-читальні. На вулицях з’явилося електричне освітлення, швидко розвивалося електротранспортне сполучення. Робота з ілюстраціями Учні працюють з ілюстраціями і виконують завдання. • Предмети посуду. Початок ХХ ст. • Предмети домашнього вжитку • Знаряддя праці українського селянства • Одяг заможних селян • Чоловічий одяг • Дівочий одяг • Господарські будівлі українського села • Житло шахтарів у Горлівці • На Хрещатику в Києві. Початок ХХ ст. Завдання На основі ілюстрацій охарактеризуйте побут українського народу за таким планом: 1. Які знаряддя праці використовувалися в господарстві селян? Чи змінилися вони порівняно з попереднім періодом? 2. Охарактеризуйте житло українського селянства та житло робітників. 3. Які предмети побуту були у вжитку в українців? 4. Опишіть одяг українського селянства. 5. Як ви думаєте, чи змінив технічний прогрес побут українців? 6. Порівняйте вигляд українського села і міста. Діяльність національних і спортивно-фізкультурних організацій 6-а група Матеріали до уроку Самобутнім проявом національного відродження Галичини була діяльність спортивно-військових молодіжних організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт». Основним призначенням цих об’єднань була організація спортивних змагань, фізичне загартування. Також вони виконували важливу ідеологічну функцію: сприяли формуванню національної свідомості, почуття гордості за героїчне минуле українського народу. Більше того, ці спортивно-гімнастичні організації, з одного боку, спиралися на військові традиції Запорозької Січі та українського козацтва, з іншого — стали праобразом створення українських військових об’єднань, перших мілітарних одиниць українців ХХ ст., чиє призначення полягало в обороні української держави. Ці українські організації створювалися на зразок відомих юнацьких спортивно-військових об’єднань (у Чехії, Англії), але мали українські особливості. У 1894 р. була заснована перша українська юнацька гімнастично-спортивна організація «Сокіл» на зразок чеського «Соколу» (заснованого ще у 1862 р.). Основне завдання товариства — підвищення фізичної культури різноманітними засобами (вправи, спортивні змагання, пожежна справа, велосипедний спорт). Водночас це, на перший погляд, типове військово-спортивне об’єднання перебувало під впливом товариства «Просвіта». Засновниками «Соколу» були активісти «Просвіти» В. Нагірний та В. Лаврівський, син Ю. Л аврівського, депутата крайового сейму, засновника «Руської бесіди», голови «Просвіти» (1870–1873 рр.). «Сокіл» перебував під впливом офіційного народовства, просвітяни фінансували різні його заходи. У 1900 р. була створена ще одна українська організація «Січ». Сама назва документа «Статут про пожарництво і гімнастичні вправи» визначала характер діяльності товариства. Але під назвою булла прихована військово-патріотична спрямованість організації, яка відроджувала героїчні традиції козацької звитяги, українських військових осередків — «Січей». Одним з ініціаторів створення «Січі» був К. Трильовський, активною ж розбудовою товариства займалися галицькі радикали. Вони прагнули надати організації світського, демократичного характеру. У Статуті пожежно-спортивної організації «Січ» сказано, що членом товариства «може бути кожний українець (кожна українка) світського походження». Саме існування юнацької спортивно-військової організації «Січ» ставало фактором національного виховання, уславлюючи історичне минуле України, військово-козацький досвід і готуючи тим самим національно-свідомі кадри майбутніх мілітарних утворень українців. Не випадково організаторами та активними діячами товариства «Січ» стали майбутні члени уряду та воєначальники Західноукраїнської Української народної республіки (1918) С. Ставничий, А. Чайковський, Л. Лепкий, Д. Вітовський, Р. Дашкевич та ін. Після революції 1905–1907 рр. у Р осії члени товариства «Січ» встановили контакти з діячами «Просвіт» у Н аддніпрянщині, запрошували їх на «Січові свята» як представників Запоріжжя. У 1911 р. було засноване юнацьке військово-спортивне товариство «Пласт». Ця юнацька організація була аналогом організації скаутів. Скаутський рух лише народжувався, в 1908 р. британський генерал Бейден-Пауелл створив для англійської молоді парамілітарну організацію «Scouting for boys». Рух скаутів швидко набирав темпів та популярності в Європі. Організаторами об’єднання українських скаутів виступили майбутні старшини УГА — Петро Франко та Іван Чмола. Запозичивши форми скаутського руху, організатори надали йому українського характеру, спираючись на український військовий досвід від давніх часів. Спортивно-військові товариства були масовими за характером. Структура їх була типовою: центральний провід, повітові філії, місцеві осередки. Показником масовості військово-спортивного руху на Галичині є той факт, що до розгалуженої мережі «Січей» було залучено близько 80 тис. осіб (1913). Поступово в мережах цих організацій визріла січова ідея. У 1913 р. за ініціативою К. Трильовського було організовано Товариство українських січових стрільців. У стрілецькій секції Українського Січового Союзу молодь почала навчатися військової справи. Особливістю таких організацій Галичини було те, що вони займалися не лише фізичною підготовкою, але й духовним вихованням української молоді, яка згодом брала активну участь у військових подіях та змаганнях за українську державу. Діяльність цих військово-спортивних організацій була проявом галицького національного відродження. Так, усі січово-сокільські організації та «Пласт» взяли участь у грандіозному святі на майдані «Сокол-Батоко» у Л ьвові з нагоди святкування 100-літнього ювілею Т. Г. Шевченка (1914). Показово, що навіть назви українських юнацьких військово-спортивних об’єднань «Сокіл», «Січ», «Пласт», «Товариство Українських Січових Стрільців» походили від військових формувань запорозьких козаків, які несли сторожову та розвідувальну службу. Робота з таблицею Утворення українських громадських організацій • Кінець 90-х років — у Львові засновано спортивно-фізкультурну організацію «Сокіл», яка діяла також у багатьох селах. Організатором такого молодіжного руху був Іван Боберський. • 1900 р. — виникає спортивно-фізкультурна організація «Січ» у Снятинському повіті, яка згодом поширює свою діяльність на всю Галиину. • 1911 р. — створення таємного гуртка «Пласт». • 1912 р. — утворено «Український Січовий Союз» для керівництва молодіжними організаціями. • 1913 р. — утворюється товариство «Січові Стрільці» Завдання • Помірокуйте, яку роль відігравали молодіжні організації Західної України в українському національному відродженні. Духовні цінності українців. Церковне життя 7-а група Матеріали до уроку На початку століття в Україні провідну роль відігравали дві християнські церкви: православна — на Сході України та греко-католицька — на Заході України. Існували й інші релігійні конфесії серед представників національних меншин: католицизм, іудаїзм, мусульманство, протестантство. Були також різні секти: штундистів, баптистів, євангелістів, єговістів та ін. Напередодні Першої світової війни в Україні було 4 млн сектантів. Православна церква в Україні була опорою самодержавства: • русифікаторська політика проводилася й у церковному житті; • серед духівництва українських губерній українців було менше 50 %; • українська мова була заборонена під час виголошення проповідей і богослужіння. У роки революції 1905–1907 рр. було зроблене деяке послаблення у використанні української мови: широко використовувалися церковні проповіді, в багатьох українських губерніях проводилися богослужіння українською мовою; був даний дозвіл на комплектацію семінарських бібліотек «малоросійськими книгами»; в 1906 р. за згодою Синоду були відкриті українознавчі курси з мови, літератури та історії в Подільській семінарії; почалося співробітництво церкви з «Просвітами»; в 1906–1911 рр. було видано українською мовою Євангеліє. Панівною в Галичині, Закарпатті (тут у багатьох випадках богослужіння велося угорською мовою) була греко-католицька церква. У Північній Буковині греко-католицька церква складала меншість, а перевагу мала православна церква. Греко-католицька церква відігравала значну роль в національному відродженні краю, сприяла росту національної самосвідомості. Греко-католицьке духівництво було основною силою національного відродження на західноукраїнських землях. У 1900 р. сталася важлива подія в житті галицьких українців: митрополитом галицьким став Андрій Шептицький (1865–1944). З цього часу греко-католицька церква остаточно перейшла на національні позиції, стала дійсно українською церквою, взяла активну участь у національному русі, вела боротьбу за єдину соборну Україну. За короткий час А. Шептицький пройшов усі ступені духовної кар’єри — від священика до єпископа, а пізніше — митрополита Галицької греко-католицької церкви. Він був не тільки релігійним, але й політичним діячем, брав участь у різних політичних акціях, захищаючи права простих галичан. Він виступав за участь греко-католицьких священиків у суспільному житті, за їх високу християнську моральність. Він об’єднав зусилля греко-католицького духівництва і світової інтеліґенції в боротьбі за національні права українців Галичини. А. Шептицький вів активну благодійницьку діяльність. На власні кошти він розгорнув будівництво музею, лікарні, середньої школи, щорічно утримував 40 юнаків і дівчат, допомагаючи їм здобути вищу освіту, матеріально допомагав семінаристам, художникам, письменникам, громадським діячам. Митрополит не забував про тих українців, яких бідність гнала на заробітки до Америки. У Ватикані він домігся дозволу на створення двох греко-католицьких епископств в США і Канаді. З 1901 по 1914 р. А. Шептицький — депутат Галицького сейму, в якому він відстоював інтереси галицьких українців. Він мріяв про об’єднання двох церков — греко-католицької і православної, зазначаючи, що кожний український патріот повинен зробити усе, що може сприяти здійсненню цієї релігійної єдності. Робота з документами Дмитро Дорошенко про значення Української греко-католицької церкви «Церковна унія і УГКЦ є вислідом шукання синтези між східними і західними культурними впливами при одночасному намаганні зберегти при тому власну українську душу. УГКЦ зробилася головною забороною української народності проти полонізації. Це вона властиво врятувала Галичину від національної смерті. Вона зробилась батьківською вірою, і народ кріпко до неї прив’язався… З кругів греко-католицького духовенства вийшло національне відродження Галицької України, і сама Греко-Католицька церква стала тут за останні часи справжньою національною церквою західноукраїнського племені. Одначе ті, хто сподівався, що церковна унія полегшить латинізацію і полонізацію українського населення, мусила завестися у своїх надіях. Поєднана з Р имом, українська Греко-Католицька церква реорганізувалася, скріпилася, пустила глибокі коріння в народній масі і стала її національною церквою… Вона стала чинником консервативним, і з тією хвилиною на цій території, де вона утвердилася, вона придбала національну відпорність і виявила національну творчість, більшу, ніж на цій самій території виявила Православна церква». Завдання 1. Охарактеризуйте діяльність УГКЦ в Україні. 2. Якій зв’язок мала УГКЦ з національно-визвольним рухом? V. Узагальнення та систематизація знань Учні виконують завдання, яке прозвучало перед вивченням теми: • Чи простежувалися в українській культурі початку ХХ ст. ознаки європейського модернізму? Свою думку аргументуйте. Завдання виконується методом «Уявний мікрофон». Учні передають одне одному по черзі предмет, який нагадує собою мікрофон, і висловлюють свою думку з даного питання. Висновок. Отже, головною ознакою української культури початку ХХ ст. можна назвати зіткнення, з одного боку, прагнень національного самовизначення, з другого — модернізації культури, самозбереження на засадах національної окремішності та пошуку шляхів виходу в європейський культурний простір. Якщо перша з них базувалася на розробленій ще в ХІХ ст. ідеології народництва, то нова течія модернізму так остаточно і не утвердилася. Вчені виділяють кілька ознак, що вияскравлюють феномен українського модернізму: • значна увага до естетичних, художніх вартостей, а не тільки до суспільних потреб, звільнення сценічного мистецтва від служіння позаестетичним потребам (партіям, ідеологічним установам), ствердження права митця творити за законами краси й довершеності; • європеїзація української сцени, орієнтація на нові тенденції в усьому світовому театральному процесі, відживання концепції про «елітарність», або панськість, театру, наголошення на потребі всебічного розвитку і поширення нових художніх стилів, заперечення реалізму як єдиного методу мистецького осягнення навколишнього світу; • відстоювання пріоритету індивідуального над колективним, прав конкретної особистості, а не абстрактних інтересів громади, в жертву якій приносилися особисті почуття; • відсутність зневаги до трудівника, його тривог і надій; заклик іти в ногу з сучасністю, бути стійким, справжнім громадянином на своїй землі з «вірою у можливість раціонального пізнання й пояснення світу». VІ. Домашнє завдання 1. Опрацювати відповідний матеріал підручника. 2. Скласти історичний портрет одного із діячів культури України. (на вибір). Можливо Вам це буде цікаво | |
| Переглядів: 12190 | |
| Всього коментарів: 0 | |
