ТЕМА.  ЧЕРКАЩИНА – МІЙ РІДНИЙ КРАЙ

(60 – річниця Черкаської області,

200- річниця з дня народження  Т. Г. Шевченка)

"Я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!"

/ Т. Шевченко /

Мета: поглибити знання учнів з історії рідного краю, познайомити з найвизначнішими археологічними, історико-культурними та архітектурними пам'ятками самобутнього краю – Черкащини; виховувати почуття гордості, поваги до славного минулого; прагнення прилучитися до культурної скарбниці українського народу.

Обладнання: карта, державні символи, проектор, презентація „Золотою підковою Черкащини” , виставки „Серце України – Черкаський край", „Країни рідної окраса – земля безсмертного Тараса".

Хід уроку

Вступне слово вчителя.

У самому серці України пульсує життям наша батьківщина – славна Черкащина! Черкаська земля прекрасна сьогоденням і славна минулим, де переплелися радість і журба, велич перемог і гіркота поразок.

У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям.

 Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою ниточкою, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу.

Учень.

Ти чуєш, як шумить Дніпро,

 Як лине пісня солов’їна?

 То все на щастя, на добро,

 То наша рідна Україна.

 Не згасла проведена зоря,

 Не впала правда на коліна.

 У кожній думі Кобзаря

 Живе могутня Україна.

 В боях щербили ми шаблі

 І воскресали на руїнах.

 По всій землі, святій землі

 Гриміла славна Україна.

 І слава Хортиці гучна,

 І Берестечка кров невинна –

 То все вона, для всіх одна,

 То наша вільна Україна.

 Тут все твоє – степи, гаї,

 У небі туга журавлина.

 Нехай повік в душі твоїй

 Не згасне наша Україна.

Учень.

Учися жити й пам’ятай,

 Що скрізь живуть по світу люди.

 Але найкращий — рідний край

 І ліпше десь тобі не буде.

 Бо тут твоя земля і дім,

 Твої батьки і рідне небо.

 І найсолодший хліб у нім,

 А що людині більше треба?

 Ніж радість, воля і краса —

 Той оберіг з дитинства милий,

 Прозора вранішня роса,

 І погляд батька незрадливий.

 І усміх мами чарівний,

 І вірні друзі, добрі люди…

 Ось тут і є той рай земний,

 А кращого ніде не буде.

Учитель.

Черкаська область – наймолодша область нашої держави, утворена 7 січня 1954 року. В нашій області 20 районів, 16 міст, 15 селищ та 825 сіл. Населення області становить близько 1 млн. 300 тис. чоловік.

Черкащина – багатий край з багатою історією і самобутньою духовною  культурою. Неповторним поєднанням сучасного і минулого, реальності і легенди є унікальні історичні пам’ятки на тлі чарівної природи.

Черкаський край радо зустрічає гостей, усіх, кого ваблять шевченківські місця, давні Черкаси, мальовничі береги Дніпра і Гірського Тікича, чарівна „Софіївка" і гетьманська столиця Чигирин.

 Цікаво знати

          Звідки пішла назва м.Черкаси? Щодо цього існування  існує кілька припущень. Ось одна з них. Князь Олег покликав черкесів (народи з Кавказу), а пізніше за пограбунки і розбої, які вони чинили, вигнав їх геть. Черкеси пішли на південь і оселилися на берегах Дніпра, де їх почали називати черкасами – "воїни, войовничі люди”. Жителі сусідніх поселень Київської Русі Черкасами  почали називати і місце, де жили черкеси.

              Учень.    Черкаси – обласний та районний центр. Місту вже більше 700 років. Протягом усієї історії Черкаси були в центрі історичних подій, які відбувалися  в  Україні.

          Сьогодні це сучасне місто, що розкинулося вздовж берега Дніпра, з річковим портом. Його окрасою та культурними надбаннями є обласний музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка, обласний краєзнавчий музей. Діють також художній музей та музей книги "Кобзар”, ляльковий театр.
В Черкасах є пам’ятники Т.Шевченкові, Б.Хмельницькому, І.Підкові, В.Симоненкові та іншим відомим людям, меморіальний комплекс на Пагорбі Слави.

             Учениця.  Черкаську область по праву називають Шевченковим краєм. Великий поет народився в с.Моринцях Звенигородського району. Поховали на Чернечій горі поблизу міста Канева. Для вшанування його пам’яті створено Шевченківський заповідник "Батьківщина Т.Шевченка” і Національний заповідник у м.Каневі.

Шевченків край

Вчитель.  Генії належать людству, та все ж кожен із них, насамперед, є син свого народу, син землі, яка його народила, дала крила й снагу для високого польоту.

Шевченків край... Земля безсмертного Тараса... Так на Україні називають сучасну Черкащину. Тут у селі Моринцях, у родині селянина-кріпака народився великий український поет, художник, революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко.

Як же ж він писав про рідний край ?

Учень.

Земля моя, земля моя,

 Ти багатієш на жито й пшеницю,

Щедрість твоя, ласка твоя

Колосом повнить ниву-пашницю.

 Славишся ти поміж людьми

І сівачами у повнім здоров'ї,

Щоб до землі, хочемо ми,

Всі пригорталися тільки з любов'ю.

Біла, пухка, ніжна й легка

Йде королевою скрізь паляниця,

Це ж тільки їй шана така,

Тож і служімо їй всі, як годиться...

Батьківщина великого поета. (історичні відомості)

Моринці. Перша згадка про село Моринці належить до середини ХУІІ ст. У 1648 році через Вільшану на Моринці проходив загін Максима Кривоноса чисельністю 6 тисяч чоловік. У 1658 році село згадується як маєтність К. Виговського. Наприкінці ХУІІІ ст. селом володів В. В. Енгельгардт, тоді в селі вже налічувалось 169 дворів та мешкало 1347 чоловік. Крім хліборобства і скотарства, вони займались чумацьким промислом.

Моринці – батьківщина Т. Г. Шевченка, який народився тут 9 березня 1814 р. в кріпацькій сім'ї Григорія Івановича Шевченка. Із Моринців була родом мати поета Катерина Якимівна (дівоче прізвище – Бойко). Після переїзду батьків у село Кирилівку в кінці 1815 р., малий Тарас не раз гостював у діда Якима та бабусі Маланки, захоплено слухаючи у їх переказах різні бувальщини.

Приїздив Тарас Шевченко до Моринців і уже відомим поетом і художником 1843 та 1845 року, а також після десятилітнього заслання 1859 року. І кожного разу глибокий біль краяв серце, адже він бачив безрадісне злиденне життя односельців.

Пам'ятник матері Т.Г. Шевченка. В селі Моринці в 2006 році відкрито пам'ятник матері Т.Г. Шевченка Катерині Якимівні.

Ось вона, молода мати Катерина Шевченко, з маленьким сином на руках. Щасливі, усміхнені, вони ще не знають, що невдовзі Тарасикові судилося залишитися сиротою. Пам'ятник матері поета - символ материнсва, жіночості, ніжності, притаманних усім українським жінкам.

Дерев'яна хата заможного чумака. У Моринцях збереглася дерев'яна хата заможного чумака, біля якої стоїть старовинний козацький хрест. Історію хреста, знайденого на цвинтарі, досліджують науковці. Він нагадує нам про минувшину, козацькі звичаї. Якоюсь надзвичайною таїною віє від давньої знахідки.

Меморіальний комплекс національного історико­культукного заповідника "Батьківщина Тараса Шевченка". В селі Моринці, в родині Григорія та Катерини Шевченків 1814 р. народився син Тарас. В історико-культурному заповіднику є музей під відкритим небом, де знаходиться хата його дідуся Якима Бойка. Саме тут минули перші півтора року життя Тараса Шевченка, поки його батьки не переїхали до Кирилівки. Хатинки діда та родини Шевченків, на жаль, не збереглись. Їх відтворено у 1989 року за малюнками поета, дотримуючись технологій та всіх особливостей народної архітектури, характерної для цієї місцевості.

 В 1992 році села Звенигородського району - Моринці, Будище, Шевченкове, Вільшана та 43 пам'ятки об'єднані в історико - культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка".

Пам'ятник малому Тарасові. На під'їзді до села Шевченкового, на узбіччі дороги, неподалік від кам'яного знаку з сучасною назвою села, наче присів відпочити маленький хлопчик Тарас. Саме йому, босоногому мрійникові з відкритим поглядом та щирим українським серцем, судилося стати Душею і Сумлінням українського народу.

Батьківська хата Тараса Шевченка. Вона нагадує про нелегке дитинство майбутнього Кобзаря. Але, мабуть, саме тут Тарас відчував справжню любов і ласку, яких так небагато було в його житті.

Постать малого Тарасика. Його зображено так, ніби він саме вирушає у життєву подорож з рідного дворища.

Могили батьків Тараса Шевченка. Найдорожче залишив малий Тарас Шевченко у Кирилівці. Те, до чого думками линув усе життя, - могили батьків. Мати Катерина і по смерті не покинула рідного дворища: мирно спочиває вона в садку. А батька поета поховано в центрі села, біля колишньої Богославської церкви.

Хата дяка. Ця хата дяка, в якого навчався грамоти малий Тарас, - єдина будівля у селі, що збереглася ще з Шевченкових часів. Хату, збудовану у 1782 році, ретельно зберігають під скляним ковпаком.

Музей Великого Кобзаря. Музей Великого Кобзаря – пам’ятне для кожного українця місце. На верстовому стовпі позначено міста, в які доля закидала Тараса Шевченка. Ані розлука з батьківщиною, ані роки, проведені на засланні, не змогли згасити в душі поета любов до України: він усе життя серцем вболівав за її долю.

В музеї виставлено речі жителів села, історичні раритети, що якнайкраще характеризують ті часи, коли у Кирилівці підростав малий Тарас Шевченко. Серед експонатів відвідувачі побачать ікони, старовинні книжки, а також безліч фотографій та малюнків, пов'язаних з родиною Шевченків.

Учень.

Моя земля, земля батьків моїх,

Земля дідів і прадідів. Ми нині

Вклоняємось до ніг святих твоїх,

Вклоняємось чудовій батьківщині.

Щасливі ми, та завжди пам’ятаймо,

Хто щастя це здобув колись для нас –

Походи козаків не забуваймо,

Що здійснені колись, в далекий час.

Ми діти мальовничої землі,

Для нас вона найкраща і єдина.

І знають всі – дорослі і малі,

Що зветься край Черкаський – Україна.

 Учень.

Моя Україна - червона калина,

Річки синьоокі, широкі поля.

Для мене кохана, рідна, єдина,  

Співуча, барвиста Тараса земля.

Моя Україна - печаль журавлина,

Садочки вишневі, зелені гаї,

Рушничок і на ньому хлібина,

І скупані трави в піснях солов'їв.

Моя Україна - полин і тополина,

Холодна вода, вода у криниці,

Небо високе, сонце й хмарина

І наче надії сріблясті зірниці.

Моя Україна - це степ ще й долина,

Ясен, дубочок, липа й смереки,

Дороги хрещаті, вузенька стежина

І радість приносять лелеки.

Моя Україна - це став і вербина,

Глибокі ще й чисті джерела.

Любисток, м'ята і горобина,

Бо ж пісня і слово твої ще не вмерли!

Можливо Вам це буде цікаво