Меню сайту
Категорії розділу
Нові коментарі
Дякую
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Головна » Статті » Класному керівнику » Сценарії свят, виховних заходів |
КОХАННЯ — ТО ВІЧНА ЛЮДСЬКА КРАСА Літературно-музична композиція
|
КОХАННЯ — ТО ВІЧНА ЛЮДСЬКА КРАСА Літературно-музична композиція ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ Що ж таке людина? Яка функція її в цім великім світі? Що потрібно зневажати, Ну а що любити, Що таке людське життя, Як його прожити, Щоб на старості років та й не пожаліти? Пролетить швиденько час, Мій шановний друже, Швидко висохне вода у старій калюжі. З часом пізнається світ, Пізнається доля, Пізнається і життя — на те Божа воля. Будь людиною простою, Май хорошу душу, Бо людина — це є ти. Обійди калюжу, Якщо є сторонній шлях, піди по сухому, Тільки скривдити себе не давай нікому. Полюби усіх навколо, це тобі потрібно, І твоє звання — людина — Ти відстоїш гідно. Люди всі повинні бачить, Що добро ти сієш. Пролетять роки, як птиці, З часом зрозумієш. Звучить пісня «Если добрый ты». Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві, злі. Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба, Гляди ж, не проспи. Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина. І Мука твоя — єдина. Очі твої — одні. 1-й ведучий. Я є людина. Ти є людина. І кожна неповторна. Та всі ми маємо багато спільного, що об’єднує. Ми сьогодні відкриємо лише одну сторінку з великої книги людського життя — сторінку, на якій великими літерами написано одне лише слово — КОХАННЯ. 2-й ведучий. 14 лютого ввійшло в історію як свято закоханих — День святого Валентина. Ми присвячуємо нашу літературно-музичну композицію вічному почуттю — коханню. Кохання — то вічна людська краса, то вічне людське добро. Звучить пісня «Валентинов день». 3-й ведучий. Сторінки історії дають нам зразки подвигу заради кохання. 1825 рік — 25 грудня ввійшло в історію як повстання декабристів. Царизм жорстоко розправився з його учасниками — дворянами. П’ятьох було страчено, решту відправлено в тюрми i на каторгу в Сибір. Закуті в кайдани, у лютий мороз, пішки вчорашні дворяни вирушили в невідомість. А за ними — їхні дружини. Молоді, вродливі, знатні, багаті жінки відмовилися від легкого безтурботного життя, розкоші і полинули за своїми чоловіками-декабристами, щоб розділити з ними вигнання, своїм коханням підтримати в них волю і мужність до боротьби. Цар дозволив їм бути з чоловіками, але за умови: якщо поїдуть за своїми чоловіками, їх позбавлять усіх дворянських прав, багатства і ніколи не дозволять повернутися до столиці. А що довелося пережити і витерпіти від батьків і родичів! А скільки їх затримували в дорозі, зневажливо розмовляли чиновники різних рангів! А тяжка зимова дорога, сибірський холод, голод і самотність! 4-й ведучий. Кохання — це на тільки почуття людяності й шляхетності. Воно має велику силу. Страждання, честолюбність, егоїзм тьмяніють перед силою кохання. Кохання! Це почуття подарувало нам безсмертні імена Беатріче, Лаури, Тетяни Ларіної, Ассоль! Ми не знали б про них, якби не чудові твори, які прославили їхні імена. Ангели назвали це почуття небесною відрадою, Диявол — великою мукою, А люди дали йому назву КОХАННЯ. Запалює свічку. Читець Немає в душі й у серці світу, І хто кохання у душі не має, Той щастя вже ніколи не зазнає! Сьогодні я запалюю цю свічку, Бо відчуваю силу таємничу. Гори, вогонь, на честь великого надбання, Що в світі називається КОХАННЯМ! 1-й ведучий. Як же потрібно було кохати чоловіків, вірити їм, щоб подолати всі випробування і до кінця залишитися палкими дружинами і відданими подругами. Читець ВЕРНОСТЬ Я могу тебя очень ждать, Долго-долго и верно-верно, И ночами могу не спать — Год, и два, и всю жизнь, наверно. Пусть листочки календаря Облетят, как листва у сада, Только знать бы, что всё не зря, Что тебе это вправду надо! Я могу за тобой идти По чащобам и перелазам, По пескам, без дорог почти, По горам, по любому пути, Где и черт не бывал ни разу. Всё пройду, никого не коря, Одолею любые тревоги, Только знать бы, что всё не зря, Что потом не предашь в дороге. Я могу для тебя отдать Всё, что есть у меня и будет. Я могу за тебя принять Горечь злейших на свете судеб. Буду счастьем считать, даря Целый мир тебе ежечасно. Только знать бы, что всё не зря, Что люблю тебя не напрасно! Едуард Асадов 2-й ведучий. Кохання є, мабуть, одним із найбільших чудес світу. Дивна річ — життя, дивна істота — людина, дивне почуття — кохання. Чому люди страждають, ось одне з тих запитань, на яке люди не мають відповіді. Такого висновку дійшов відомий філософ XVIII ст. Дідро, якому вже виповнилося шістдесят, і який безтямно усе життя кохав одну-єдину жінку. 3-й ведучий. Ми живемо один лиш один раз, пам’ятаймо про це завжди. Тож кожен крок у житті обдумай, виваж, зрозумій себе і того, хто поряд. Спочатку зрозумій себе і для себе — що таке добро і зло, краса й потворність, любов і ненависть, добропорядність і заздрість, радість, і смуток, надія і розпач. Задумайся над цим і тоді зовсім по-іншому оціниш і кохання. Це не буде лише звичайний потяг до протилежної статі. Шукатимеш у коханні, шлюбі чогось більшого, ніж тільки сексуального співжиття і фізичного задоволення, шукатимеш у коханні тих духовних зв’язків, що дають право і через двадцять, тридцять і більше років спільного життя дивитись один на одного закоханими очима, освідчуватись як уперше. 4-й ведучий. Що значить кохати? Єдиної відповіді нема, але у всі часи кохати — це значить прагнути добра тому, кого кохаєш, без жодної вигоди, дарувати себе, щоб став щасливим твій обранець. Читець Вона прийшла непрохана й неждана І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів. Вона прийшла заквітчана і мила І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була. І я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з висоти... Прийшла любов непрохана и неждана — Ну як мені за нею не піти? Василь Симоненко Звучить пісня «А в нашем классе есть мальчишка». 1-й ведучий. Юність, чарівна юність! Коли пристрасть ще не зрозуміли, коли рука тремтить, раптом доторкнувшись до руки подруги. Що може бути краще від цього почуття?! Читець Юнак і дівчина. І зорі, і каштани. Рука в руці — і дужче серця стук. Оті лишив би в світі я кайдани, Кайдани, сплетених Любов’ю рук. 2-й ведучий. Хто може пояснити, розгадати закохану душу, коли і сам себе не можеш зрозуміти, чому душа співає або сумує, чого все навколо стало іншим, прекрасним, чому хочеться дарувати посмішку навіть незнайомим. 3-й ведучий. Уві сні сказав мені… Це відчуття прийшло відразу, як тільки я прокинулася, розплющила очі й побачила раптом, як усе змінилося. Ніби те ж саме сонце, що й учора, та не те — ласкавіше, той самий вітер, та не той — добріший. Свято моєї душі поширилося на все навкруги: землю, дерева, повітря... І все це виповнилося безліччю невимовних таємниць... На вулиці люди всміхалися мені, мабуть, тому, що я їм усміхалася. Небо сміялося, дерева шепотіли ніжні слова... — Що з тобою? — дивувалися знайомі. — Ти сьогодні не така, як щодня. — Нічого... Не могла ж я їм зізнатися в тім, що одна лише згадка про тебе наповнювала мене такою радістю, такою безкінечною вдячністю до світу, до неба з білими хмарами, що пливуть, як казкові кораблі, до придорожніх яворів, які теж із здивуванням придивлялися до мене, до сього прекрасного дня. Бо сьогодні вперше, дарма, що лише уві сні, ти сказав мені «люблю»… 4-й ведучий. Як народжується кохання? З першим поглядом? З посмішкою? З першим вальсом? Ніхто цього не знає достеменно. Та воно приходить до кожного із нас. Коли ж? Не скаже ніхто. І все ж, чекаймо свого кохання, воно прийде неодмінно, готуймо душі до нього... 1-й ведучий. Гаснуть останні сонячні промені. Згодом на землю приходить ніч. І окутує все сном. Не спить лише кохання — єдине, що у нерозгаданому вічному лишається завжди юним, завжди трепетним, завжди прекрасним. Старішає не воно — старішають люди. А кохання, покинувши байдужих і вичерствілих, обдаровує радощами тих, хто хоче і вміє любити. 2-й ведучий. Кохання — то тільки дарунки іншому чи іншій, то самопожертва без права вимагати для себе, тільки тоді воно обдарує тебе щастям. Кохання — то вічна людська краса, то вічне людське добро. Читець Нo ведь чувства тем и хороши, Что горят красиво, гордо, смело, Пусть любовь начнется, но не с тела, А с души, вы слышите, с души! Едуард Асадов 3-й ведучий. Закохані по-особливому сприймають навколишній світ. Усе навколо стає чарівним, особливим. Кохання і краса... І філософи, і поети осмислюють ці поняття уже віки, але готових відповідей не дають... Читець А что такое красота? А что такое красота! Ведь жабе нравится болото, Гнилая, ржавая вода, Скачок, не знающий полета. В ее понятье красоты Не входят ни цветы, ни крылья. Да наплевать ей на цветы, Была бы только комарилья. Да больше б было черных мух, Ну и, пожалуй, мух зеленых... А человеку нужен луг, И колокольчики на склонах, И шорох трав, и шепот губ, И звуки струн, и шум прибоя, И острый зов ракет и труб, Вонзенных в небо голубое. И если гость из темноты Задаст вопрос об эталонах: — Что служит мерой красоты? Ответь ему: «Глаза влюбленных!» 4-й ведучий. Як через нестачу кисню людина починає задихатися, так через дефіцит любові, ласки в неї хвopіє душа. Потреба кожної живої істоти в любові і ласці безмежна. Тож даруймо їх своїм найближчим і найдорожчим людям! Учімося любити! Читаймо вірші про любов! І не тільки вірші. Повірмо, що можна любити довго-довго, все життя одну людину, вірно-вірно, відкриваймо і в собі, і в інших все найкраще. Я НЕ МОГУ БЕЗ ТЕБЯ ЖИТЬ Я не могу без тебя жить! Мне и в дожди без тебя — сушь, Мне и в жару без тебя — стыть, Мне без тебя и Москва — глушь. Мне без тебя каждый час — с год Если бы время мельчить, дробя! Мне даже синий небесный свод Кажется каменным без тебя. Я ничего не хочу знать — Слабость друзей, силу врагов. Я ничего не хочу ждать, Кроме твоих долгожданных шагов. Н. Асеев Оттого, что я жить без тебя не могу, Я пишу твое имя лучом на снегу. На граните скалы, На холсте высоты, В каждом промельке света Мне кажешься ты. Я цветами пишу, Ты ведь любишь цветы, Это все для тебя, Это ты, это ты, Вот мелькнул в небосводе Просвет голубой. Это небо опять улыбнулось тобой. Ты всегда, ты везде, Ты во всем на земле На снегу, на Земле: На траве и во мгле. Я спешу к тебе, Сердцем крича на бегу: Не могу без тебя! Не могу! Не могу! Сергей Островой Звучить пісня «Если б не было тебя». 1-й ведучий. Перше кохання, нерозділене кохання, сльози відчаю, страждання... Не треба смутку, сліз і горя, адже це тільки перший крок у життя, дорослість. Сьогодні на нашому вечорі звучать вірші відомих усім нам поетів і не зовсім відомих. Але поети є і серед нас. Ми добре знали цих людей, і зовні вони нічим особливим не вирізнялися від інших. Та коли ближче знайомишся з людиною, відкриваєш її по-новому. У нашому селі жив Липницький Анатолій В’ячеславович, на жаль, уже помер. Виявляється, він був поетом, залишив багато рукописних віршів. Не видав жодної збірки, фахівці їх не досліджували. Але це щирі, прості, актуальні вірші. Послухайте ось цю поезію. ДЕВЧОНКА Ты еще не целована, Ты еще не обманута, Ремешком лакированным Туго стянута талия. И передник сатиновый Аккуратно разглаженный, Ты еще не покинута, Ты еще не разгадана. В школьном форменном платьице, С белым бантом в косичках, Косметической гадостью не испачкано личико. Перед зеркалом вертишься Только ради забавы — Это просто наследственность, Чисто женское право. Беззаботная девочка — Ведь тебе невдомек, Что на парте соседней Загрустил паренек. Паренек-непоседа, Острослов и нахал, Что по праву соседа За косички таскал, На большой перемене С безобидным смешком Он тебя шутки ради Больно стукнул снежком. Но сегодня он что-то Не похож на себя, Не шалит на уроках, Не глядит на тебя, На больших переменах Не играет в снежки, От него почему-то Отвернулись дружки. Значит, что-то случилось, Значит, с парнем беда, Ведь таким, как сегодня, Не был он никогда... Да и ты почему-то Тоже нынче не та, Не поймешь, в чем причина, А причина проста: Значит, с детством покончено, крышка, И, жалея и любя, Больше тот озорной мальчишка За косички не дернет тебя... 2-й ведучий. Мудрість кохання... У чому вона? Учень читає вірш Маргарити Алігер «Живая любовь». Читець Один мой друг женился в тридцать лет На девушке восемнадцатилетней. Пошли осуды, пересуды, сплетни: И что он в ней нашёл, и ничего в ней нет. На взгляд чужой, придирчивый и строгий, Она и впрямь была нехороша, Какой-то длиннорукий, длинноногий Утёнок гадкий, робкая душа. Что он, мой друг, в ней для себя открыл, За что её среди других заметил — Никто не знал. Но он её любил. Нет таинства таинственней на свете. Зачем? За что? Поди определи. Людской удел в любви неодинаков. Тут что-то от цветения земли, От роста трав, от созреванья злаков. Иной росток, пожалуй бы, зачах, Когда б не дождик и не солнце в небе, Но вот он крепнет в солнечных лучах — Такой ему счастливый выпал жребий! Той девушке пришлось бы, верно, жить Тусклее, холоднее, неприметней, Когда б её не вздумал полюбить Хороший человек тридцатилетний. Он что-то в ней такое разглядел, Чего б она сама не разглядела. Она ему в награду хорошела. Он доверял ей все свои дела, Он всем своим достатком с ней делился. Она ему ребёнка родила, И он ей в ноги низко поклонился. Но ей порой казалось: это сон. Не может быть. Она гораздо хуже. Она его не стоит.... Почему же Случилось так? Но вмешивался он. Ему хватало силы и ума, Любви и сердца и на этот случай, Он верил ей, и вот она сама Поверила в себя — и стала лучше. Он был на страже всюду и везде, Его любовь стояла с нею рядом. В рабочий полдень, в счастье и в беде Он помогал ей восхищенным взглядом... Она высоко голову несла Под этим взглядом... Жизнь вперед бежала. И девушка, как деревце, росла, Окоренялась, крепла и мужала. И словно в благодарность за покой, За то, что не солгал и не обидел, Она и стала к зрелости такой, Какой её он в юности увидел. Дремавшая глубоко красота Вдруг развернулась пышно и богато, И вдруг на свете всем открылась та, Которую он увидал когда-то,.. И снова удивлялись все вокруг: Что с ней случилось? Почему? Откуда? Какое чудо! Но молчал мой друг. Упрямый труд и воля, что за чудо! Он так хотел. Не веря чудесам, Уверенно, решительно и властно Свою любовь он выпестовал сам, И оказалось, что она прекрасна! 3-й ведучий. Ідеал дівчини. Який він? Ми сьогодні далекі від цього. Телебачення, преса, сьогоднішнє життя формують у нас зовсім інше. Прислухаймося до серйозних віршів, пісень, вдумаймося в них і, можливо, зовсім по-іншому поглянемо на світ і оцінимо його. Готуймо себе до серйозного життя, до серйозного кохання. Тільки така любов здатна принести радість і щастя. Читець Я не люблю хохочущих девчонок, Что, чересчур довольные собой, По танцплощадкам и по стадионам Слоняются огромною толпой. Наверно, начитавшись слишком много, Я полюбил душою навсегда Застенчивых, задумчивых и строгих, Обидчивых и грустных иногда. Такая не заставит маму гладить, Над утюгом больную спину гнуть, Чтоб вечером в особенном наряде С веселою беспечностью блеснуть. Такую не заманишь женихами, Она всегда правдива и нежна, Хорошими сердечными словами От пошлости она защищена. Такая пустозвона не полюбит, А уж судьбу свою когда найдет, — Все узелки, все петельки разрубит, Сквозь боль, и даль, и суд людской пройдет И ей, в отличье от других, не странно, Что и любовь бывает тяжела. И ей понятно, почему Татьяна К Онегину от мужа не ушла. Игорь Кобзев Звучить пісня «Нецелованная девчонка». 1-й ведучий. Кохання духовно збагачує людину. І не дай, Боже, кохати такій людині бідного духовно. Адже, гуляючи нічним містом чи селом, закохані, самі того не розуміючи, вчаться бачити, розуміти, чути прекрасне, те, чого вдень не почуєш, не побачиш. Ніч зачарувала всіх. Притихли і закохані, не хочуть і не можуть порушити словом чи жестом цю незвичайну тишу. Ось зірка впала з неба і пройшла крізь їхні серця. На щастя... А ось розмовляють двоє. Про що? Виходить пара на фоні музики. — Смотри, как дышит эта ночь. Звезда, уставшая светить, упала, обожгла плечо. —Чо? — Смотри, как вкрадчивый туман прижался к молодой воде? — Где? — Он полночью поклялся. Он взял в свидетели луну. — Ну?! — Они сейчас уйдут в песок, туда, где не видать ни зги. И, ощутив побег реки, в беспамятстве забьется ерш! — Врешь! — Да нет, я говорю тебе, что столько тайн хранит земля, березы, ивы и ольха... а сколько музыки в ветвях, в предутреннем дрожанье рос! — Брось! — Да погоди! Почувствуй ночь, крадущийся полет совы, сопенье медленных лосих... — Псих! — Послушай, разве можно так прожить и не узнать весны, прожить и не понять любви. — Ага! 2-й ведучий. І все-таки як хочеться чути від коханого ті чарівні і найдорожчі слова, найкращі слова, і щоб не одне-два, а багато і завжди. Не вірите? Тоді послухайте. ІНСЦЕНУВАННЯ «ВЕСНЯНІ ДІАЛОГИ» — Ой, Андрійку, прийшов?! Я така рада. Я хотіла тебе запитати, запитувати — значить не довіряти, а я тобі довіряю у всьому. Але сьогодні такий особливий день, і я хочу запитати одне тільки слово. — Одне слово? А що можна сказати одним словом? Ну хіба що «здрастуй» або «хочу їсти». — Ні, це вже два слова. Ой, ти їсти хочеш? А я все за одне слово. Ну, сідай, пригощайся. А тепер давай повернемось до того одного слова. Скажи, кохаєш? Він подивився, здивований, захлинувся чаєм. — Ага. — Я така щаслива і рада. Приємно кохати найщасливішу дівчину у світі? — Угу. (Жує.) — Мені так і здається, що ти кажеш: «Люблю твої очі, вони такі сині, як озера». Адже ти це хотів сказати, коли дивився на мене сьогодні? — Ага. — Скоріше б закінчити школу — і тільки ти і я, от тоді наговоримося. (Він дивиться на годинник.) Ой, тобі уже треба йти? До мене зараз Люда прийде, вона зі своїм Сергієм в кіно пішли. Але у них зовсім не так, як у нас. Коли розповідаю Люді про нас, вона каже: «Ну, Інно, я тобі заздрю». А я їй кажу: «І є чому, адже правда?» — Ага. (Пішов.) Приходить Люда. — Привіт! — Ой, Людо, я така щаслива! У мене тільки-но був мій Андрій, він мені такого наговорив! — Ну, що він тобі там сказав? Давай уже, муч мене. Мені Сергій ніколи нічого не каже. По-діловому він буде хоч годину говорити, а про кохання... — Ну, ти пригощайся, а я розкажу. Андрій казав, що кохає мене, що у мене фігура спортивна, струнка, Як тростинка, що мої очі сині, як озера. — Збожеволіти! Але це якась літературщина. — Так, літературщина. І де він такі слова бере, я не знаю. А ще він казав, щоб скоріше закінчити школу — і тільки він та я, отоді уже наговориться зі мною, і щоб бути разом, хоч на краю світу. — А це нічого, що я своєму Сергійкові розкажу про те, що тобі Андрій каже. Може, і він буде зі мною так говорити. Ну, я пішла. Бувай. — Можеш розказати. Ми зі свого кохання секрету не робимо. Бувай. У квартирі Люди. Приходить Сергій. — Привіт, Людо. Чаєм пригостиш? (Сідає, наливає чаю, п’є.) — От ти, Сергію, філософ у нас, а справжніх слів у тебе немає. — Яких це справжніх? — Ну, таких, як Андрій Інні говорить. Він говорить, як Пушкін. — А що він тобі такого пушкінського сказав? — Та не мені, а Інні, а Інна вже мені сказала. Він їй казав, що вона спортивна, струнка як тростинка, що очі у неї, як сині озера. — А ти знаєш, у цьому щось є. — Нарешті! — Ні, я не в тому розумінні, щоб називати тебе тростинкою. Ну яка Тростинка в 62 кг. Я про те, що це може знадобитися. Ну, наприклад, як я стану письменником і буду писати комедію. Це треба записати. (Записує в блокнот.) — От скажи, Сергію, а які у мене очі? — Короткозорі, мінус два. Та про це всі знають. — Та ну тебе! Тебе не пробереш! — Тільки ти мені нагадай, коли я писатиму комедію, це можна буде використати. — Сергію! Що ти сказав? — А що я сказав? — Ти сказав, що коли ти будеш писати комедію, щоб я тобі нагадала! А це значить, що ми будемо разом! Разом! Ти і я! — Ну, взагалі, комедію я все-таки писатиму, але... — Мовчи, мовчи. Ти так гарно це сказав! Ну, Інно, тепер і мені є про що тобі розказати. Мені тільки що сказали такі сонячні світлі слова, не те що тростинка чи сині озера. (У зал.) Як хочеться чути світлі сонячні слова. Та хіба тільки мені? Всім хочеться!.. Читець Говорите о любви любимым, Говорите чаще, каждый день, Не сдаваясь мелочным обидам, Отрываясь от важнейших дел. Говорите, слышите, мужчины, Искренне, возвышено, смешно, Говорите над кроваткой сына, Шепотом — на танцах и в кино, В вашем старом, в вашем новом доме, В час прощальный — руки на плечах — На перроне, на аэродроме Реактивный гул перекричав. Пусть толкуют вам, что это детскость, Пусть в стихах доказывают вновь Истину известную, что, дескать, Молчалива сильная любовь, Пусть при этом поглядят с налетом Превосходства, даже торжества... Для чего придуманы народом Добрые и светлые слова?! Для чего им в словарях пылиться? Говорите! Радуйте невест И подруг! Не бойтесь повториться. Уверяю: им не надоест. Ілля Фоняков 3-й ведучий. Нехай вальс закоханих завжди і всюди супроводжує вас у житті. Звучить пісня «Если на сердце грустинка». 4-й ведучий. Ми бажаємо всім завжди бути закоханими й оберігати свої почуття! Освічуйтесь у коханні не тільки перед весіллям! Говоріть красиві слова не тільки 8 Березня і 14 лютого. Даруйте посмішку щодня всім, і тоді світ стане кращим, а ви добрішими. Щасти вам! На все добре. Можливо Вам це буде цікаво | |
| Переглядів: 4418 | |
| Всього коментарів: 0 | |
