Тема.   Заохочення та  покарання: «за» і «проти».

             Мета: 1.        Продовжити   ознайомлення            батьків            із         методами       ви-ховного      впливу            на       дитину.          2.         Звернути       увагу  батьків          

на        переваги        заохочення    перед              покаранням    у         вихо-ванні     дітей.              3.         Виявити,         яким   заходам          заохочення    та      

покарання       надають         перевагу        батьки.

             Коментар:     готуючись      до       зборів,           класному        керівникові    слід     під-готувати  бланки            анкети            для      батьків           «Чи     можете          це      

ви?»    та       роздрукувати            пам’ятки        для      батьків           «Шановні     

батьки,            пам’ятайте!»

На  дошці  —  плакати  або  написи:

«Покарання  —  це  надзвичайний  захід,  який  застосовуєть-ся  по  відношенню  до  дітей  лише  у  тих  випадках,  коли  решта

способів  для  встановлення  дисципліни  виявилися  недійовими» 

(Б.  Спок).

«Бувають  обставини,  коли  прощення  спричиняє  значно  силь-ніший моральний струс, ніж зробило б у даному випадку покаран-ня»  (В.  О.  Сухомлинський).

«У гарній родині покарань ніколи не буває, і це — найправиль-ніший  шлях  сімейного  виховання»  (А.  С.  Макаренко).

ХІД  ЗБОРІВ

Бесіда

ПОКАРАННЯ  —  НЕБАЖАНИЙ  ЕЛЕМЕНТ  ВИХОВАННЯ

Існує багато методів виховання дитини. Серед них — заохочен -ня  і  покарання.  Їх  часто  називають  додатковими,  другорядними.

З  таким  трактуванням  можна  погодитися  лише  щодо  покарання,

та  й  то  лише,  коли  справа  стосується  покарання  в  найвужчому

розуміння  цього  слова  (заборона  піти  з  товаришем  у  кіно,  поди -витися телевізійну передачу, пропозиція виконати якусь додатко -ву  роботу  тощо).  Вияв  же  холодності,  деяке  недовір’я  до  дитини,

тимчасове  віддалення  від  неї  або  зауваження,  супроводжуване 

коротким  поясненням  негативної  суті  вчинку,  висловлене  добро -зичливо,  без  роздратування  та  інших  непотрібних  емоцій,  часто

буває  необхідне  (якщо  тільки  воно  не  стає  головним  у  стилі  спіл -кування  батьків  із  дітьми).

Якщо  ж  говорити  про  покарання  в  буквальному  значенні  цьо-го слова, то це справді небажаний елемент виховного процесу. Ця

міра все-таки пов’язана з переживанням дитини, з додатковим на-вантаженням на нервову систему. Є родини і класи, де покарання

не  застосовується.  А  рівень  вихованості  досить  високий.

Багато тут залежить від того, якою є виховна система загалом,

з якими іншими виховними заходами поєднується покарання, яке

місце  воно  займає  в  цій  системі.

«Ніякий  засіб  взагалі,  який  би  не  взяли,  не  може  бути  визна-ний  ні  гарним,  ні  поганим,  якщо  ми  розглядаємо  його  окремо  від

інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів»,—

писав  Макаренко.

Покарання може бути за умови впевненості вихователя, що

інший  вплив  тут  не  дасть  ефекту.  Батьки  повинні  бути  впев -нені,  що  дитина  зробила  провину  навмисне,  усвідомлено,  ро -зуміючи, що робити цього не можна. У покаранні неприпустимі

будь-які  елементи  грубості,  тим  більше  образа.  Розпоряджен -ня про покарання треба віддавати без крику та роздратування. 

До  покарання  не  треба  вдаватися  часто.  Воно  не  повинне  ста -вати  повсякденністю.  Без  гострої  потреби  не  варто  нагадувати

про  провину,  тим  більше  говорити  стороннім  людям,  нехай

навіть  і  близьким,  але  не  членам  родини,  про  прикрість,  якої

дитина  завдала  батькам.  Вона  повинна  відчути  себе  в  родині

захищеною.

Дуже  важливо,  щоб  батьки  усвідомлювали  значення  кожного

свого  зауваження,  заборони,  покарання.

Мета покарання — не стільки кара за провину, не страх, який

запобігає  повторенню  її,  а  усвідомлення  провини  дитиною.  Але

для цього потрібно, щоб вона зрозуміла справедливість покарання.

Цього можна досягнути так званим методом природних наслідків.

Наприклад,  незважаючи  на  зауваження,  підлітки  продовжують

галасливу  біганину  по  квартирі,  брязнуло  розбите  скло  книжко -

вої  полиці.  Нехай  хлопчики  самі  відшкодують  збитки:  дістануть

необхідного  розміру  скло,  вставлять  його  самостійно…  Підліток

образив  меншого  братика,  скажіть  йому:  «Ти  завдав  малому  не -приємні  переживання,  зроби  так,  щоб  він  забув  це,  подаруй  йому

радість  —  покатай  на  велосипеді,  розкажи  що-небудь  цікаве,  ти

це  вмієш».  Дітей,  які  виявили  байдужість  до  товариша,  індиві -дуалізм,  егоїзм,  часом  не  беруть  у  похід,  бо  ці  якості  особливо

недопустимі  під  час  походу,  де  вимагаються  колективна  взаємо -допомога,  турбота  про  слабких  тощо.

ЗАОХОЧЕННЯ  —  ПРОФІЛАКТИКА  

ПРОТИ  ПРОВИНИ

Якщо  ми  хочемо  бачити  моральне,  інтелектуальне,  духовне

зростання  людини  —  як  же  не  заохочувати  дитину  за  подолан -ня  кожної,  хай  і  не  найбільшої,  вершини?  Як  не  поділити  з  нею

радість  від  завоювання  нового  щабля!  Схвалення,  заохочення  —

мажорний,  світлий  метод:  він  породжує  прагнення  жити,  вчити -ся,  працювати  ще  краще.  Тому  це  завжди  —  профілактика  проти

провини.  Антипод  покарання  —  схвалення,  похвала  викликають

почуття  задоволення  від  виконання  свого  обов’язку,  виховують

почуття  власної  гідності,  відповідальності,  дарують  радість  і  ди -тині,  і  батькам,  сприяють  створенню  хорошої,  приємної  атмосфе -ри  в  родині.

Правда,  було  б  неправильно  вважати,  що  мажорність  заохо -чення  забезпечує  легкість  його  застосування  у  виховному  процесі.

Природно, певною мірою воно простіше за інші виховні засоби вже

тому,  що,  за  деякими  винятками,  не  сприймається  як  щось  наки -нуте,  непотрібне,  неприємне,  не  викликає  опору  тих,  кому  адре -соване.  Та  тут  теж  є  свої  тонкощі  й  труднощі,  правила  й  умови

ефективності.

Ці  умови  ґрунтуються  на  тому,  щоб  забезпечити,  по-перше,

заслужене  заохочення  і,  по-друге,  добитися,  щоб  похвала  однієї

дитини  виховувала  іншу  —  її  брата,  товариша.  Звідси  правило:

заохочувати  треба  за  те,  у  що  вкладені  праця,  старання,  коли  ми

бачимо  відповідальне  ставлення  до  праці,  нехай  це  навіть  не  дає

поки  помітних  результатів.

ОСОБЛИВОСТІ  ЗАОХОЧЕННЯ  

ДІТЕЙ  У  РОДИНІ

Торкаючись  того,  що  хороша  оцінка,  яка  схвалює  старанність

у  навчанні,—  це  теж  заохочення,  треба  підкреслити:  особливо  за -охочувати тут треба тих, чиї зусилля мають громадську, моральну

цінність, тобто спрямовані на допомогу оточуючим. І більше стри -маності  повинно  бути  у  похвалах,  коли  успіхи  —  наслідок  просто

добре  розвинених  здібностей,  коли  вони  пов’язані  з  прекрасною

пам’яттю,  з  фізичною  силою.  Очевидно  нема  рації  хвалити  за  те,

що  є  простим  виконанням  якихось  обов’язкових  правил,  вимог

у    життя  родини  і  дітей.

Як  відомо,  заохочення  можуть  бути  моральні  й  матеріальні.

Природно,  треба  прагнути  до  того,  щоб  діти  більше  цінили  мо-ральні;  сам  факт  ефективності  їх  —  це  вже  свідчення  про  досить

високий  рівень  вихованості.

Бажано,  щоб  заохочення  в  родині  були  різноманітними.

Схвальний  погляд,  ніжний  дотик,  похвала  за  вчинок,  поведінку

дитини  в    колі  авторитетних для  неї  людей;  подарунок  —  щось

таке,  про  що  давно  мріяв  ваш  син;  спільна  поїздка  туди,  де  дуже

хочеться побути вашій дочці,— чи то до знайомих, з дочкою яких

вона  приятелює,  чи  то  до  цирку,  чи  на  свято  до  парку.  Їх  може

бути  дуже  багато  —  і     хороших  слів, і  спільних  ваших  і  дитячих

мрій,— простих виявів нашої уваги, нашої вдоволеності й радості

за  дітей.  Скільки  добрих  почуттів  породжує  в  їхніх  серцях  таке

моральне  ставлення,  яке  очищає  їх.  І  шкода,  що  в  метушні  буд -нів  ми  часто  не  використовуємо  ці  прекрасні  можливості  справді

гуманного  виховання.

ВИХОВУЄМО  ОСОБИСТІСТЬ  ПІДЛІТКА

У виховній справі головне не стільки продукт діяльності дити-ни,  підлітка,  скільки  вони  самі,  їхня  особистість,  внутрішня  цін -ність цієї особистості — моральна, ідейна, трудова громадська чуй-ність,  гуманність  і,  особливо  важливі  в  такому  віці,  відвертість,

щирість,  чесність,  товариськість,  висока  спрямованість  душевних

поривів.

Крім  мотивів  поведінки  дітей  і  конкретних  обставин,  що  ха-рактеризують  ситуацію,  у  якій  мали  місце  вчинок,  поведінка

дитини,  позиція  вихователя  і  вибір  ним  тих  чи  інших  виховних

засобів  визначаються  ще  й  віком  дітей.  Якщо  дошкільникові,  мо -лодшому  школяреві  можна  просто  заборонити  щось,  навіть  м’яко

відібрати,  наприклад,  якийсь  предмет,  з  яким  не  можна  гратися

(у  цьому  випадку,  як  відомо,  авторитет  дорослих  забезпечується

в  очах  дитини  їхнім  віком  і  становищем  —  «це  звелів  тато»,  «це

не  дозволила  мама»),  то  підліткові  потрібне  переконливе  моти -вування  заборони  або  розпорядження.  Тут  авторитет  становища

змінюється  авторитетом  особи:  діти  середнього  віку  охоче  підко -ряються  не  всім,  а  лише  тим,  кого  поважають,  хто  не  тисне,  не

наказує,  а  радить,  аргументовано  переконує.  І  чим  старші  діти,

тим менш дійове безапеляційне розпорядження, тим більше підхо-дить  у  спілкуванні  з  ними  форма  дружньої  поради,  рекомендації.

Інколи  підліткам  краще  дати  якийсь  матеріал  для  роздумів,  щоб

вони  самі  дійшли  потрібних  висновків.

ПАМ’ЯТКИ  ДЛЯ  БАТЬКІВ

Тілесні  покарання  —  хибний  спосіб  виховання

Якщо  ми  караємо  дітей  «під  гарячу  руку»,  це  означає,  що

ми  гірше  володіємо  собою,  аніж  вимагаємо  цього  від  дитини,  ми

робимо  це  не  для  виправлення  дитини,  а  щоб  розрядити  нервову

напругу.  Слід  пам’ятати,  що  ми  не  можемо  дати  дітям  більше,

ніж  маємо  самі.

Пам’ятайте,  що:

1.   Ляскаючи  дитину, ви  навчите  її  боятись  вас.

2.   Поведінка дитини буде непередбаченою, вона не буде розумі-ти  та  приймати  закони  моралі.

3.   Показуючи при  дітях гірші риси свого характеру, ви подаєте

їм  поганий  приклад.

4.   Тілесні  покарання вимагають  від  батьків  менше  розуму  та

здібностей,  ніж  будь-які  інші  виховні  заходи.

5.   Ляпаси  можуть  лише  утвердити,  але  не  змінити  поведінку

дитини.

6.   Задача дисциплінарної техніки — змінити бажання дитини,

а  не  лише  її  поведінку.

7.   Дуже  часто  покарання  не  виправляє  поведінку,  а  лише  пе-ретворює  її.

8.   Покарання примушують дитину побоюватись втратити бать -ківську  любов.  Вона  почуває  себе  знедоленою  та  починає

ревнувати  до  брата  чи  сестри.

9.   Часті  покарання  спонукують  дитину  зоставатися  інфантиль-ною.

10.  У  покараної  дитини  може  виникнути  вороже  почуття  до

батьків.  І  щойно  у  ній  поєднаються  два  почуття  —  любов  та

ненависть,  як  зразу  виникає  конфлікт.

11.  Покарання  допоможе  дитині  привертати  увагу  будь-якими

засобами.

12.  При  можливості  доцільно  замінити  покарання  на:

а)   терпіння  (це  найбільша  доброчесність,  яка  може  бути

в    батьків);

б)   пояснення  (поясніть  дитині,  чому  її  поведінка  непра-вильна,  при  цьому  будьте  гранично  стислі);

в)   відволікання  (постарайтесь  запропонувати  вашій  дитині

щось  більш  привабливе,  аніж  те,  що  їй  заманулося);

г)   заохочування (не  поспішайте карати сина чи дочку. Вре -шті,  це  більш  ефективне,  ніж  покарання).

Шановні  батьки,  пам’ятайте!

1.   У  дітей,  які  не  знають,  що  їм  робити  в  час  дозвілля,  псу -ються  і  голова,  і  серце,  і  моральність.  Допоможіть  своїй

дитині  вибрати  корисне  заняття.

2.   Турбуйтеся про те, щоб дитяче серце не стало грубим, злим,

холодним,  байдужим  і  жорстоким  в  результаті  «вихован -ня».

3.   Пам’ятайте, батьки! Фізичне покарання — це показник не

тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педа-гогічного  безкультур’я.

4.   Ремінь  та  тумак  вбивають  у  дитячому  серці  витонченість

і    чутливість, розбещують  людину, одурманюють її отрутою

брехні.

5.   Не  ставте  вашу  дитину  в  становище,  коли  вона  змушена

оборонятися  брехнею!

6.   Говоріть  з дитиною  так,  щоб  не  залишалось  жодного  сум -ніву  в  тому,  що  ви  керуєтеся  турботою  і  тривогою  за  неї,

а  не  бажанням  відмахнутися,  образити.

7.   Будьте навіть  у дрібницях до кінця правдивими і чесними

зі  своїми  дітьми.  Незначну  домішку  брехливості,  штуч -ності  діти  помічають  дуже  добре.

8.   Не  забувайте  поділитись  зі  своїми  дітьми  досягненнями

й    невдачами, тоді  вони відкриватимуть вам свої таємниці,

чекатимуть  вашої  поради,  підтримки.

Що  та  як  слід  забороняти  дитині

1.   Коли  ви  щось  забороняєте  дитині,  обов’язково  пояснюй -те  причину  заборони,  поговоріть  із  дитиною  про  можливі

наслідки  її  вчинку.

2.   Розумно обмежуйте  кількість заборон та надавайте дитині

можливість  активно  діяти  та  пізнавати  світ.

3.   Заборони  мають засвоюватись  дитиною  поступово  та  сві -домо.  Вимоги  батьків  повинні  бути  узгоджені.

4.   Уникайте  узагальнених заборон  типу:  «Не  смій  більше

бути  таким  поганим!»  (а  яким?),  «Ніколи  більше  не  роби

так,  щоб  мені  не  доводилося  тебе  лаяти!»  (а  як  саме  не

робити?).  Такі  заборони  для  дітей  незрозумілі.

5.   Безцеремонність,  грубість,  неповага  до  дитини  проявля-ються  у  безпідставних  і  навіть  безглуздих  вимогах,  які

нам  здаються  природними,  а  дитині  зовсім  незрозумілі:

«Покинь  комп’ютера  та  йди  читати  книгу»,  «Не  дружи

із  Сашком,  він  поганий,  а  дружи  з  Олегом.  Він  поруч

живе».  Більшості  подібних  заборон  можна  було  б  уник -нути і тоді не виникало б у дітей важкого почуття підсві-домого  протесту  проти  не  завжди  справедливих  заборон,

а  заодно  проти  обов’язкових,  загальноприйнятих  норм

поведінки.

6.   Завжди  пам’ятайте, що  у  будь-якому  конфлікті  як  міні-мум  двоє  учасників  і  що  важко  не  тільки  нам  з  дитиною,

але і їй з нами. Адже вона слабкіша, менша, менш досвід-чена.

Педагогічний  практикум  для  батьків.

1.   Батькам  пропонується дискусія  на  тему  «Бити  чи  не  бити?».

Це  питання  обговорюється  в  багатьох  країнах.  Наприклад, 

в  Англії  парламент  вирішив  —  бити.  Для  цього  навіть  випуска -ють спеціальні ремені. А ось в інших країнах Європи не прийнято

навіть  у  куток  ставити.

Запитання  для  дискусії:

•  Чи  потрібно  все  ж  таки  карати  дитину?  Як,  на  вашу  дум-ку,  це  слід  робити?

•  Чи  виправдовують  себе  фізичні  міри  покарання?

•  Як  у  вашій  родині  вирішується  проблема  покарання?

2.   Батькам  пропонується обговорити  ситуацію.

Розповідь  сусідки.

«…Особливо  жахливо  та  безсоромно  поводить  себе  цей  тип,

коли  карає  свого  десятирічного  сина  —  запевняю  вас,  він  не

такий  вже  поганий  хлопчик!  —  Тараса.  Він  ніколи  не  б’є  ди -тину  в    квартирі,  за  закритими  дверми,  а  волочить  для  цього

у  двір,  щоб  зібрати  «глядачів»  і  тим  самим  ще  більше  прини -зити  сина.  Він  примушує  плачучого  хлопчика  роздягатися…

Б’є  сина  на  садовій  доріжці  старим  ременем,  завдаючи  ударів

пряжкою…»

Запитання  для  дискусії:

•  Що  ви  можете  сказати  про  такого  «батька»?

•  Які  почуття  має  дитина  до  нього?

•  Якою  виросте  дитина  з  таким  «вихованням»?

Дайте  оцінку  ситуації.

3.   Батьки  відповідають на  запитання  анкети.

Чи  здатні  ви?

Варіанти  відповідей:

Можу  і  завжди  так  дію  —  3  бали.

Можу,  але  не  завжди  так  дію  —  2  бали.

Не  можу  —  1  бал.

Запитання  анкети:

1.   У  будь-яку  мить  облишити  всі  свої  справи  заради  спілку-вання  з  дитиною?

2.   Попросити  поради у  дитини,  незважаючи  на  її  вік?

3.   Зізнатися  дитині  у  власній  помилці?

4.   Вибачитися  перед  дитиною  у  випадку,  якщо  були  не

праві?

5.   Опанувати  себе  і  зберегти  самовладання,  навіть  якщо  вчи -нок  дитини  вивів  вас  із  себе?

6.   Поставити  себе на  місце  дитини?

7.   Повірити хоча б на хвилинку, що ви добра фея чи прекрас-ний  принц?

8.   Розповісти  дитині повчальний  випадок  з  дитинства,  який

охарактеризує  вас  не  з  кращого  боку?

9.   Утримуватися  від прізвиськ  і  висловів,  які  можуть  обра-зити  дитину?

10.  Пообіцяти дитині  виконати її бажання за умови гарної по-ведінки?

11.  Домовитися  з  дитиною  про  один  день,  в  який  вона  може

робити  все,  що  їй  заманеться,  і  ви  не  заважатимете?

12.  Не  прореагувати,  якщо  ваша  дитина  вдарила,  штовхнула

чи  не  заслужено  скривдила  іншу  дитину?

13.  Не зважати на сльози, примхи, прохання, якщо знаєте, що

це  забаганка?

Результати  анкетування:

30—39  балів.   Ви  дотримуєтесь  правильних  принципів  вихо-вання.

16—29  балів.  Ваш  метод  виховання  —  палиця  та  пряник.

Менше  16  балів.  У  вас  немає  педагогічних  навичок  і  бажання

виховувати  дитину.

Підсумки  зборів.

Вашу  дитину  виховують  кожна  хвилина  життя,  кожний  ку -точок  землі,  кожен  крок,  слово,  справа,  з  якими  її  особистість стикається  ніби  випадково,  мимоволі.

Проблеми  виховання  невичерпні,  як  море.  І  нікому  не  дано

передбачити  всі  можливі  повороти,  тонкощі,  які  можуть  виник -нути  у  наших  стосунках  із  дітьми.  І  навіть  якщо  ви  дотримує -тесь  іншої  думки,  все  ж,  не  поспішайте  карати  дитину.  Гаряч -ковість    — погана помічниця вихователя. Але якщо немає іншого

виходу,  не  відкладайте  покарання  на  надто  далекі  строки,  інак -ше  воно  перетворюється  на  помсту,  а  помста  завжди  недостойна людини.

Можливо Вам це буде цікаво