Тема.   Ще  раз про  культуру  поведінки,  вихованість, ввічливість…

             Мета: 1.         Пояснити       батькам          роль   виховання       культури       спіл -кування,           тактовності,    ввічливості    у         дітей.              2.         Дати   ре-комендації            щодо  напрямків       розвитку         культури       по-ведінки      у         школярів.      3.         Виявити         ставлення       батьків            до      

виховання        внутрішнього            світу   дитини.

             Коментар:     готуючись     до        зборів, класний          керівник          має      заготови-ти    бланки            тестів              для      батьків           «Результати  виховання     

культури        поведінки       дитини           в         моїй   сім’ї».

На  класній  дошці  —  плакати  або  написи:

«Поведінка — це дзеркало, в якому кожен показує своє облич-чя»  (В.  Гете).

«Через  свою  чемність  ми  нічого  не  втрачаємо,  щонаймен-ше    —  місце  для  сидіння»  (Д.  Бернард).

ХІД  ЗБОРІВ

Бесіда.

«СПОЧАТКУ  СХВАЛЮЮТЬ  ОЧІ,  ПОТІМ  СЕРЦЕ»

Внутрішня  культура,  духовне  багатство,  високі  моральні

якості  тільки  тоді  є  соціально  цінними,  коли  вони  визначають

норми  щоденної  поведінки  людей,  характер  і  форми  спілкування

між  ними,  гармонію  внутрішнього  світу  і  зовнішнього  вигляду.

Вихованість є передусім якістю соціально необхідною, суспіль-но  цінною.  Люди  стикаються  одне  з  одним  у  найрізноманітніших

соціальних,  моральних  ситуаціях.

Вступають  у  взаємодію  несхожі,  часом  просто  протилежні

погляди,  темпераменти,  характери.  Цілком  очевидно,  що  неви -хованість,  незнання  психічних  механізмів  спілкування,  невмін -ня  навіть  окремих  членів  суспільства  поводитися  серед  людей,

поважати,  щадити  і  берегти  одне  одного  і  в  умовах  повсякден -ного,  звичайного,  буденного  спілкування  призводять  до  великих

соціальних  витрат.

Дуже часто нова людина починається для інших не з ерудиції,

інтелекту, смаків, ділових і моральних якостей — усього, чим ба -гатий  її  внутрішній  світ.  Це  буде  потім.  А  поки  —  зовнішність,

манери, стиль поведінки. Спрацьовує, як його називають психоло-ги,  феномен  першого  враження,  яке  виявляється  таким  сильним,

що  накладає  відбиток  на  все  подальше  спілкування.

Хороші манери, дотримання норм етикету, вихованість взагалі

не  просто  етикетка,  щось  зовнішнє.  Вони  споконвічно  цінуються

й    шануються в народі, тому що за ними стоять глибока духовність,

багатий  внутрішній  світ  людини.  Зрозуміло,  не  можна  вважати,

що  внутрішня  культура  автоматично  породжує  зовнішню,  а  ця

дзеркально  відображає  глибини  душі.  При  хибній  розстановці  ак -центів у вихованні ця єдність може бути порушена. Зустрічаються,

на  жаль,  люди,  які  зовнішнім  блиском,  бездоганними  манерами

намагаються  приховати  черствість,  егоїзм,  байдужість,  цинізм.

При  відсутності  культури  поведінки  багато  достоїнств  люди-ни  втрачають  реальну,  відчутну  для  оточуючих  цінність.  Джон Локк,  англійський  філософ  XVII  століття,  про  це  влучно  сказав:

«У  погано  вихованої  людини  ученість  стає  педантизмом,  дотеп -ність    — блазенством, простота — неотесаністю, добродушність —

підлесливістю.  Хороші  якості  становлять  істотне  багатство  душі,

та  тільки  вихованість  є  для  них  оправою».

ЩО  Ж  ТАКЕ  «КУЛЬТУРА  СПІЛКУВАННЯ»?

Вихованість  —  якість  особи,  в  якій  органічно  поєднані  куль-тура  спілкування,  культура  зовнішності  й  культура  задоволення

потреб  (побутова  культура).  Серцевиною  в  цій  тріаді  є  культура спілкування.

Принцип  і  норми  культури  спілкування  формувалися  віками.

Народи всіх країн ретельно відбирали, зберігали, нагромаджували

досвід  спілкування  за  принципом:  розумно  —  морально  —  гарно.

Стрижнем,  основою  справжньої  культури  спілкування  є  гуманне

ставлення  людини  до  людини.  Тому  формування  в  дітей  позиції

відвертості,  довір’я,  дружелюбності  —  неодмінна  умова  вихован -ня  культури  спілкування.  І  для  того,  щоб  розв’язати  це  завдан -ня,  нам,  дорослим,  треба  дуже  ретельно  проаналізувати,  а  як  же ми  самі  ставимося  до  оточуючих,  до  знайомих  і  незнайомих,  до

сусідів,  товаришів  по  школі,  рідних  та  близьких  і,  зазвичай,  до самих  себе.

Добре  ставлення  до  людей  має  виявлятися  в  зрозумілій  для всіх  формі.  Такою  формою,  якістю  спілкування  людини  з  люди -ною  є  ввічливість.

Слово «ввічливість» має спільний корінь із словом «вежа»,яке

до  XVI  століття  мало  значення  «знавець»,  той,  хто  знайомий  із

звичаями — умовними і загальноприйнятими способами виражен-ня  доброго  ставлення  до  людей.  У  звичаях  закріплені  прийняті

в    тому чи іншому суспільстві форми вітання, звертання, надання

деяких  послуг,  формули  подяки  й  вибачення.  Звичаями  ж  дик -туються  церемоніал  знайомства,  деякі  правила  розмов,  поведінки

в    громадських  місцях,  спілкування  у  родині.

Неприпустимо,  щоб  діти  бачили  у  звичаях  лише  пусті  умов-ності,  які  ускладнюють  життя.  Дуже  важливо  розкрити  їм  гли -бокий  внутрішній  зміст  звичаїв,  переконати  їх,  що  додержання звичаїв  свідчить  про  повагу  до  людей,  до  загальноприйнятих  тра -дицій.

Різні  життєві  ситуації  пов’язані  з  певними  нормами  пристой-ного  і  непристойного.  Тому  треба  знайомити  дітей  з  цим,  якщо

можна  так  висловитися,  ситуативним  етикетом.  Нехай  знають,

як поводитися серед рідних і близьких, у колі товаришів, сусідів,

друзів,  серед  малознайомих  і  зовсім  чужих  людей.  Нехай  уміють

поздоровляти  і  обдаровувати,  виявляти  співчуття.  Існують  певні

норми  поведінки  на  вулиці,  у  транспорті,  в  місцях  громадського

харчування,  розваг,  видовищ,  в  установах,  на  зборах  і  мітингах,

під  час  урочистих  церемоній  тощо.  Все  це  повинно  стати  надбан -ням  підростаючого  покоління.

ТАКТОВНІСТЬ  —  СУТТЄВИЙ  АТРИБУТ   ВВІЧЛИВОСТІ

Культура спілкування не вичерпується однією лише ввічливіс-тю. Її обов’язковий атрибут — тактовність, одна з найсимпатичні -ших  і  найпривабливіших  людських  якостей,  що  полягає  в  умінні

зрозуміти  почуття  і  настрій  оточуючих,  поставити  себе  на  їхнє

місце,  уявити,  яку  емоційну  реакцію  викликають  і  в  інших  наші вчинки.

Практикум  для  батьків.

Батькам  пропонується  обговорити  ситуацію.

Ситуація  для  обговорення.

«…Гарно  вбрана  жвава  жінка  у  супроводі  високого  молодика

входить  в  автобус.  Побачивши  її,  встає  дівчинка:

—  Сідайте,  будь  ласка!

—  Ну  що  ти..  дякую..  не  треба…

—  Сідайте,  сідайте! Я  завжди  літнім  людям  поступаюся

місцем!

Жвавість  на  обличчі  жінки  зникає…

Мати  дівчинки  збентежена».

Запитання  до  батьків:

•  Що,  на  вашу  думку,  викликало  збентеженість  матері  дів-чинки?

•  Вихованню  якої якості  у  дівчинки  мати  не  приділяла  на-лежну  увагу?

•  Як  правильно  було  вчинити  дівчинці,  пропонуючи  місце

старшому?

•  На  що  б  ви  порекомендували  звернути  увагу  мамі  цієї  ди-тини  у  вихованні  дочки?

(Мати  дівчинки,  дійсно,  виховуючи  в  неї  ввічливість,  не  при-діляла  належної  уваги  тактовності.)

НАВЧІТЬ  ДИТИНУ  СПІЛКУВАТИСЯ!

Головним  засобом  спілкування  є  мова,  слово.  За  тим,  як  во -лодіє  людина  цим  засобом  комунікації,  нерідко  роблять  висновок

про її культуру й вихованість. Виховання культури мови органіч -но  входить  у  формування  культури  спілкування.

З  перемінним  успіхом  ведеться  боротьба  в  школі  і  вдома  із

жахливими дитячими «сленгами». Не менш важливими, ніж лек -сика та граматика, є також дикція, інтонація, сила і висота звуку,

темп  мови.

Щоб  школярі  оволоділи  мистецтвом  починати  і  підтримува-ти  бесіду,  їх  слід  навчити  зовсім  нескладних  речей:  відповідати

на  запитання  зрозуміло,  привітно,  не  соромлячись,  надто  не  муд -руючи;  ставити  запитання,  які  мають  пряме  відношення  до  теми

розмови; висловлювати свою думку лише тоді, коли їх запитають,

і  уникати  при  цьому  різкості  й  категоричності;  уважно  й  чемно

слухати  співрозмовника.

Рідко  коли  бесіда  обходиться  без  полеміки.  Мистецтво  спе-речатися,  не  порушуючи  хороших  стосунків  і  дружби,  знову-таки  формується  з  дитинства.  Найелементарніше,  що  повин -ні  засвоїти  наші  діти:  кулак,  лайка,  перелічування  особистих

недоліків  співбесідника  й  негативна  оцінка  його  якостей  не  є

аргументами. Зате дуже може допомогти під час суперечки доб -розичливий  жарт.

КУЛЬТУРА  ЗОВНІШНОСТІ

Зовнішність людини не є дрібниця. Вона відіграє в житті, у    фор -муванні характеру дитини, підлітка дуже важливу роль. В     отроцтві

бажання бути привабливим відчувається особливо гостро. Від того,

як  оцінюють  зовнішність  підлітка  навколишні  й  він  сам,  значною

мірою залежить його настрій, самопочуття і    навіть атмосфера в ко -лективі.  Саме  в  цей  період  формується  в  дітей  уявлення  про  зов -нішню  красу  людини,  ідеал,  до  якого  вони  прагнуть.

Як  же  виховати  культуру  зовнішності  в  дитини?  На  що  варто

звернути  увагу  батькам  в  першу  чергу?

Починати  треба  з  найпростішого  —  з  формування  звички  до

бездоганної  охайності.  Останнім  часом  доводиться,  на  жаль,  зу -стрічатися  не  просто  з  неохайністю  деяких  підлітків,  а  з  підне -сенням  цієї  неохайності  до  культу.

Метод боротьби і профілактики один: виробляти стійкий імуні-тет  до  неохайності,  добиватися,  щоб  діти  розуміти  моральний,  ес -тетичний  і  соціальний  зміст  санітарно-гігієнічних  норм.

Не  менше  значення  для  характеристики  зовнішності  мають

пози,  жести,  рухи,  міміка,  що  є  показником  вихованості,  стри -маності,  підтягнутості,  чи,  навпаки,  свідчать  про  розхлябаність,

неорганізованість,  відсутність  самоконтролю.

Щоб уникнути негативного в цьому, слід змалку стежити, щоб

рухи дитини були доцільні й природні, стаючи поступово гарними

і вправними. Межі пристойного і непристойного для рухів і жестів

повинні  бути  відомі  дітям.  Дуже  важливо  їх  також  навчити  зво -дити  до  мінімуму  привселюдне  виявлення  фізіологічних  процесів

(чхання,  кашель,  позіхання  тощо).

Необхідно  також  приділити  увагу  у  допомозі  дітям-підліткам

визначити  свій  стиль,  окреслити  індивідуальність.  Нехай  вивча -ють  свою  зовнішність,  оцінять  її  достоїнства  і  вади,  навчаться  ба -чити  перші  й  згладжувати  другі.

Нехай  ніколи  й  на  думку  їм  не  спаде  вдягатися  і  прикрашати

себе  за  принципом:  «Уже  всім  дівчатам  у  класі  купили,  тільки

в  мене  нема…»,  «Хочу,  як  у  Світлани».  Крім  того,  смак  можна

вважати  сформованим,  коли  діти  не  тільки  можуть  вирішити,

який  одяг  їм  личить,  а  й  уміють  носити  його,  наприклад,  що  при

святковій  сукні  та  елегантних  туфлях  мають  бути  м’які  манери

й  інша  хода,  ніж  коли  ти  в  кросівках  або  коли  на  тобі  джинси

і    футболка.

Потрібно  учити  дітей  і  підлітків  бути  гарними.

ДОМАШНЯ  ПЕДАГОГІКА  —  ПОВСЯКДЕННИЙ  

КЛОПІТ  БАТЬКІВ

В арсеналі сімейної педагогіки є найрізноманітніші прийоми

і засоби формування культури поведінки. Проте трапляється, на

жаль,  що  використовують  не  найкращі  з  них:  «Прибери  лікті

зі  столу…  Не  плямкай…  Не  розвалюйся…  Дай  спокій  волоссю…

Перестань  гратися  ложкою…  Щоб  завтра  ж  постригся,  огидно

дивитись  на  твої  патли…  Хто  за  тебе  буде  говорити  «дякую»?

Повернися!»

Нескінченні  повчання,  дорікання,  зауваження,  покарання,

погрози  —  малоефективні  засоби  виховання  культури  поведінки.

Використовувані  без  міри,  вони  викликають  прихований,  а  часом

і  відвертий  опір,  вперте  бажання  діяти  по-своєму,  стійку  відразу

до  етикету  взагалі.  Тут  можуть  зарадити  справі  тільки  глибокі

якісні  зрушення  в  педагогічній  позиції  батьків.

Нерідко  трапляється,  що  стосунки  в  родині  нормальні,  хо -роші,  а  діти  все  ж  таки  допускають  грубі  помилки  в  поведін -ці,  здаються  невихованими.  Ось  простий  приклад:  на  автобус -ній  зупинці  дівчинка  років  дев’яти-десяти  уважно  розглядає

понівечене  шрамами  й  рубцями  обличчя  літнього  чоловіка.  Він

безпорадно  щулиться,  відвертається.  Дитина  обходить  навколо

і  знову  дивиться     —  напружено, не  моргаючи.  Важко  допусти -ти, що дівчинка хоче скривдити незнайому їй людину. Швидше,

вона  просто  не  знає,  що  така  поведінка  непристойна.  Діти  часто

поводяться неправильно саме через незнання загальноприйнятих норм.

У  повсякденному  житті  людині  доводиться  виконувати  ба -гато  нескладних  дій,  які  без  кінця  повторюються:  вітатися,  ви -бачатися,  дякувати,  робити  послуги,  користуватися  предметами побуту  тощо.  І  дуже  часто  діти  здаються  невихованими  не  тому,

що не знають, як усе це робиться, а через відсутність необхідних звичок.

При  наявності  звички  дія  автоматизується  і  виконується

на  основі  потреби  робити  саме  так,  а  не  інакше.  Хлопчик  не

роздумує,  чи  треба  йому  встати,  розмовляючи  із  старшим,  із

жінкою.  Він  просто  не  може  сидіти,  йому  незручно,  недобре.

Це  і    є     звичка.

Звичка  формується  тренуванням.  Чим  частіше  дитина  повто-рює  потрібні  дії  і  вчинки,  тим  її  поведінка  стає  більш  невимуше -ною,  природною.  Тим  самим  у  дитини  формується  поняття  «ви -хована  людина».

Пам’ятаймо  ж  про  це.

Педагогічний  практикум  для  батьків.

1.   Батькам  пропонується обговорити  ситуацію:

Ситуація  для  обговорення.

«Дівчинка  приходить  додому  із  школи  та  з  порогу  кричить

бабусі, кинувши портфель у сторону: «Скоріше давай обід, бо мені

треба йти до школи перевіряти, як зробили генеральне прибиран -ня  у  класі,  адже  я  голова  класу».  Бабуся  подає  обід,  онучка  їсть

поспіхом,  коментуючи,  що  все  недобре,  недосолене,  недостатньо

гаряче  тощо,  та,  не  прибравши  за  собою  посуд,  не  сказавши  «спа -сибі»,  біжить  у  школу.

Похитавши  їй  услід  головою,  бабуся  каже:  «Що  за  порядки

там  у  школі,  навіть  поїсти  дитині  не  дають…»

Запитання  до  батьків:

•  Що  можна  сказати  про  вихованість  дитини?

•   Чи є, на вашу думку, в цьому вина родини дівчинки? Чому

ви  так  вважаєте?

•  Яка  людина  вочевидь  виросте  з  дівчинки,  якщо  нічого  не

зміниться  в  її  вихованні?

•  Що б ви порадили бабусі та батькам школярки? На які ви-ховні  моменти  слід  їм  звернути  увагу  насамперед?

2.   Батькам пропонується опрацювати тест-таблицю «Результати

виховання  культури  поведінки  дитини  в  моїй  сім’ї».

Батьки  мають  обвести  кружечком  відповідний  варіант  та

підрахувати  отримані  бали.

Якості, властиві моїй дитини

Так,

завжди

Інколи

Ніколи

1.  Тактовність 3 1 0

2.  Наявність  гарних  манер 3 1 0

3.  Уявлення  про  основні  правила  етикету 3 1 0

4.  Грубість 0 1 3

5.  Вживає  «сленгові»  слова 0 2 3

6.  Говорить  нерозбірливо,  збиваючись 0 2 3

7.  Уміє  ввічливо  вести  полеміку 3 1 0

8.  Калічить  та  перекручує  слова 0 1 3

9.  Має  здорове  почуття  гумору 2 1 0

10.  Охайна 3 1 0

11.  Дотримується  культури  рухів  та  жестів 3 1 0

12.  Одягається  зі  смаком 3 2 0

13.  Прагне  наслідувати  зовнішність  друзів 0 1 2

14. Дотримується порядку у власній кімнаті (куточку)3 1 0

15.  Належно  поводить  себе  за  столом 3 1 0

16.  Прислухається  до  порад  батьків 3 1 0

17.  Вживає  ввічливі  слова,  спілкуючись  із

малознайомими  людьми 2 1 0

Результати  тестування:

45—48 балів. У вашої дитини бездоганна культура поведінки.

Та  чи  щирими  були  ваші  відповіді?

35—44 бали. Ви приділяєте належну увагу вихованню культу-ри  поведінки  у  дитини,  тому  й  результат  маєте  гарний.

25—34  бали.  Ваша  дитина  отримує  виховання  культури  по-ведінки  в  родині,  але  вам  варто  приділяти  більше  часу  та  зусиль

вирішенню  цієї  проблеми.

15—24  балів.   Шанси  вашої  дитини  стати  культурною  люди-ною  невеликі.  Негайно  слід  звернути  увагу  на  це,  ще  не  пізно!

Менше 14 балів. Вашій дитині можна лише поспівчувати. Ви,

певно,  цілком  забули,  що  у  вас  є  батьківські  виховні  обов’язки.

Підсумки  зборів.

Мабуть,  всі  погодяться  з  тим  незаперечним  фатом,  що  най-повніше  духовну  культуру  особистості  забезпечує  виховна  функ -ція  сім’ї.  Таким  чином,  сучасна  сім’я  все  більше  стає  головною

ланкою  у  вихованні  дитини.  Вона  має  забезпечити  їй  достатні

умови  для  інтелектуального,  фізичного,  морального  і  духовного

розвитку. І, безумовно, серед напрямків виховання дитини чільне

місце має посісти виховання культури поведінки. Дитина виросте

такою,  якою  її  навчили  бути  в  родині.  Не  забувайте  ж  про  це,

шановні  батьки.

Можливо Вам це буде цікаво