БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ:

"ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ГОСПОДАРІВ — СПІЛЬНА ТУРБОТА СІМ'Ї І ШКОЛИ"

Орієнтовний зміст виступу класного керівника.

Шановні батьки, дорогі матері! Усі ми добре знаємо українське народне при­слів'я: "Малі діти — малий клопіт, а великі — великий".

Крок за кроком ми з вами доходимо до тієї межі, з якої починаються оті великі турботи, пов'язані з великими дітьми. Навіть якщо наші діти зразкові у навчанні, добре виховані і батькам не доводиться червоніти за їхню поведінку, все одно батьків бентежать думки: а як йому дати освіту? а яка її жде доля? що чекає їх за батьківським порогом? Як побудують своє життя в такий нелегкий час? А жити нашим дітям випало у час дійсно нелегкий, багатий на проблеми. І, зрозуміло, успішно розв'язуватиме їх той, хто буде до цього підготовленим.

Про цю готовність пізно буде говорити тоді, коли вони постануть безпосередньо перед вашою дитиною. Поговоримо про деякі перешкоди на шляху до такої готов­ності. Йдеться про явище, яке особливо турбує учителів і повинно так само хви­лювати батьків. Чим дорослішими стають наші діти, тим нижче падає інтерес до навчання в деяких із них. І таких, на жаль, чимало. Причин тут можна назвати багато, які залежать не тільки від самого учня. Поговоримо про те, що залежить від вас, батьків. Деякі батьки, констатуючи, що їх син чи донька перестали сум­лінно вчитися, змирилися з цим і зробили висновок: не всім же бути ученими, високоосвіченими, ходитиме за плугом, господарюватиме й без високих наук. Ще інші дали зрозуміти  своїм чадам, що усе сьогодні купується — і вуз, і дип­лом, і робота...

Внаслідок такої позиції батьків падає інтерес до навчання і в дітей бідняків (все одно, мовляв, ніде не навчатиметься, бо немає за що), і в дітей багатіїв (все одно навчатиметься у престижному вузі!). Отак поступово наш учень починає нехтувати домашніми завданнями, певний час ще тримається на тому, що запа­м'ятає з уроку, а далі вже і на уроці неуважний. Власне, правильніше говорити про перебування такого учня в школі, ніж про його навчання. І найстрашніше те, що батьки, бачачи як ледащіє їхня дитина, не звертають на це увагу. У небажанні навчатися таїться велика небезпека.

По-перше, всім відома аксіома, що природа не терпить пустоти. Отже, коли підліток не бере в голову розумного і доброго, лихе й нерозумне само знаходить його й заповнює порожнечу. Саме ті підлітки, які байдикують, найчастіше зазна­ють негативного впливу вулиці, потрапляють у сумнівні компанії, привчаються до шкідливих звичок.

По-друге, навчання — це не лише здобуття певної суми знань. Це постійний розвиток інтелекту. Осмислюючи суспільні та природні явища, розв'язуючи вправу чи задачу, учень удосконалює свої розумові здібності, піднімається на щабель вище у своїх інтелектуальних можливостях.

Нехай ваш син чи донька не прагне стати науковцем, а буде простою людиною, добрим господарем чи господинею дому. До речі, хочу нагадати, що добрий гос­подар чи господиня — це ідеал з погляду нашої національної народної педагогі­ки. У жодних джерелах народної творчості не знайдеш схвалення ледарства, не­вігластва, неуцтва, а навпаки, — "наука в ліс не веде, а з лісу виводить". А хто сказав, що господареві дому не потрібні освіченість, кмітливість, працьовитість, відповідальність за сім'ю, наполегливість у досягненні своєї мети і врешті-решт повага від людей?! Добрий господар — це той, хто зуміє забезпечити добробут своєї сім'ї, вивести в люди дітей, доглянути у старості батьків. А для цього, погодьтеся, тре­ба навчитись долати труднощі, треба вміти працювати. Це треба розвивати зма­лечку, особливо в отроцтві та юності, коли людина прагне до самоствердження як особистість. Отже, потураючи своїм дітям у їх небажанні вчитися, ми привчаємо їх жити легко, безтурботно, паразитуючи на праці батьків. Таким чином, нібито бажаючи дитині добра (хай, мовляв, зазнав дитинства, ще встигне намучитись!), ми приносимо їй зло, бо не розвиваємо здатності й бажання протистояти випро­буванням, які готує їй життя. "Люби дитину, як душу, а тряси, як грушу", — гово­рили наші діди та прадіди. Цим вони не проповідували жорстокості, чи, не дай, Боже, насильства над дитиною. Але під цим розуміли поєднання любові з вимогливістю, Привчаючи дітей до відповідальності. Навіть вік дитини образно визначався здатністю до того, чи іншого діла.

— Скільки це вже вашому? — запитували.

— Та вже пастушок, — відповідав батько.

Отак і проходив хлопчик етапи життєвої школи й загартування — від пастуш­ка до косаря, сіяча, господаря поряд з навиками до праці, засвоюючи неписані закони порядності, чесності, шанобливості, бережливості тощо. .   Великий український письменник і вчений І.Я.Франко писав:

Хто в першій чвертині життя

 Знання не здобув,

А в другій чвертині життя

Добра не здобув,

А в третій чвертині життя

Хто чесним не був,

Той скаже в четвертій: "Бодай би

Я в світі й не був ".

Наші діти у тій "чверті життя", коли їм пора здобувати знання у наполегли­вій, напруженій праці. І це їхній обов'язок, без виконання якого повною мірою вони не стануть такими повноцінними людьми, якими могли б і мали б стати. Лінуючись учитися, вони не розвинуть у собі всіх можливостей, закладених твор­цем людини.

"Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання — це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності", — писав В. Сухомлинський.

Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задат­ків і можливостей. Деякі батьки допускають помилку, потураючи дітям ще й у виборі улюблених і не улюблених предметів. Мовляв, тобі, сину, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися історією чи літературою. А згадаймо горезвісні роки, коли зрусифіковані батьки писали заяви, щоб звільнити їхніх дітей від вивчення української мови. Наскільки збіднили своїх нащадків такі бать­ки, відлучивши їх від величезного духовного багатства народу!

До знань не можна ставитись так прагматичне: пригодяться вони чи ні у май­бутній роботі. Знання потрібні ще й для багатого, різнобічного, щасливого духов­ного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтесь того, що вашим дітям заважко вчитись. Адже небезпечніше, коли їм надто вже легко.

Чи не трапляється у вас таке — син, нашвидку справившись із домашніми завданнями, байдикує, а на запитання мами або тата, чи все виконав, відповідає: "У нас назавтра легкі завдання, немає над чим думати"?

Отут ви й насторожитеся: чи справді так? А якщо так, то вашій дитині потрібно давати складніші завдання, бо легке — нецікаве, не вимагає напруження, розумо­вих зусиль, а, отже, й не піднімає на вищий рівень уміння.

Бажання вчитися утверджується в дитини, яка любить читати. Чи не найбіль­ше лихо сьогоднішнього виховання — безкнижковість духовного життя. Тепер книжці доводиться змагатися з іншими джерелами інформації — телевізором, магнітофонними записами тощо. Отже, навіть там, де є в сім'ї хороші книжки, вони, на жаль, стоять на полицях непрочитаними. "Читання, — писав В. Сухомлинський, — це, образно кажучи, вітрила, завдяки яким корабель думки пливе впе­ред, і вітер, що надимає ці вітрила. Нема читання — нема ні вітрил, ні вітру". Посприяйте, щоб наші з вами вихованці "зазнали щастя того плавання, відчули себе сміливцями, які стали віч-на-віч із безмежним морем людської мудрості".

Повернемось ближче до теми нашої розмови про виховання майбутнього гос­подаря. Добрий господар уміє не лише заробити, придбати, а й розумно розпоря­дитися своїм добром. Чи привчаємо ми своїх дітей до цього? Чи знають вони тільки свої забаганки, а якою ціною батьки їх задовольняють — їм невідомо, та й байдуже?

Ми наближаємось до дуже важливої проблеми — виховання потреб. Розумних потреб людини, якій властива культура бажань, — один з найскладніших відтін­ків тієї складної речі, яку ми називаємо моральним смислом життя. Тільки люди­на, яка вміє по-людськи бажати, розуміє і відчуває, що таке важко, дозволено і що не дозволено.

Якщо ваша донечка, вимагаючи нових модних речей, не помічає, що мати дав­но вже не купувала собі обновки, вважайте, що ви допустили суттєву помилку у вихованні. Культура бажань, на думку В.Сухомлинського, — "зворотний бік повинності... Виховуючи високоморальні, благородні бажання й утримуючи від бажань недопустимих і недозволених, ми тим самим запобігаємо великому лиху — розкладанню і розбещенню внаслідок невтримного задоволення примх". (Т. 1, с.77.)

Добрий господар, господиня — це дбайливий батько — опора й годувальник сім'ї, мати — її Берегиня. Чи розмовляєте ви про це зі своїми дітьми? Мені зда­ється, якби в сім'ї виховували майбутнього батька й майбутню матір, молоді люди глибше усвідомлювали б відповідальність батьківства. Може, тоді менше було б "скороспілих" і недовготривалих шлюбів. Не було б або набагато зменшилось би покинутих дітей, здебільшого народжених без шлюбу їхніх батьків.

Добрі господарі — це добрі сусіди. Інколи люди судять про сусідів із їхнього ставлення до них, не аналізуючи власного ставлення до сусідів. Стався до людей так, як ти хочеш, щоб люди ставились до тебе, — ось чого ми повинні вчити своїх дітей і словом, і власним прикладом.

Добрий господар — це хороший громадянин. Він не лише хазяїн у своїй хаті й на своєму шматку землі, а й не дозволить собі і сміття висипати в лісі, на полі чи десь на дорозі, аби лише ніхто не бачив. Йому не байдуже, що по-варварськи винищують ліси і забруднюють водоймища, руйнують те, що створено людською працею та розумом.

Розумний господар не голосуватиме за могорич чи за гроші, бо він розуміє: від того, хто вирішуватиме долю держави, залежить доля його дітей, онуків, правнуків.

Отже, із сказаного випливає висновок: виховати своїх дітей розумними, пра­цьовитими, чесними людьми, гідними поваги, — наш батьківський і громадянсь­кий обов'язок. Бажаю вам успіху в цій великій справі.

Можливо Вам це буде цікаво