Меню сайту
Категорії розділу
Нові коментарі
Дякую
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Головна » Статті » Класному керівнику » Папка класного керівника |
Заочна подорож "З Україною в серці". Матеріали до першого уроку.
|
Гонтарук Оксана Дмитрівна Крушинівська ЗОШ І-ІІ ст. Вінницька обл. Бершадський р-н Перший урок 2014 Україна – наш спільний дім. Подорож « З Україною в серці». Мета: формувати національну свідомість школярів, систему моральних цінностей, повагу до прав і свободи інших людей; навички спільної діяльності. Розвивати почуття патріотизму, гордості за свою Батьківщину, бажання стати її захисником, справжнім громадянином України. Виховувати свідомого, компетентного і відповідального громадянина, повагу до історичної спадщини українського народу. Хід уроку. ВСТУП Учитель. Ось і промайнуло веселе тепле літечко, закінчилися канікули. Ви, діти, добре відпочили, підросли, подорослішали. У нас сьогодні свято – День Знань. Вітаю вас. Хай світлою буде ваша дорога до знань. Міцного здоров’я і щастя вам! За давнім українським звичаєм вітаю вас хлібом на вишитому рушнику. Хліб – це символ життя; вічного оновлення природи. Рушник завжди супроводжував людину: був оберегом для домівки, новонародженої дитини, молодої пари, що починала дорогу в сімейне життя. В Україні є ще один давній звичай – починати з молитви будь-яку нову добру справу. І наш перший урок розпочнемо словами поета Євгена Сверстюка, що звучать як молитва. Учень 1: Слава тобі, Господи, під сонячним небом, де я народився, Дай нам велику силу на подвиг оновлення, Зміни нам ліниві серця і оживи душі, Щоб ми могли в поті чола Орати і сіяти свою занедбану ниву. Просвіти, Господи, душу мою, І відкрий мені дорогу стати тим, Ким повинен бути на землі твоїй. Учень 2: Боже великий, єдиний, Нашу країну храни. Волею світла, промінням Ти її осяйни. Світлом науки, знанням Всіх нас просвіти. В чистій любові до краю Ти нас, Боже, зрости. Молимось, Боже єдиний, Нашу країну храни. Всі свої ласки й щедроти Ти на люд наш зверни. Дай йому волю, дай йому долю, Боже єдиний, світла і щастя народу Дай на довгі літа. Учитель: Я пропоную вам здійснити зі мною заочну подорож « З Україною в серці» Вправа « Україна як сонечко» Учитель: А зараз кожен з вас прислухається до свого серця і скаже щирі слова про Україну, щоб сяяла вона, як сонечко для всього світу. То ж яка вона – наша Батьківщина? ( Діти виходять до карти України і кріплять на неї слова: мила, дорога, чудова, прекрасна, …) Учитель: Різні в світі є країни, Різні люди є на світі, Різні гори, полонини, Різні трави, різні квіти… Є з усіх одна країна, Найрідніша нам усім, То прекрасна Україна- Нашого народу дім. ПРОВЕДЕННЯ ПОДОРОЖІ 1. Зупинка «Письменники та поети України» Учитель: Ім’я поетеси, 140 років від дня народження якої наша країна відзначала 25 лютого цього року, овіяне всенародною любов’ю. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Вогонь пісень Лесі Українки палає вже понад століття. Це незгасимий вогонь справжнього таланту, таланту від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вогонь своїх поезій людям ще за життя, несе і зараз устами наших сучасників – її потомків. Тож нехай звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, як найбільша шана її пам’яті. Гетьте, думи, ви хмари осінні! Тож тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! В усьому світі, не тільки в Україні, цього року вшановують пам'ять великого Кобзаря, у кожній оселі читають і перечитують настільну книгу «Кобзар» Шевченка. Його творчість вічно житиме в серцях людей, Геніальний син українського народу, Т.Г. Шевченко протягом життя мріяв про вільну Україну , освічених синів і дочок її. Спи спокійно, Тарасе! Нащадки твої Словом шани й любові Тебе пом’янули. І народи Вкраїни Заповітів священних Твоїх не забули. 2. Зупинка « Національні символи України» Учитель: Колись давно – давно жила собі жінка. І було в неї три сини. Росли вони чесними, сміливими. Дуже любили свою матусю, готові були віддати за неї життя. Попідростали вони й вирішили піти у світ прославляти свою матір. Вирушив у дорогу найстарший. Мати на згадку подарувала йому золоту корону з трьома промінцями. Пішов син між люди. І за трипроменеву корону, яка зігрівала людей. Вела вперед і показувала шлях до кращого життя, дали першому синові ім’я Тризуб. Настав час вирушати в дорогу середньому сину, Йому мати подарувала жовто- блакитну накидку. Звитяжними справами прославляв він свою матір і одержав за це ім’я Прапор. А там, де був наймолодший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мама своєму наймолодшому синові подарувала соловейків голос. І одержав син за свій джерельний голос і величний спів ім’я Гімн. І з того часу йдуть поруч три брати – Тризуб, Прапор, Гімн – і прославляють рідну неньку. І там, де вони проходять, лунає урочиста пісня. Герб, Прапор і Гімн – це національні символи України, які мають давню і цікаву історію. Золотий тризуб на блакитному тлі – символ влади. Він зустрічається ще за часів Київської Русі, зокрема на монетах київського князя Володимира великого. Герб – це частина корони, яку носили київські князі. Чому саме тризуб вважають гербом України? Мабуть, тому що число «три» завжди вважалось чарівним. У багатьох казках ви знайдете розповіді про трьох богатирів, три бажання або три дороги. А ще тризуб означає триєдність життя. Це батько, мати, дитя, які символізують Силу, Мудрість, Любов. Наш герб – тризуб, це воля, слава, сила. Наш герб – тризуб. Недоля нас косила, Та ми зросли, ми є, ми завжди будем, Добро і пісню несемо ми людям. Національний прапор України теж має досить давнє походження. Поєднання двох кольорів – синього й жовтого – використовували на гербах і прапорах нашого славного народу ще за часів княжої доби. Жовтий – це колір пшеничного лану, хліба, зерна, що дарує життя всьому на землі; колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів, не заколосився б життєдайний хліб. Блакитний – це колір неба, води. Прапорець, що я тримаю, Для мене єдиний. Прапорець цей, Що я маю,- Символ України. Нема у світі більш святого Й не буде ніколи. Він – край неба голубого Над пшеничним полем. Національний гімн України – це урочиста пісня, що символізує нашу державну єдність. Понад століття тому його створили поет П. Чубинський та композитор М. Вербицький. Гімн виконують на всіх урочистих подіях у державі. Слова палкі, мелодія врочиста, Державний гімн ми знаємо усі. Для кожного села, містечка, міста – Це клич один з мільйонів голосів. 3. Зупинка « Народні символи України. Учитель: Майже в усіх народів є улюблені рослинні символи. І коли ми говоримо про нашу Україну, то не уявляємо її без верби й калини. Калина – найулюбленіший в Україні кущ. Ось що про його походження розповідає народна легенда. Давно це було, ще коли на нашу країну нападали турки й татари. Вони грабували, убивали старих людей, а дівчат і хлопців забирали у полон. Одного разу загарбники помітили дуже гарну дівчину й вирішили її спіймати. Вона б утекла, та зачепилася за кущ своїм червоним намистом. Воно розірвалося , а червоні намистинки розсипалися по землі. Загинула дівчина на чужині. А з намистинок виросли прекрасні кущі з червоними кетягами. Назвали їх калиною. У вінку зеленолистім, У червоному намисті Задивляється у воду На свою хорошу вроду. Навесні білим цвітом зацвітає, Восени червоним кетягом пригощає, Над річкою червоним намистом сяє, Душу звеселяє. Щоб роду не було переводу, калину садили біля хати. Кущ калини біля материнської хати – це не тільки окраса, а й наш духовний символ, наша спадщина. З давніх – давен ця рослина відігравала неабияку роль у весільних обрядах: з неї плели гірлянди, прикрашали світлиці, весільні столи, коровай. Калинові букети ставили перед молодими, бажаючи їм вічної краси й міцного кохання. Учень 1: Калина – символ краси, кохання, рідної землі, нашої прекрасної України. Скільки чудових пісень присвячено їй, скільки визначних українських поетів оспівали її у своїх творах. Учень 2: Про скромну нашу вербу написано чимало, їй. «гнучкій та тонкоталій», присвячені прислів’я і приказки, пісні та вірші: «Де верба, там і вода, де вода, там і верба» « Будь я високий, як верба, а багатий, як земля». Учень 3: Ще тільки зійшов сніг, ледь пригріває сонце, а верба вже поспішає привітати світ з весною, даруючи йому пухнасті жовті котики. Дерево, Що зацвіло першим, віддавна шанували в Україні. Одягнувшись у гарні зелені шати, стоять верби рядами над річкою чи ставком і, опустивши свої віти у воду, навівають сум. Учень 4: Окрім краси й суму, що промовляє до самого серця, верба дарує нам багато корисного, лікує. Верба – ніби позначка води на землі. Тому й криницю копають завжди під вербою. На сухому місці це дерево не росте. « Де срібліє вербиця, там здорова водиця», - говорить народне прислів’я, бо це дерево є природним фільтром, очищає воду річок і озер від домішок. Навіть важко уявити українське село без верби. Вербником обсаджували дороги, ставки, піщані пагорби й береги річок, верболозом густо заліснювали плавні й болота. - Ой вербо, вербо, вербиченько. Гнучка та висока, Де вродилась і зросла ти, Сестро мило ока? - На Вкраїні народилась, З Дніпра воду пила, Людям нашим полюбилась, Шану заслужила. Учитель: Українці здавна вважають вербу святим деревом і шанують його. Останню неділю перед великоднем називають вербною. Цього дня в церкві святять заздалегідь вербові гілочки. Повсюди в Україні побутував звичай ритуального биття ними. Похльоскуючи одне одного свяченими гілочками, говорили: Не я б’ю, верба б’є. Не будь сонливий, До роботи лінивий. Будь здоровий, як вода. Рости , як верба. Люди вірили в чародійну силу живої верби. Вона мала дати здоров’я і достаток. Освячену вербу зберігали весь рік і використовували як засіб від дитячих хвороб, граду. Верба дуже живуча. Устромиш гілочку чи кілок у вологу землю – виросте дерево. Верба – символ неперервності життя, символ України. Вона красива й ніжна, невибаглива й корисна. 4. Зупинка « Народні звичаї та обряди» Учитель: Кожна держава має свої народні символи. Говорячи про Україну, ми не уявляємо її без прекрасних вишивок. Українців пізнають за їхніми барвистими костюмами, за вишивками на сорочках і блузках. Ми не уявляємо української хати без вишитого рушника. Від сивої давнини й до сьогодні в радості й горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Без рушника, як і без пісні, не обходилося народження. Одруження, смерть людини. Простий. Скромно оздоблений рушник висів у кожній сільській хаті біля порога на кілочку. Ним витирали руки, коли доїли корову чи поралися біля печі; накривали хліб на столі, паску чи яблука, коли несли святити в церкву. Весільний рушник, як і весь посаг, кожна дівчина готувала собі сама. Мати ще змалку навчала дочку вишивати. З хлібом і сіллю на рушнику зустрічають у нас дорогих гостей. Рушник пройшов крізь віки, він і досі символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, з покоління в покоління. А як ви гадаєте, де вішали рушники в оселях? Над вікнами, над дверима й на покуті. Таким чином, рушники були оберегами від усього злого, що може зайти в дім. « Хай стелеться вам доля рушниками!» - казали, бажаючи людині щастя. Коли син вирушав з дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник як оберіг від лиха. 5. Зупинка « Народні свята». Учитель: Ми, українці, свою духовну культуру почали творити ще до прийняття християнства, коли наші пращури обожнювали природу. Тому більшість звичаїв, свят у календарі найчастіше пов’язані саме з порами року. Свято Андрія, яке відзначали 13 грудня, зберегло в народі й іншу свою назву – Калита. Ще за дохристиянських часів цим святом зимового сонця розпочиналися найвеселіші молодіжні вечорниці, які тривали до свята Коляди, що визначало поворот небесного світила на весну. На Андрія дівчата продовжували ворожіння, розпочаті ще на Катерину, але ці магічні дії, як правило, були спрямовані на те, щоб дізнатися про свого судженого. Недарма в народі кажуть:»На Андрія робиться дівицям надія». Ще вдосвіта напередодні Андрія дівчата йшли до криниць, щоб набрати в рот води й замісити нею борошно на балабухи. Іноді хлопці слідкували за дівчатами і навмисно смішили їх, заважаючи ворожити. Щоб улестити парубків, дівчата обіцяли їм поставити на вечорницях велику макітру вареників, які були обов’язковою стравою на Андрія. Принісши додому в роті води, дівчата замішували тісто й випікали з нього по дві кульки ( для себе і свого судженого). Увечері, зібравшись гуртом. Дівчата розкладали попарно свої балабухи і впускали до оселі собаку, якого завчасно цілий день тримали голодним. Собака кидався до хліба, а майбутні наречені спостерігали: чию пару балабух він з’їсть першою – та дівчина незабаром стане під вінець. Якщо тварина, понюхавши кульки, відходила, - дівчині ще не слід сподіватися на шлюб; якщо ж собака відносив балабухи в куток – дівчина вийде заміж у чуже село. Найбільше боялися, що тварина не з’їсть, а лише надкусить обрядовий хлібець, - це ознака, що подружнє життя дівчини не складеться. Визначним святом нашого народу є святе богоявлення, Хрещення Ісуса Христа, відоме в народі як Водохреща, або Йордань, яке святкували 19 січня. За традицією святкування відбувалося на річці або біля струмка. Ще за тиждень перед тим парубоча громада прорубувала в річці ополонку. Випилювала з льоду великий хрест, ставила його над ополонкою й обливала буряковим квасом, щоб був червоним. Біля хреста також із льоду будували престол та прикрашали його аркою з ялинових або соснових гілок – «царськими вратами». Після святкової молитви священик тричі вмочав у воду срібного хреста. Потім люди набирали з цієї ополонки воду. Миряни намагалися якомога швидше наповнити свій посуд адже вважалося, що перша вода найбільш цілюща. Набравши свяченої води, люди смакували її, а потім змочували очі, щоб добре бачити, вуха, щоб чути лише добрі слова та вісті, лоба. щоб мудрішим бути. У кожній хата впродовж року мала обов’язково стояти під образами пляшечка з йорданською водою. Нею обтирали дітей, щоб лікувалися від різних хвороб, та були здоровими, як вода. Додому із свяченою водою найбільше поспішили дівчата. Вважалося, хто з них першою занесе в хату свячену воду, тій судилася щаслива доля. Свято Масляної в Україні називали ще Колодкою. Масляні розваги тривали протягом тижня. З понеділка до неділі відзначали жіночу Колодку, а вже в неділю гуляла молодь. Основними обрядовими стравами на Масляну були вареники із сиром. Оладки, млинці та сирники. На частування обов’язково запрошували багато гостей. Вважалося, чим більше народу завітає до хати протягом святкового тижня, тим більше щастя буде в родині. Благовіщення Пресвятої Богородиці – одне з найурочистіших свят весни. У народі до нього ставилися з особливою пошаною, оскільки вважалося, що цього дня Бог благословляє всі рослини. На Благовіщення ( 7 квітня) не можна працювати, особливо суворо заборонялося шити та прясти. Існує повітря, що навіть птахи на Благовіщення гнізд не в’ють. Здавна в Україні побутувала така народна прикмета. Якщо на Благовіщення дівчині пощастить знайти квітку первоцвіту, то вона може сподіватися, що протягом року вийде заміж. Зірвану квітку слід було покласти за пазуху й тримати там до Великодня, коли вперше заспівають «Христос Воскрес!» А після цього необхідно покласти первоцвіт за образи – на щастя. 6. Зупинка «Ми – українці» Учитель: А зараз ми сплетемо віночок із квітів любові до рідної України. Перед вами, діти, лежать кольоровий папір, олівець, ножиці. Кожен з вас на зворотному боці аркуша паперу намалює улюблену квітку й виріже її ножицями; вкладіть у цю роботу всю свою любов. А з квітів любові ми сплетемо віночок навколо карти України, щоб наша рідна Батьківщина процвітала, була ще кращою. Нехай нашу державу супроводжує любов її синів і доньок, які сьогодні ще сидять за партами і прагнуть добре вчитися , щоб стати гідними громадянами України в майбутньому. ( Діти вирізають квіточки і прикріплюють їх на карті україни так, щоб вийшов віночок. ) ПІДСУМОК Усе найкраще і єдине; І радощі всі, і жалі… Мій рідний краю, Україно! Найкраще місце на землі Учні виконують пісню про Україну. Можливо Вам це буде цікаво | |
| Переглядів: 2951 | |
| Всього коментарів: 0 | |
